Розгляд короткої журнальної статті як типу публіцистичного тексту в контексті текстоцентричного підходу дозволив усебічно проаналізувати сутнісні властивості текстів указаного жанру, дослідити й описати спільні особливості їхнього плану вираження й змісту, а також виявити характер взаємозв'язку між цими двома планами. Зазначений підхід, доповнений низкою когнітивно-прагматичних вимірів, дав можливість виявити загальну стратегію побудови текстів КЖС, установити характер взаємодії між експліцитним і імпліцитним компонентами їхнього змісту. Актуальним під час дослідження КЖС виявилося також використання антропоцентричного й етнолінгвістичного підходів, у межах яких природно розглядати національно-культурні універсалії та специфіку текстів українською, англійською та російською мовами. Коротка журнальна стаття становить собою різновид публіцистичного тексту, основним комунікативними призначенням якого є інформування в компактній та розважальній формі неоднорідного, масового за своїм складом кола читачів про події з різноманітних галузей життя. Такі текстові особливості КЖС, як обмежений обсяг і відсутність явно вираженого авторського «я», призводять до того, що деякі семантичні та прагматичні компоненти змісту тексту продуцент КЖС уводить імпліцитно. Імпліцитну інформацію реципієнт декодує в процесі осмислення експліцитного компонента тексту на підставі свого особистісного тезауруса й особистісної концептуальної системи. Прототипова тематична структура КЖС містить у собі три обов’язкові складники – «стислий зміст», «головна подія» й «подробиці», що мають експліцитне вираження в поверхневій структурі тексту. На їх підставі актуалізуються імпліцитні компоненти суперструктури, зокрема, фонова інформація, що передбачає активізацію релевантних компонентів концептуальної системи реципієнта, у тому числі відомостей про описувану референційну ситуацію, одержаних реципієнтом з інших текстів, минулого досвіду тощо. Дослідження україно-, англо- і російськомовних КЖС, валідність результатів якого підтверджено за допомогою ймовірнісно-статистичних методів, свідчить про те, що для них є характерною низка інваріантних ознак, обумовлених інваріантним характером властивостей, притаманних масовому адресату публіцистичних текстів. Серед них – використання широкого діапазону лексичних і фразеологічних засобів, фоносемантичних прийомів, мовної гри, прецедентних текстів, метафори та іронії, що можна вважати універсальними характеристиками КЖС в усіх розглянутих етнокультурах. Разом з тим україно-, англо- і російськомовні тексти розрізняються питомою вагою і співвідношенням використовуваних мовних засобів і стилістичних прийомів. Деякі з виявлених розбіжностей є культурно симптоматичними, бо вони свідчать про незбіг соціальних, культурних, правових, етичних норм і традицій. Отримані результати і спостереження відкривають перспективи подальшого більш глибокого пізнання системної єдності й жанрової своєрідності публіцистичних текстів. Багатообіцяючим видається подальше дослідження як короткої, так і великої журнальної статті (а також текстів інших публіцистичних жанрів) в етнокультурному аспекті. Аналіз КЖС доцільно було б продовжити в напрямі виявлення її спільних і розрізнювальних ознак на стилістичному й синтаксичному рівнях; вирішення проблем етносемантики та етнопрагматики на матеріалі різних мов. |
