Вивчення концептів ЖИТТЯ і СМЕРТЬ у згорнутому макротексті паремійного фонду української та італійської мов дозволяє зробити узагальнення щодо тенденцій функціонування уявлень про життя і смерть, втілення етнічної своєрідності світосприйняття й концептуального представлення аналізованих концептів крізь призму архетипних виявів. Маніфестація концептів в зіставлюваних мовах представлена архетипами, евфемізмами, ГМ. Особливості семантичної реалізації концептів ЖИТТЯ і СМЕРТЬ носіїв української та італійської мов у пареміях висвітлюються в перцептивному просторі в культурних кодах, що створюють опорні орієнтири часової та просторової реальності. В італійських пареміях концепти актуалізовані в акустичному, візуальному, предметному кодах культури. Концепти ЖИТТЯ і СМЕРТЬ пов'язані з аксіологічно маркованими просторовими опозиціями онтологічного характеру. Виявлені просторові моделі локусів життя й смерті, властивих українській та італійській мовній свідомості, є ієрархічність, структурність і впорядкованість. Концепт ПРОСТІР вербалізує концепти ЖИТТЯ і СМЕРТЬ у горизонтальній і вертикальній моделях часу обох народів. Вербалізовані знання є інформаційною системою. Тлумачення життя і смерті як природного явища мотивоване емпіричним досвідом людини. Відбувається запозичення і мапування наочно-образної інформації для позначення царини мети. У вербалізації концепту ЖИТТЯ суттєвим є чинник безпосереднього сприйняття часу. Абсолютна й відносна моделі часу опосередковано включені в перцептивний простір суб’єкта. У концептуалізації відбувається реїфікація абстрактної одиниці як відбиття причиново-наслідкових зв’язків. Розумовий досвід людини встановлює зв’язок між моделлю реальності, що представлена в членуванні простору, та виробленою моделлю ментального простору. Інформаційні блоки архетипного символу “цей світ” – “той світ” у пареміях містять імпліцитну інформацію як вербалізовану форму субституційного жесту. Просторовий символ, побудований опозиційними детермінаторами двовимірного простору цей –той, фіксує ритуальний жест. Концепт ЖИТТЯ зіставлюваних культур ґрунтується на архетипах води, землі, світла, вогню, втілених в архетипних мотивах течії, руху, змінювання. Витоками концепту СМЕРТЬ є архетипи води і землі, представлені в архетипних мотивах занурення у воду, темряви, розлуки, сну, спокою. Вербалізація архетипів у паремійному фонді української та італійської лінгвокультур здійснюється через метафори, а також евфемізми, які мають спільне генетичне коріння з метафорами. На шляху інформації, здатної травмувати, стають захисні механізми. Якщо йдеться про вербалізацію концепту СМЕРТЬ, когнітивними захисними операціями є заперечення, переоцінка, відчуження, витіснення, заміщення. Домінантними в процесі метафоризації є два типи психологічного захисту: витіснення і заміщення. У пареміях заміщення створює новий образ ситуації, яка має іншу емоційну забарвленість, змінює суб’єктивну оцінку ситуації. Особливості репрезентації евфемізмів паремійного фонду в українській та італійській мовах полягають у тому, що концепти ЖИТТЯ і СМЕРТЬ метафорично структуровані в термінах інших концептів. Італійська мовна культура містить переосмислення язичницького уявлення про смерть у зв’язку з християнською доктриною. За семантичною структурою евфемізм наближається до гештальтної метафори. Оскільки табу є підґрунтям метафори, евфемізм як динамічне семантичне утворення можна вважати прихованою метафорою. Концепт СМЕРТЬ у пареміях за допомогою диференційних ознак вербалізовано в енігматичному коді. Когнітивне відбиття дійсності в енігматичному коді передбачає наявність певних знань у адресата комунікації. Криптологічність, вмотивована табуйованим компонентом, перешкоджає прямій номінації, заміщуючи її позначеннями домінантних рис, властивостей об’єкта. Показовими для моделювання лінгвальних уявлень є ГМ, за допомогою яких реалізується концепт: у них поєднані досвід та світобачення етносу. Базовим джерелом для вербалізації розглянутих концептів як в українській, так і в італійській мовах є світ природи. Фрагмент знань про рослинний світ, наявний у мовних картинах світу обох етносів, відбиває міфологічні погляди їх носіїв. Українська та італійська лінгвокультури розглядають концепт ЖИТТЯ в бінарній опозиції через концепт СМЕРТЬ; концепт СМЕРТЬ, у свою чергу, репрезентований через концепт ЖИТТЯ. Мовне втілення таких універсальних концептів демонструє національно-культурні відмінності й особливості картин світу кожного з цих етносів. В українській картині світу досліджуваним концептам притаманний міцніший зв’язок з архетипами, ніж в італійській, що пояснюється язичництвом, традиції якого глибоко укорінені в українській мовній свідомості. До перспективних напрямів подальших досліджень слід віднести розкриття та визначення обсягу й змісту концептів ЖИТТЯ і СМЕРТЬ в агіографічних текстах, що поєднують біблійну та фольклорну картини світу, встановлення ієрархії цих концептів у житійній літературі. | 