В дисертаційній роботі здійснено теоретичне узагальнення і подане нове політологічне бачення наукової проблеми, яка стосується особливостей концептуального забезпечення функціонування і трансформації американського глобалізму на початку ХХІ століття. Відповідно до мети та завдань дослідження автор дійшов до таких висновків: 1. Дослідження концептуальних інтерпретацій етимології та змісту американського глобалізму показало, що оформлення американських глобалістських програм в ХХ столітті було зумовлене констеляцією трьох чинників: інтересами національної безпеки, свідомим історичним демократизаційним місіонізмом і природнім геополітичним прагненням повноцінного державно-суспільного організму до поширення впливу. Основи глобалізації як нового проекту історії було закладено президентом Сполучених Штатів Америки Вудро Вільсоном. В своїй програмі позитивного подолання перманентних конфліктогенних факторів міжнародного середовища президент Вільсон поєднав англосаксонські традиції відкритості, активної економічної комунікації з класичними континентально-європейськими традиціями суверенізму і чіткого структурного розподілу територіального простору. На Версальській конференції 1919 року політичному світові було запропоновано нову ідеологію і геокультуру розвитку і політичного спілкування заради довгого миру замість звичайного перерозподілу територій і сфер впливу на обмежений період до нової війни. Відтак, вільсоніанство для Америки стало першою фундаментальною геополітичною перемогою, що зумовило подальше входження Америки в простір європейської політичної комунікації. Вільсонові не вдалося переконати європейських лідерів з числа коаліції переможців в життєспроможності своїх проектів, за що він отримав почасти справедливу критику від представників школи політичного реалізму Р. Нібура, В. Ліппмана, Г. Моргентау. Втім, сам факт морального і інтелектуального очолення позарегіональною державою політичного процесу в Європі як центрі світового володарювання засвідчив силу американського ідеалістичного концептуалізаційного підходу до управління динамічними міжнародними процесами. Процес входження в контур геостратегічних лідерів світу є великим, повномасштабним випробуванням для сили, що прагне цієї мети. Стратегії інкорпорування до геостратегічної еліти є різними. Автор виділяє дві фундаментальні моделі поведінки претендентів: адаптивну і інновативну. Геостратегічна адаптація полягає в підлаштовуванні до існуючих правил політичних взаємодій, тоді як просування по шляху геостратегічної інновації передбачає зміну статусу-кво, оновлення концептуалізації і регламентації світополітичної реальності. Америка не завойовувала території, хоча і враховувала настанови класичної геополітики. Альтернативно до традиційних євразійських методологій геополітичного зростання США в міжвоєнний і особливо повоєнний періоди перехопили ініціативу виробляти і просувати нові понятійні конструкції, нові зразки мислення і нові зразки поведінки в глобальний політичний дискурс. Особливість американської концептуалізації світової політики полягає в тому, що вона надає нові, щоправда конкурентні, можливості практично всім амбітним акторам міжнародних відносин і одночасно забезпечує першість і зверхність власне Сполучених Штатов. Основною проблемою при дослідженні теоретичного й політологічного дискурсів функціонування сучасної американоцентричної глобальної політичної системи є відсутність чіткої системи методологічних принципів та єдиної системи понять і категорій, що істотним чином ускладнює формування ґрунтовних концепцій, які змогли б пояснити явища і процеси в ній та сприяли загальній теорії глобалізації ефективно виконувати свої прогностичні функції. Розвиток наукової думки з цього питання не завжди встигає за об’єктивними змінами у міжнародному середовищі і, таким чином, значно більше уваги повинно приділятися саме розвиткові теоретичного знання. Лідером у розвитку теорії і праксеології глобалізації є США, що відіграє важливу роль у підтримці та збереженні їх впливових позицій в сучасному світі. 2. Вивчення особливостей та закономірностей транзитивної еволюції сучасної системи міжнародних відносин і трансформації її глобальної структури під впливом США є найбільш дискусійними та найменш вивченими питаннями, що перш за все пояснюється дискретністю, непередбачуваною полі-лінеарністю історичного процесу і множинністю локальних варіантів розвитку і адаптації до змін в зовнішньому середовищі. В рамках дослідження автором було критично осмислено гіпотезу про моноджерельність глобалізації і американоцентричну керованість процесів глобальної інтеграції. Характер і зміст сучасних процесів свідчить, що власне глобалізація є оригінальним авторським історичним проектом Сполучених Штатів Америки, який характеризується застосуванням імперської методології в поєднанні з новими дипломатичними технологіями інформаційних і економічних впливів. Первинна мета проекту – утворити гомогенний простір, який складають з аналогічних за характером зміни правлячих еліт політичних режимів. Таким чином, перші американські програми керованої трансформації суспільств в світовому масштабі стосувались насамперед політико-інституціонального виміру. Реалізація моделі відкритих демократизованих суспільств в щойно деколонізованих державах відкривала можливості паритетної концептуально-ідеологічної конкуренції для двох основних донорів програм суспільної інженерії і політекономічного проектування – СРСР і США. Автофіналізація радянського проекту в 1980-х роках визначила неолібералізм як провідну стратегію планетарної інтеграції. По мірі еволюції і розгортання глобалізації якість і кількість вимірів глобальних взаємодій збільшувалась. Американська ідея взаємної траспарентності, бажаного залучення ресурсів зовнішніх сил і легітимного культурного і економічного входження в раніше цілком суверенні простори поширилась глобально і поступово стала принципом, який було покладено в основу багатьох національних стратегій розвитку. Поряд із стабільним приматом американізму в глобалізаційних процесах виникають нові геополітичні центри, нові транснаціональні рушії, нові партикулярні моделі відкритих суспільств і нові альтернативні доктрини глобалізації. Плюралізація глобалізму на початку ХХІ століття водночас не означає його деамериканізації. Радше мова йде про поступове концептуальне оформлення моделі розподіленої глобальної відповідальності. 3. Фундаментальні зміни демографічних і етносоціальних параметрів американського суспільства, що відбулись протягом ХХ ст. під впливом багатьох факторів і тенденцій, зумовили модифікацію етнополітичної структури американської політичної системи і сприяли розширенню участі в політикоформаційних процесах більшої кількості впливових неурядових організацій, створенних численними етнічними діаспорами Америки. Етносоціальна плюралізація Америки змінює порядок денний американської нації і створює внутрішнє конфліктогенне середовище. Проте гіпотеза щодо трайбалізації чи балканізації американської внутрішньої геополітики видається дещо перебільшеною. Вона носить алармістський характер. Її апологети з числа англо-саксонських націоналістів попереджають про завершення ексклюзивної політичної монополії білих англо-саксів протестантів і поєднують констатацію об’єктивних соціальних процесів в Америці з деклінологічними прогнозами. Зміст деклінологічного катастрофування майбутнього американської нації визначається здебільшого матеріалом історичних описів фінальних фаз великих багатонаціональних імперій. Але Америка структурно і адміністративно не є класичною імперією. Хоча її етнічні конгломерати і впливають на американський політичний процес в своїх специфічних інтересах, часто пов’язаних з країнами їх походження, їхня сукупна політична вага ще не дає підстав стверджувати, що американська ідентичність переживає докорінне перетворення. Мультикультуралізація Америки є одним з незворотніх наслідків провадження політики глобалізації. Разом з цим етнічні субкультурні спільноти Америки налаштовані переважно адаптивно і консюмерно по відношенню да панівних системних цінностей Сполучених Штатів і на сьогодні не становлять собою етнічної антисистеми. 4. На початку ХХІ століття в американській міжнародно-політичній думці відбувається фундаментальний теоретичний транзит. Протягом ХХ століття американські стратеги здебільшого спирались на настанови реалістичного вільсоніанства. Реалістська компонента забезпечувала адекватність воєнного прогнозування, не дозволяючи забути про гоббсіанську природу міжнародних відносин. Вільсоніанство сприяло інституціональному структуруванню міжнародного середовища під егідою глобальної ідеології довгого миру і геокультури розвитку. Як наслідок класичний етап Ялтинсько-Потсдамської системи характеризувався сталим балансом сил, сталим балансом загроз і спільним нормативним ідеалом миру і безпеки. Сучасні доктрини національної безпеки США формулюються на основі неоконсервативного переконання в перманентній загрозливості і стратегічній непередбачуваності міжнародного середовища, яке слід реформувати за допомогою американського гегемонізму. Неоконсервативна парадигма знецінила структури, норми і традиції міжнародних відносин на користь нових унілатеральних сувереністських концепцій. За новими концепціями, баланс сил повинен бути заміщений екслюзивною силовою монополією США з правом легітимних трансформативних інтервенцій. В праксеологічному сенсі мова йде про реанімацію теорії доміно і розвиток теорії керованих творчих хаосів. З огляду на інтереси національної безпеки, доктрини якої в Америці історично будувались на базі теорії інертної і швидкісної екстраполяції радянських державотворчих зразків, відомої науковому світу як “теорії доміно”, Сполучені Штати Америки протягом ХХ століття вдавалися до застосування жорстких воєнно-силових методів попередження демократичної, але небезпечної геополітичної переорієнтації в різних регіонах світу. Особливо це проявилось в критичних для американської безпеки геополітичних регіонах: ПСА і Латинській Америці. Це багато в чому сприяло тому, що праксеологи-міжнародники визначали американські міжнародно-політичні стратегії як такі, що мають імперський характер. На початку ХХІ століття “теорію доміно” було застосовано як теоретичний фундамент американської інтервенції в Ірак. В позитивному аспекті передбачалось, що демократизація цієї держави спричинить хвилю демократичних революцій в регіоні, в негативному – ця демократизаційна хвиля мала попередити хвилю формування антиамериканських авторитарних режимів. Обидві концептуальні презумпції не знайшли підтвердження в реальній політиці. Натомість стало остаточно зрозуміло, що штучне силове пришвидшення темпів демократизації є надзатратним методом трансформації навіть для найпотужнішої економічної системи в світі. В дипломатичному вимірі виявилось, що одна неефективна локальна силова операція завдає шкоди всій американській глобальній системі трансформаційних впливів і гнучких втручань в суверенні політичні процеси. 5. Широке впровадження новітніх технологій виробництва концептуального знання в процес прийняття міжнародно-політичних рішень зумовило актуальність появи нових підходів до розуміння сучасного американського суспільства і сучасної політекономічної системи Сполучених Штатів Америки. Новітні інтелектуальні технології сприяють мобільності, збільшенню кількості і якості інформації, усуненню бар’єрів часу і простору, бюрократичній синергії, розвиткові цілісного інформаційного простору американської влади та формуванню єдиної структурно-функціональної системи прийняття і реалізації міжнародно-політичних рішень. Використання та розвиток новітніх інтелектуальних технологій відрізняється масштабністю і багатовимірністю. Новітні інтелектуальні технології поєднують оптимізацію процесу виробництва технічної і гуманітарних експертиз, творення інновацій як технічних, так і соціогуманітарних, пов’язаних здебільшого з управлінням суспільними процесами, з технологіями адвокатування (лоббіювання) своїх авторських проектів в державних органах і корпоративному світі. Інтелектуальні корпорації Америки, загальновідомі під назвами “резервуарів думки”, “інтелектуальних трестів”, ефективно інтегруються в контур вищої влади і сформували реально функціонуючий ринок першокласних інтелектуальних послуг. Новітні технології інтелектуального і концептуального забезпечення американської глобальної політики сприяють інтенсифікації взаємодії між окремими акторами політичного процесу, різними ієрархічними і галузевими площинами американської бюрократичної системи. Інтелектуальні центри професійно обізнані в реаліях функціонування державних механізмів і традиціях операційної обробки інформаційних запитів. Більш того, використання цього знання є важливим напрямком діяльності американських інтелектуальних корпорацій, від якого залежить практичне втілення ідей, концепцій, проектів. Інтелектуальні корпорації реально трансформують внутрішню та зовнішню політику, оскільки є незамінною ланкою в ланцюгу сучасного концептуального творення, обробки-узгодження і остаточної реалізації того чи іншого рішення. Інститути інтелектуальних інновацій активно застосовують досвід, зв’язки і високий рівень поінформованості колишніх цивільних і військових високопосадовців, які, полишаючи офіційні пости, отримують можливість продовжити перебування при владі в опосередкований спосіб. Неформальність діяльності фабрик думки, реальна фінансова і інституційна незалежність дозволяють цим інтелектуальним центрам надавати інтелектуальні послуги високої якості, прямо вказувати на проблемні моменти і сприяти вчасному реформуванню цивільних і воєнних структур Америки. 6. На трансформацію американської моделі глобального управління в ХХІ столітті впливає взаємодоповнюючий синтез, полемічна діалектика і адаптивна еволюція базових історичних традицій ідеологізації міжнародної політики США: вільсоніанства, гамільтоніанства, джеферсонізму і джексоніанства. Вільсоніанство передбачає здійснення історичної місії розповсюдження демократії і нормативізації життєдіяльності в глобальному середовищі. Школа гамільтоніанців вважає за важливе поєднання ефективної економізованої зовнішньої політики з підтриманням внутрішньої стабільності. В концептуалізації гамільтоніанства інтеграція Америки в глобальну економіку на сприятливих умовах є ключовим чинником загального добробуту Америки. Джеферсоністи вважають за доцільне зменшувати обсяги сприяння зовнішній експансії демократії задля зосередження на забезпеченні сталої національної моделі демократичного розвитку в самих Сполучених Штатах Америки. Джексоніанство становить собою ідеологію націоналістичного прагматизму американського зразка, в якій пріоритетами є фізична безпека і економічна стабільність Сполучених Штатів Америки. У зв’язку з неможливістю подальшої стратегічної інсуляції Америки в глобалізованому світі, ізоляціоністські доктрини де-факто припинили свій вплив на формування зовнішньої стратегії Сполучених Штатів. Тому застосування термінів, на кшталт неоізоляціонізму, для дефініювання сучасного зовнішньополітичного курсу Америки на трансатлантичне відчуження і повністю самостійну дію є неадекватним. Неоконсервативний суверенізм виступає радше тимчасовим зовнішньополітичним експериментом, ніж життєспроможною довготерміновою стратегією для Америки в новому столітті. 7. Сучасна гегемоністська стратегія Америки складається з чотирьох базових компонентів. Перший полягає в абсолютизації силової монополії і в забезпеченні повної невразливості Америки, що означає на практиці пролонгацію холодної війни з Росією. Другий компонент спрямований на концептуальне і практичне обмеження суверенітету інших акторів міжнародних відносин у поєднанні з вивільненням суверенітету Америки шляхом виходу з міжнародно-правових режимів. Третій компонент полягає у відмові від традицій і праксеологічних доктрин класичного етапу Ялтинсько-Потсдамської системи, зокрема доктрини стримування. Суть четвертого компоненту – в забезпеченні перманентної контрольованої дестабілізації регіональних систем безпеки і співробітництва. Критичний аналіз переконань правлячої гегемоністської еліти засвідчує до певної міри неадекватність і анахронічність геополітичних стратегів чинного президента до реалій глобальності. Доктрина Буша стала результатом політичної перемоги неоконсерваторів, які здобули її в альянсі з традиційними суб’єктами гегемонії: армією, розвідувальною спільнотою і ВПК. Гегемоністи знаходяться в неявно вираженому конфлікті з національним і транснаціонально-космополітичним сегментами американського істеблішменту і громадянського суспільства, які мають власні оригінальні концепції суверенітету і національної безпеки. Перспективна стратегія для США включатиме елементи різних міжнародно-політичних ідеологій при збереженні суверенного впливу американської держави на діяльність транснаціональних корпорацій і при забезпеченні суверенної віддаленості від впливів кластеру компаній, політиків і інтелектуалів, асоційованих з військово-промисловим комплексом. 8.Початок ХХІ століття ознаменувався відносною ремілітаризацією міжнародних відносин, викликаною рецидивами мислення в парадигмі міжнародно-політичного соціал-дарвінізму. Проте характер складності і масштаб глобальних проблем у поєднанні з багатовимірною технологічною і економічною взаємозалежністю формують планетарну свідомість і конкретизують поняття глобальної відповідальності, яка виключає унілатеральні акції силового примусу. Результатуючим вектором глобалізації є створення системи наднаціонального управління, реалізації європейської моделі інтеграційного процесу в глобальному масштабі. З цією метою сформуються спільні цінності, стандарти і критерії, які сприйматимуться на рівні широкого кола провідних країн і соціальних спільностей. Множинний і анархічний характер глобальних процесів ставить на порядок денний питання про свідоме керування їх розвитком. Вивчення проблем глобального управління і планування глобального розвитку так само, як і глобального співробітництва, є надто важливою й актуальною темою. Головним питанням у цьому зв’язку є характер відносин між зростаючою кількістю суверенних держав і глобальними наднаціональними інститутами. Дискусійним є питання про взаємодію двох рівнів наднаціонального керування - глобального й регіонального, розподілу повноважень між ними, домінування одного по відношенню до іншого. Відтак, принципово важливо не допустити серйозних конфліктів у світі через вирішення цього питання та поляризацію держав за цією ознакою. | 