1. Непридатність концептуальних засад вирішення жіночого питання, що залишились у спадок від комуністичної доби, зумовила потребу у єдності науково-теоретичних і політико-практичних складових формування суспільної позиції щодо жіночої проблеми. В концептуальному відношенні це спричинило особливий наголос на питаннях забезпечення рівності жінок у політико-правовій та соціально-економічній сферах і на визначальній ролі держави у цій справі. Водночас саме гендерна рівність відкриває можливості для розвитку руху на захист прав усіх громадян незалежно від їхньої біологічної статі. 2. Участь жінок у прийнятті доленосних для них рішень суттєво обмежена. Політичне середовище України сформоване на традиції панування мускулінної, чоловічої ідеології. У програмах і передвиборних документах гендерна проблема не відбита. Партії розглядають жіноцтво, його організаційні структури переважно як об`єкт впливу та застосування політичних технологій. Симптомом гендерної розбалансованості політичного життя стала поява жіночих партій – феномена, неможливого в умовах гендерного паритету. Однак, жіночі партії поки що не стали творцями гендерної перспективи. Значна частина їх членів продовжують відтворювати “охоронну” концепцію щодо жінок і сподіватися на патерналістські державні заходи як на єдиний засіб зняття усіх жіночих проблем. Задача розширення політичної участі жіноцтва потребує державного правового стимулювання їх залучення до партійної діяльності. Найбільш надійною гарантією такого залучення має бути законодавче квотування частки жінок у виборчих списках політичних партій. 3. Залишається слабо концептуально розвиненою і практично реалізованою така засада гендерної політики в Україні як участь жінок у прийнятті важливих для них рішень, а також їхня присутність в органах державної влади та місцевого самоврядування, особливо на керівних посадах. Порівняльний аналіз гендерної рівноваги в місцевих органах виконавчої влади та в органах місцевого самоврядування виявляє, що ці органи є найбільш гендерно чутливими серед усіх рівнів політичної влади. Досвід українських регіонів дозволяє стверджувати, що здатність місцевої влади до вирішення гендерних проблем місцевих громад зростає лише за умови тісної співпраці з жіночими громадськими організаціями. Для збільшення кількості жінок на керівних посадах в органах місцевого самоврядування доцільно на законодавчому рівні гарантувати надання жінкам пріоритету перед чоловіками при висуненні на вакантну керівну посаду за наявності в них рівних характеристик. Доречно проводити гендерну експертизу усіх програм та рішень органів місцевого самоврядування. З другого боку, керівні державні органи повинні домагатися, щоб представники органів місцевого самоврядування були достатньо освіченими щодо проблем гендерного паритету і спроможними розв`язувати їх демократичним шляхом. Чималу роль у розв`язанні гендерних проблем має відіграти докорінна зміна соціальних стереотипів, традицій суспільної свідомості. Для того, щоб така зміна відбулася, місцевим органам влади слід зосередити свою увагу на усіх можливих засобах впливу на соціальну свідомість. 4. Формальний розвиток правових засад вирішення гендерної проблеми в Україні загалом відповідає критеріям демократичного суспільства. Разом з тим, залишається недостатньо розвинутою правосвідомість громадян стосовно гендерного питання, без якої його практичне вирішення на засадах демократії неможливе. Невідкладним завданням залишається зміна гендерної ролі жінки і чоловіка в перехідний період, трансформація їх правосвідомості, що має бути втілене у законодавчі зміни, які повинні призвести до перетворення правового менталітету жінки і чоловіка. Гендерного аналізу потребує як Конституція України, так і все українське законодавство. Першочерговими кроками на шляху правової ревізії мають бути наступні: - створити каталог соціальних прав і поповнити соціальне законодавство України гендерними правами; - внести до каталогу перелік соціальних ризиків та соціальних стандартів; - у Кодексі законів про працю передбачити норми, які забезпечували б гендерну рівність. - піддати гендерному переглядові ту частину проекту Закону України “Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування”, яка передбачає утворення накопичувальних пенсійних рахунків, а також нові закони – „Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття” і „Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання”; - зробити право одним з інструментів утвердження гендерної свідомості серед населення країни. 5. Здійснення гендерної політики в соціально-економічній сфері досі не забезпечило втілення принципу фактичної рівності жінок і чоловіків. Це стосується не тільки державного сектору економіки, але і сфери приватного підприємництва. В умовах формування ринкової економіки, нових форм власності і господарювання поглибилася економічна маргіналізація жінок, загострилася проблема їх трудових прав. В той же час економічна незалежність жінок є головною умовою процесу утвердження статевої рівноправності. Для її досягнення необхідно здійснити повну переоцінку вартості праці і підвищити оплату жіночої праці. 6. Важливою умовою політико-практичної реалізації принципів гендерної рівності мусить бути розвиток інститутів громадянського суспільства. Однак у більшій частині жіночих громадських організацій переважає консервативна ідеологія “материнського призначення жінки”. Разом з тим позитивною тенденцією є збільшення кількості і чисельності жіночих організацій, зростання їх громадської активності. Розвиток жіночих громадських організацій є тим шляхом, яким має здійснюватися справжня демократизація українського суспільства. 7. Розвиток і втілення концептуальних і політико-практичних засад вирішення гендерної проблеми в Україні має здійснюватися одночасно на трьох рівнях. Перший, макрорівень, передбачає прийняття закону про квоти з метою збалансованої участі чоловіків та жінок у владі. Другий, середній рівень, передбачає активізацію і підвищення значущості громадських жіночих організацій та політичних партій. Третій, мікрорівень, передбачає кропітку роботу над зміною політичної самосвідомості українських жінок, над звільненням їх від комплексу вторинності власного положення і розуміння політики як суто чоловічої справи. В цьому напрямку повинні діяти державні просвітницькі та соціально-психологічні програми. Зміна концепції владної політики у жіночому питанні, а тим більше її реалізація – справа складна і довготривала. Та вміло поєднуючи вітчизняні традиції зі світовим досвідом можна одержати бажаний результат – дійсно демократичну політику, в якій будуть паритетно представлені інтереси як чоловічого, так і жіночого населення України. |