У дисертації наведене теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової задачі, що виявляється у дослідженні теорії та практики кооперативних організацій, визначенні їх природи, сутності та місця в сучасній економічній системі. На основі загальної концепції дослідження в дисертаційній роботі зроблено наступні висновки: 1. Найбільш продуктивним підходом до дослідження різних форм кооперативних економічних організацій в їх історичній еволюції є застосування методологічних принципів сучасного інституціоналізму та теорії економічних організацій. Цей підхід забезпечує розгляд кооперації виключно як особливого типу економічної організації в структурі цілісної суспільної системи, дозволяє проаналізувати взаємодію кооперативних організацій з іншими економічними суб’єктами, а також інституційне середовище, що впливає на їх функціонування та розвиток. 2. Кооперація за своїм змістом є соціально-економічне явище, суть якого полягає в економічній взаємодії, співробітництві, формуванні спільної кооперативної власності для досягнення спільної мети, – взаємної вигоди для всіх учасників кооперації при мінімальних витратах ресурсів. Організаційною формою кооперації виступають кооперативні організації (кооперативи), які можуть успішно розвиватися лише за умови дотримання загальноприйнятих кооперативних принципів та при забезпеченні відповідного інституційного середовища, яке б не деформувало їхньої природи і сутності. 3. Специфіка кооперативних організацій на різних історичних етапах формується через інститути, які діють в межах певної суспільної системи і визначають умови виникнення та взаємодії кооперативних економічних організацій різних типів. залежить від економічних інститутів, які притаманні певній економічній системі. Відповідне інституційне забезпечення діяльності кооперативних організацій на різних етапах формується в залежності від типу економічної системи (ринкова, змішана, командно-адміністративна). 4. Найбільш сприятливим в історії України і Росії етапом для розвитку кооперації з точки зору її інституційного забезпечення був період від початку ХХ ст. до революційних подій 1917 р. Завдяки ринковим реформам, посиленню їх соціальної спрямованості, удосконаленню законодавства, фінансово-кредитної системи, розвитку народної освіти тощо створювалося необхідне для поширення різних видів кооперативних організацій та їх об’єднань (союзів) інституційне середовище. 5. Політика одержавлення економіки в період «воєнного комунізму» мали руйнівний вплив на досить розгалужену на той час систему кооперації в Україні. Кооперація була одержавлена, її кошти та майно націоналізовані, кооперативний апарат перетворено на розподільчий механізм, повністю підпорядкований централізованому державному управлінню. В результаті кооперація втратила свої кооперативні принципи та самобутню природу. Цей досвід став переконливим свідченням того, що існування ринкових відносин є необхідною умовою функціонування і розвитку кооперативних організацій. 6. Нова економічна політика була особливим типом економічної системи, яка поєднувала певні ринкові інститути з активним державним контролем за господарською діяльністю. В межах цієї економічної системи склалися такі інституційні умови, що стали сприятливими для відновлення й функціонування різних форм кооперативних організацій. Запровадження непу змінило державну політику щодо кооперації. Змінився, порівняно з періодом «воєнного комунізму», характер, задачі та форми господарської діяльності кооперативних організацій, оформлені новим законодавством. У цей період відновлюється більшість основних характеристик кооперативних організацій. 7. В роки непу отримали розвиток кооперативні організації різних типів – споживчі, сільськогосподарські, кустарно-промислові та ін. Кооперативні організації всіх типів стали важливою складовою економічної системи 20-х років ХХ ст., відіграли важливу роль у відбудовних процесах народного господарства, стали важливим фактором зміцнення економічної бази держави та підвищення добробуту народу. 8. Кооперативні організації стали найбільш прийнятним шляхом для участі дрібних товаровиробників в ринкових відносинах періоду непу, у відродженні економічних зв’язків між містом і селом. Особливо важливою кооперація стала для селянства. Не руйнуючи індивідуального селянського господарства з усталеним укладом життя, сільськогосподарська кооперація за активного використання кредиту стала головною товаропровідною організацією в українському селі, по-суті, монополістом збуто-постачальної роботи серед селянства, довівши на практиці переваги кооперативної форми господарської діяльності. 9. Проте, відношення держави до кооперації протягом 20-х років не було сталим. Надавши кооперативним організаціям відносну свободу та самостійність, держава зберігала в своїх руках основні важелі керівництва та контролю за їх діяльністю, передусім в галузі кредиту, цінової політики щодо промислової і сільськогосподарської продукції, використання коштів кооперації на потреби прискореної індустріалізації тощо. Незмінними залишалися принципи, на яких будувалася державна політика щодо кооперації в напрямі її поступового одержавлення й підпорядкування централізованому плануванню економіки. В умовах невпинного обмеження ринку радянська держава не могла надати повної свободи розвитку кооперативних організацій як інституту ринкової економіки. 10. Згортання непу, система контрактації, посилення процесів усуспільнення на селі та суцільна примусова колективізація призвели до остаточної деформації всіх видів кооперації. Були ліквідовані кредитна й сільськогосподарська кооперація та остаточно перетворена на державний планово-розподільчий орган споживча кооперація, яка зберегла тільки зовнішні ознаки кооперативних принципів. Втратило будь-яке реальне значення поняття кооперативної власності як системоутворюючої засади кооперації та її організації. 11. На сьогодні в науковій економічній літературі та державних документах досить повно визначені соціально-економічна сутність і місце кооперації в ринковій економічній системі, джерела та принципи формування кооперативного капіталу, типи та види кооперативних організацій. Однак, розвиток кооперативного сектору відчутно відстає від потреб розв’язання цілого ряду соціально-економічних проблем в умовах трансформаційної економіки України. Ці умови вимагають постійної корекції стратегії і тактики ринкових перетворень, в тому числі і в галузі кооперативного будівництва. Розвиток кооперації стримується недосконалістю відносин власності та їх правового забезпечення, недостатньою підтримкою держави, порушеннями кооперативних принципів в самій системі кооперації. 12. Досвід непу може збагатити та застерегти від помилок сучасних теоретиків і практиків кооперації. Варто зауважити, що прямі аналогії без врахування специфіки конкретних обставин були б помилковими. Мова може йти лише про деякі риси, характер, способи взаємодії держави і кооперативних організацій, які в свій час у прийнятних обставинах переломної епохи виявилися в тій чи іншій мірі ефективними чи, навпаки, безрезультативними, однак, рівною мірою корисними для їх сучасного глибокого осмислення. |
