Відповідно до поставлених у роботі завдань, у результаті аналізу відображеного у текстах французької мови розуміння її носіями перцептивного простору з’ясовано, що: 1. Концептуалізація простору відбувається на основі повсякденного сприйняття просторових ситуацій. Концепт “простір” формується як результат відображення у природній мові перцептивного простору, що є суб’єктивно-людським бачення світу в просторових категоріях, та зберігається у свідомості носіїв мови у вигляді узвичаєних типових просторових ситуацій. 2. Суб’єкт концептуалізації встановлює просторові відношення між не менше, ніж двома просторовими предметами: об’єктом локалізації та місцем чи просторовим орієнтиром. 3. Типовими об’єктами локалізації виступають: істота, яка має закріплену просторову орієнтацію та прогнозовану локалізацію, а також виявляє себе у просторових відношеннях як фасадний предмет; частина тіла людини чи тварини, яка надає істоті додаткової просторової характеристики, уточнюючи її положення в просторі, розмір, конфігурацію; тварина як об’єкт локалізації, що відзначається прогнозованістю місця перебування (географічні об’єкти, найменування приміщень, природне середовище); неістоти як предмет локалізації, які можуть мати узвичаєну орієнтацію в просторі, зумовлену їхньою природою або звичним використанням; ситуація як багатоелементна просторова конструкція на фоні просторового об’єкта. 4. Типовими просторовими орієнтирами є: місце взагалі; істота та частини її тіла; конкретний предмет; предмет-вмістилище; приміщення (природні й артефакти); географічний об’єкт; місце як середовище, – найменування яких входять до опису просторової ситуації як назви прототипів просторових об’єктів з узвичаєною для носіїв мови просторовою характеристикою. 5. Характер локалізації залежить не тільки від властивостей предмета, але й від просторових ознак місця його локалізації, тобто від наявності в нього протяжності по горизонталі чи вертикалі, поверхні чи внутрішнього об’єму. 6. Засоби вираження просторових предметів відображають такі рівні прогнозованості їхньої локалізації: нульовий характер прогнозованості, притаманний займенникам, іменникам – власним назвам, найменуванням людей за статтю; низький рівень прогнозування локалізації виявляють назви побутових предметів, найменування людей за спорідненістю, місцем проживання, релігійною та етнічною належністю, назви міфічних істот; високий рівень прогнозованості притаманний просторовим предметам, вираженим назвами людей за родом заняття, найменуванням тварин, географічних об’єктів, явищ природи. 7. Суб’єктивність оцінки відстані концептуалізантом детермінується не фізичною близькістю, а інклюзією до того самого ментального простору, в якому перебуває мовець; залежить від сприйняття мовцем фізичної або ментальної досяжності співрозмовника; пояснюється етнопсихологічними чинниками. 8. Систему огляду просторової ситуації складають: концептуалізант; елементи перспективи – пункт бачення, вид ментального сканування, обсяг вираження; сектор досяжності або огляду; предмет і місце локалізації на сцені з різним ступенем деталізації та обсягом. 9. Значну роль у побудові просторової ситуації відіграє фасадність / нефасадність просторового орієнтира. Для концептуалізації конкретної просторової ситуації важливою є не лише симетрія / асиметрія просторових відношень предмета локалізації та місця його розташування, але й інші, релевантні для мовця ознаки просторових предметів, зокрема їх замкненість / відкритість, призначення, активна / пасивна участь у створенні просторових відношень тощо. 10. Обсяг вираження просторових ситуацій пов’язаний з деталізацією сцени, а також із виразністю зображення просторових елементів, яка залежить від співвідношення поля зору і фокуса. 11. Мовець передає, а адресат мовлення сприймає невідомі йому просторові відношення через знану в результаті когнітивного і мовного досвіду просторову ситуацію. |