У дисертації здійснено теоретичне узагальнення та запропоновано вирішення окремих питань науково-прикладної проблеми удосконалення кредитних відносин сільськогосподарських підприємств з комерційними банками. Проведене дослідження дає підставу зробити такі висновки: 1. Кредитні відносини комерційного банку – це вид економічних відносин, що виникають між банком і клієнтом при наданні позикової вартості в грошовій формі, чи зобов’язання, яке передбачає його виконання в грошовій формі у майбутньому на умовах платності та інших умовах за домовленістю сторін. 2. Вихідними засадами теорії і практики реалізації кредитних відносин є принципи кредитування. Необхідність врахування інтересів суб'єктів кредитних відносин у процесі кредитування зумовила доцільність виділення принципу збалансованості інтересів суб'єктів кредитних відносин. Він знаходить своє відображення в індивідуальному підході кредитора до позичальника при визначенні основних умов кредитної угоди з урахуванням їх інтересів та специфіки фінансово-господарської діяльності позичальника. 3. Кредитні відносини сільськогосподарських підприємств з комерційними банками мають певну специфіку, зумовлену їхнім суб’єктним складом. З огляду на це, їх визначено як економічні відносини, що виникають у процесі здійснення кредитних операцій комерційними банками, спрямовані на забезпечення потреб сільськогосподарських підприємств у кредитних ресурсах на умовах, що враховують базові принципи кредитування й об'єктивні вимоги галузі щодо обґрунтованості строку, обсягу, вартості кредиту, своєчасності його надходження, порядку погашення та сплати відсотків за користування ним. 4. Динаміка розвитку банківського кредитування сільського господарства характеризується позитивними тенденціями, які виявляються в зростанні за 2000-2003 рр. обсягів кредитів в 13,9 раза, зниженні середньої кредитної ставки з 57,4 до 17,8%, збільшенні питомої ваги довгострокових кредитів у структурі кредитів галузі з 28,3 до 45,3%, зростанні питомої ваги прокредитованих виробничих витрат сільськогосподарських товаровиробників - з 13,2 до 47,1% та забезпеченості банківськими кредитами в розрахунку на 1 га сільськогосподарських угідь з 70 до 330 грн. 5. Незважаючи на суттєві позитивні зміни, банківське кредитування ще не відіграє належної ролі у фінансуванні аграрного виробництва, про що свідчить: непоширеність або недостатнє використання в банківській практиці таких важливих для сільськогосподарських підприємств видів кредиту як довгострокові (понад 5 років), іпотечні, великі, консорціальні, вексельні, овердрафтні, факторингові, лізингові; питома вага кредитних ресурсів, спрямованих комерційними банками в сільське господарство, яка становить 1,7% від ВВП країни, в той час як частка продукції сільського господарства у структурі ВВП перевищила 24%; структура кредитного портфеля вітчизняних комерційних банків, в якій кредити сільськогосподарським товаровиробникам становили 7,8 – 8,2 %, проти 34,6% - підприємствам промисловості та 34,6% - суб’єктам сфери торгівлі. 6. Сучасні умови реалізації кредитних відносин комерційних банків із сільськогосподарськими підприємствами не відповідають об’єктивним вимогам галузі щодо організації її кредитного обслуговування. Така невідповідність спричинена високою вартістю кредитних коштів; неврахуванням у багатьох випадках об’єктивних можливостей виконання позичальником зобов’язань та відсутністю чіткого узгодження умов кредитної угоди, зокрема вартості та розміру застави, із фінансовим станом підприємства; короткостроковістю кредитних угод, високими вимогами щодо розміру забезпечення та обов’язковості страхового захисту об’єкта застави, який нині є формальним тощо. 7. Розвиток кредитних відносин комерційних банків з аграрним сектором економіки України визначаються багатьма внутрішніми та зовнішніми факторами, що впливають на формування кредитоспроможного попиту сільськогосподарських позичальників (фінансовий стан, ліквідна застава, страховий захист) та кредитну активність комерційних банків серед підприємств галузі (кредитний ризик, ресурсна й правова база, кредитна політика банку, кредитоспроможність позичальника, стан розвитку банківської системи, грошово-кредитна політика Національного банку України, макроекономічні та монетарні передумови розвитку кредитного ринку). Вплив більшості з них на кредитне забезпечення сільськогосподарського виробництва, при загальній позитивній тенденції до змін, залишається несприятливим. 8. Об’єктивному інформаційному забезпеченню суб'єктів кредитних відносин, поліпшенню на цій основі організації управління кредитними коштами підприємства сприятиме запропонований методичний підхід до визначення ефективності використання короткострокових кредитів. Він певною мірою сприяє вирішенню проблеми удосконалення кредитних відносин сільськогосподарських підприємств із комерційними банками, яка на нинішньому етапі потребує запровадження комплексу взаємоузгоджених заходів, спрямованих на створення системи сільськогосподарського кредиту з урахуванням економічних інтересів усіх учасників кредитних відносин - сільськогосподарських виробників, кредиторів і держави. 9. Діючий механізм здешевлення кредитів з державного бюджету є ефективним інструментом підвищення їх доступності для сільськогосподарських та інших підприємств АПК. На етапі становлення вітчизняної системи сільськогосподарського кредиту слід подовжити період дії даної державної програми, попередньо її удосконаливши. Програма кредитної субсидії має бути спрямована виключно на сільськогосподарських товаровиробників, для яких доцільно розширити напрямки використання компенсаційних кредитів (розвиток галузі тваринництва, впровадження ресурсозберігаючих технологій, кредитування сільськогосподарських кооперативів із спільного використання техніки, погашення заборгованості за послуги з її ремонту). Розмір часткової компенсації слід визначати як різницю між платою кредитору (кредитна ставка, комісійні платежі) і розміром фіксованої пільгової ставки за кредит, яка підлягає сплаті сільськогосподарським позичальником. 10. У створенні вітчизняної системи кредитування сільського господарства основну роль має відігравати держава, яка повинна сприяти наближенню економічних інтересів кредитора і сільськогосподарського позичальника шляхом регулювання та послаблення негативного впливу факторів, які визначають розвиток кредитних відносин. |