Продемонстровано, що крос-культурні комунікації в освітньому сегменті інформаційного суспільства є тим матеріалом, який виводить на новий рівень осмислення та дозволяє виявити інноваційні складові сучасного українського освітнього простору в контексті філософії освіти. Інформаційне суспільство у дисертації досліджується як суспільство, у якому якість життя, перспективи соціальних змін та економічного розвитку залежать від інформації та її використання. Інформаційна культура визначається як спосіб існування цього суспільства. Під інформаційною культурою авторкою, передусім, розуміється тип культури, що пов’язаний з функціонуванням інформації в суспільстві та формуванням інформаційної свідомості. Це якісно новий тип мислення, світовідчуття та світосприйняття, що дозволяє людині вільно орієнтуватися в інформаційному просторі та бути учасником нового типу комунікацій. З іншого боку, інформаційна культура визначається як показник добротності інформаційної діяльності, як якісна характеристика життєдіяльності людини в сфері отримання, передачі, збереження та використання інформації, і головне – визначається мірою гуманістичності цих процесів. При розгляді теоретико-методологічних підходів до розкриття проблеми інформаційної культури як умови функціонування сучасної вищої освіти, дисертанткою зазначено, що міжкультурна та крос-культурна комунікація представляє собою ключовий елемент інформаційного суспільства. У контексті аналізу загальнотеоретичного матеріалу, зверненні до інтерпретації і оцінки концепту «інформаційної культури» виділено два аспекти інформаційної культури – соціокультурний та технологічний. В соціокультурному сенсі інформаційна культура – це сукупність принципів та механізмів, що забезпечують взаємодію та діалог між культурами. Стратегії крос-культурного вектору опрацювання проблеми „інформаційна культура” на новому парадигмальному рівні дозволяють об’єднати такі тенденції сучасного інформаційного простору як формування кодифікованого наукового знання, процес розвитку інтелектуальних технологій та теорії прийняття рішень. В дослідженні доведено, що формування сучасної парадигми освіти потребує здійснення аналізу та експлікації таких понять як «комунікація», «інтерсуб’єктивність», «ідеальна комунікативна спільнота» та «комунікативний дискурс» в контексті комунікативної практичної філософії. Встановлено, що концептуальність значення у здійсненні творчої особистості сьогодення та майбутнього полягає у зверненні до моральної проблематики як шляху формування аксіосфери освіти, насамперед – кристалізації нових ціннісно-смислових універсалій. Таким чином, продемонстровано, що постановка та розв’язання проблем, поставлених комунікативною практичною філософією, комунікативною етикою мають суттєве значення для вітчизняної філософії освіти, вони актуалізують проблематику, пов’язану з процесами гуманізації та модернізації нашого суспільства та освітнього простору саме в контексті крос-культурної комунікації. Виявлено, що у сучасній філософії освіти відбувається перегляд методологічних засад, тому зараз науковці активно порушують проблеми щодо зміни традиційних парадигм у навчанні та вихованні. Здійснений огляд комунікативних стратегій освіти дає можливість простежити, як кожна модель прояснює зміст тієї чи іншої проблемної ситуації в освіті. Проведено типологію освітніх стратегій та виявлені їх основні риси: надіндивідуальність, функціональність, об’єктивованість, опредмеченість, історична стабільність, динамічність, системна цілісність, розвиток, конфліктність, самозбереження та самовдосконалення, цілісно-функціональна єдність, соціальна локалізація, інституціоналізація. Розкрито, що одним з вимірів глобалізації світового освітнього простору є зростаючі міграційні процеси серед студентської молоді. Дослідження міграційних настроїв сучасного українського студентства, їх експліцитних та імпліцитних причин, дозволили виділити як позитивні, так і негативні сторони міграційних процесів. Серед позитивних моментів, на думку дисертанта можна зазначити розширення комунікаційного простору, поглиблення міжкультурних та крос-культурних комунікацій серед сучасного студентства, інтернаціоналізацію освіти, залучення національної освіти до формування європейського освітнього простору. Серед негативних факторів міграційних процесів української студентської молоді було зазначено їх асиметричний характер. Виявлено проблеми самовизначення особистості, самотності, відчуження, ідентичності, самоідентифікації, невкоріненості буття, що особливо гостро постали у сфері освіти перехідних суспільств. Базуючись на результатах вищевказаних досліджень, в роботі запропоновано рекомендації щодо мінімізації негативних наслідків міграції студентів. Необхідною умовою інтеграції української освіти до європейської освіти є розбудова національного освітнього простору. Його завдання, з одного боку, – забезпечувати засвоєння цивілізаційних здобутків, а з іншого – стати бар’єром культурній гомогенізації. Він має утверджувати національну ідентичність особи та її культурну самобутність. Освітній процес є мережею людських взаємин, його учасники є відкритими для спілкування та взаємодії. Отже, крос-культурні комунікативні стратегії є тим контекстом, який зумовлює варіативність розвитку особистості та пріоритетність гуманізації освіти у сучасному інформаційному континуумі. |