Анотація до роботи:

Мурадханян І.С. Концепція психологічного двійництва особистості в літературах Заходу XVIII-XIX ст. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.01.04 – література зарубіжних країн. – Дніпропетровський державний університет, Дніпропетровськ, 2001.

Дисертація присвячена дослідженню категорії двійництва в літературах Заходу Нового часу, аналізу потрактування психологічного архетипу двійника в художньому світі М. Льюїса, А. Радкліф, Ч.Метьюріна, Г. Кляйста, А. Шаміссо, Е.А. Т.Гофмана, Р. Стівенсона, Е. По, О. Уайльда, Н. Готорна. Центральну увагу приділено категорії характеру, яка формувалась в літературах Європи ще від античних часів, набула однозначного трактування в класицизмі, а в аналізовану епоху сполучилась з поновленням інтересу до біблійної концепції особистості як складної, сповненої суперечностей єдності.

Приділено увагу формуванню категорії двійництва в естетиці готичного роману та англійського романтизму, що її почасти успадковує. Монохарактер романтичного героя, порівняно з класицистичним, переважно однозначним монохарактером, тут принципово ускладнюється. Виникає почуття полярних, взаємовиключних начал психіки, напруги між ними, що стає основою розвою сюжету. Англійські романтики, зокрема – Байрон, враховують “готичний” досвід художнього освоєння “краси зла”, висуваючи тип трагічного “лиходія” на зразок Каїна чи Манфреда. Розглядається явище двійництва в німецькій літературі, показується специфіка національної рефлексії та її художнього змалювання. Романтичні двійники тут мають тенденцію до художньої матеріалізації, являючи собою немов ілюстрацію до відомої тези О. Шпенглера про “фаустову душу”. Психологічний матеріал виступає в сфері художнього образа таким само вартісним, як і матеріал життєво-об’єктивний; фантастичне реалізується з пластичною повнотою, як ото тінь Пітера Шлеміля. Водночас роздвоєність героя в німецькому романтизмі несе виразні риси інтелектуальної конструкції, філософічної абстракції. В дослідженні показано, що подальший розвиток теми дійника в західних літературах набуває макабристичного звучання (По, Стівенсон), але зачарування “красою зла” поступається зрештою моралізуючим тенденціям (Уайльд, Діккенс); модель двійництва тяжіє до насичення соціально-психологічним вмотивуванням й в реалістичній літературі розростається в картину “діалектики душі”. Тут відбивається й інтенсивне осмислення біблійної концепції людини як єдності, сповненої протиріч.

1. Ускладнення уявлення про людину в добу романтизму, відчуття вичерпності однозначного класицистського характеру знаходить вираз у прагненні ускладнити літературний образ-персонаж. Характер накопичує в собі потенції руху і суперечностей ще й через те, що змальовується переважно в аспекті напруженого екзистенціального пошуку. Романтичний персонаж вже не є “рупором ідей” автора, він стає динамічним, рухливим. Наріжним каменем тут виступає проблема індивідуалізму, “фаустівської душі”, яка по-різному модифікувалася в національних літературах Західної Європи.

2. У Великобританії проблема непростоти особистості художньо переживалася з особливою інтенсивністю, впливаючи на інші літератури Західної Європи. Це призводить до формування концепції двійництва людини. Піонером тут виступає англійський готичний роман. Персонажі романів М.Г. Льюїса, А. Радкліф, Ч. Метьюріна, зберігаючи параметри традиційного монохарактеру, є водночас вже психологічно ускладненими героями-двійниками. Автори готичного роману відкривають “зворотній бік” людської психіки, табуйований в християнській культурі і дуже однозначно потрактований в літературі класицизму.

3. Традиції готичного роману, що адсорбував проблематику англійської і світової класики (наприклад, Мільтона та Гьоте) розгорнуто з особливою художньою енергією в поезії Дж. Байрона, центральною постаттю якої є демонічна, навіть богоборча особистість. Проте подібний характер далекий від однозначності, бо він являє собою результат духовного конфлікту, трагічного розриву з ідеалом добра. Тому психологічна роздвоєність байронічного героя є свідченням потенціального тяжіння до змалювання психологічного руху.

4. Ще далі пішли німецькі романтики, що розвивали мотив “фауcтівської душі”, органічний для німецького ґрунту, в ключі психологізму (Г. фон Кляйст, Е.Т.А. Гофман, А. Шаміссо). Саме в німецькому романтизмі роздвоєння людського “я” набуло характеру відпочкування від постаті центрального персонажу його “двійників” (“тінь”, “брати” тощо).

5. Такий підхід до зображення людини об'єктивно провокує інтерес до сфери потворного і макабристичного, що знайшов характерний вияв в англійській та американській літературах ХІХ ст., зокрема в творах, в яких спостерігається перехід від романтичної до реалістичної концепції світу. Але тут заглиблення в “діалектику душі” стало неминучим. Англо-американські автори, що розробляють в цей період тему двійництва (О. Уайльд, Р. Стівенсон, Е. По, Ч. Діккенс, Н. Готорн), загострюючи макабристичні риси героя-“двійника”, вже починають відчувати нагальну потребу в балансі плюсів і мінусів, тяжіють до відвертої моралізації.

6. В ситуації відбилися роздуми європейських письменників над біблійною концепцією людини як єдності протиріч та біблійним моральним імперативом.

Публікації автора:

1. Мотив двійництва в романі О. Уайльда “Портрет Доріана Грея” //Науковий вісник Чернівецького університету. Германська філологія. – Чернівці: ЧДУ, 1998. – Вип. 27. – С. 190-197.

2. Статус цільної особистості та психології “двійництва” в літературній думці Європи протягом XVII-XX ст. //Наукові записки Тернопільського держпедуніверситету. Літературознавство. – Тернопіль: ТДПУ, 1998. – Вип. 3. – С. 176-187.

3. Функція фантастики в художньому світі Е. По та її рецепція у Ф.Достоєвського //Науковий вісник Чернівецького університету. Германська філологія. – Чернівці: ЧДУ, 1999. – Вип. 68. – С. 18-27.

4. Тема двійництва людини у О. Пушкина і Дж. Байрона //Науковий вісник Чернівецького університету. Слов’янська філологія. – Чернівці: ЧДУ, 1999. – Вип. 61. – С. 27-29.

5. Відлуння ідейно-естетичної проблематики роману Ч. Метьюріна “Мельмот-блукач” у “Злочині і карі” Ф. Достоєвського // Науковий вісник Чернівецького університету. Слов’янська філологія. – Чернівці: ЧДУ, 1999. – Вип. 81. – С. 50-55.

6. Художня характерологія в романі М. Льюїса “Чернець” //Науковий вісник Чернівецького університету. Германська філологія. – Чернівці: ЧДУ, 2000. – Вип. 72. – С. 111-119.

7. Романтичне трактування проблеми двійництва людини в “Незвичайній історії П. Шлеміля” А. Шаміссо //Науковий вісник Чернівецького університету. Германська філологія. – Чернівці: ЧДУ, 2000. – Вип. 85. – С. 91-95.

8. Двійництво героя в англійській літературі як краєзнавчо-педагогічний момент //Іноземні мови сьогодні і завтра: Тез. доп. міжнар. наук.-практ. конф. – Тернопіль, 1999.