Анотація до роботи:

Мамай Н. М. Концепція особистості в драматургії Л. Андреєва. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.01.02 – російська література. – Азовський морськой інститут Одеської морської національної академії, Маріуполь, 2005.

Дисертацію присвячено дослідженню концепції особистості в драматургії Л. Андреєва. Встановлено, що просторово-часова модель світу в п’єсах драматурга представлена, головним чином, у вигляді двох просторових і двох часових парадигм, співвіднесених з концептуальною і перцептуальною стороною художнього образу світу (він включає в себе образ героя і образ художньої реальності, яка його оточує). Концептуальний простір представлений вертикальною (метафізичне) і горизонтальною (земне) системами; час також утворено двома системами: 1 - дії ірраціональних сил і вчинки персонажів, обумовлені їхнім впливом, 2 - детерміновані свідомістю вчинки і дії персонажів. Перцептуальна сторона художнього образу світу має дві взаємопроникаючі та взаємодіючі системи: загальний емоційний простір – час і світовідчування і світосприймання окремих персонажів (ці системи органічно пов'язані з духовною атмосферою початку XX століття: у драматургії Л. Андреєва інтерес до вічних проблем поєднується з інтересом до психологічних рис сучасної людини).

Проведене дослідження дозволило дійти до висновку, що особливості зображення особистості у творчості драматурга співвідносяться з жанрами драми. У стилізованій драмі 1900-х рр. персонажі не є життєвими типами. Л. Андреєв зображує в цих п’єсах не конкретну особистість, а людину “взагалі” за допомогою прийомів стилізації у дусі умовного театру і символізації. У символіко-психологічній і соціально-психологічній драмі (к. 1900-х – п. 1910-х рр.) посилюється інтерес драматурга до процесів, які відбуваються в середині людської свідомості, що визначило психологізацію образної системи: деталі навколишньої обстановки, жести, порівняння, манери, ритм та емоційне вираження реплік, ремарки несуть психологічну характеристику персонажа. У драматургії цього періоду герої виступають схематизованими типами, характерними для свого часу. У психологічних драмах 1910-х рр. предметом дослідження письменника стає світ душі, майже ізольований від зовнішнього світу. Драматург прагне показати людину у всьому багатстві її натури і психологічній складності, якомога повніше відтворити психологічний вигляд сучасної особистості. У драмах-“психе” Л. Андреєв розвиває ті художні принципи створення образу персонажа, які заявили про себе в драматургії к. 1900-х – п. 1910-х рр., а також принципи чеховської драматургії.

У зв'язку з охарактеризованою концепцією зображення світу проводиться аналіз типів самореалізації особистості героїв, головним критерієм класифікації яких є їх ставлення до світу і методи перебудови недосконалої дійсності.

1. Просторово-часова модель світу в драматургії Л. Андреєва представлена, головним чином, у вигляді двох просторових і двох часових систем, співвіднесених, відповідно, з концептуальною і перцептуальною стороною художнього образу світу (він включає в себе образ героя і образ художньої реальності, яка його оточує):

1. концептуальний простір представлений вертикальною (метафізичне) і горизонтальною (земне) системами; час також утворено двома системами: 1 - дії ірраціональних сил і вчинки персонажів, обумовлені їхнім впливом, 2 - детерміновані свідомістю вчинки і дії персонажів;

2. перцептуальна сторона художнього образу світу має дві системи: загальний емоційний простір – час і світовідчування і світосприймання окремих персонажів (ці системи органічно пов’язані з духовною атмосферою початку XX століття: у драматургії Л. Андреєва інтерес до вічних проблем поєднується з інтересом до психологічних рис сучасної людини).

2. Концепція зображення світу в драматургії Л. Андреєва включає декілька рівнів, які знаходяться у взаємозв’язку та взаємодії:

1. соціальний – матеріальний (у значенні “емпіричний” план), що включає різні форми діяльності людей, у першу чергу ті, які мають суспільний характер або виражають ставлення індивіда до тих чи інших сторін життя суспільства;

2. містичний – сфера дії надемпіричних сил і відношення до них людини;

3. релігійний – сфера, що включає поводження людини, обумовлене її вірою в існування Бога як вищої владної сили;

4. метафізичний – положення людини у світі стосовно об'єктивно існуючих законів буття, пізнання яких виходить за межі чуттєвого досвіду.

3. Концепцію зображення особистості в драматургії Л. Андреєва обумовили:

1) погляд на природу людини Ф. Ніцше, А. Шопенгауера, Е. Гартмана, на думку яких сутністю людини є егоїстичні інстинкти;

2. ідея трансцендентного зла і необхідності, сформульована німецькими філософамі, що висувають теорію ірраціонального, хаотичного начала, яке лежить в основі світобудови, і залежність від нього людини;

3. трагічне світовідчуття художника.

4. Прийом протиставлення видимого і суті є одним з головних у драматургії Л. Андреєва для розкриття характерів героїв.

5. Тема влади ілюзій набуває у Л. Андреєва трагічного значення. Головна причина трагізму у п'єсах драматурга полягає в глибині душевного світу його героїв, які по-свойому осмислюють події, що відбуваються.

6. Створенню трагічної атмосфери в п’єсах сприяє використання художником символічних образів: маски, сну, мотивів самотності, туги, суму, мовчання; лейтмотивне звучання музики.

7. Велике значення щодо визначення поведінки героїв у драматургії Андреєва має сфера підсвідомості.

8. У підсвідомій сфері драматичних героїв знаходяться як руйнівні, так і позитивні інстинкти, що зближує Л. Андреєва стосовно розуміння ірраціонального шару людської психіки з Е. Гартманом і А. Шопенгауером.

9. Особливості зображення особистості в драматургії Л. Андреєва співвідносяться зі специфікою використаних ним жанрів драми. Герої більшості п'єс 1900-х рр. (стилізована драма) не є життєвими типами. За допомогою прийомів стилізації у дусі умовного театру і символізації драматург зображує в цих п'єсах не конкретну особистість, а людину “взагалі”. У драматургії к. 1900-х – п. 1910-х рр. (символіко-психологічна і соціально-психологічна драма) одним з головних аспектів створення образа персонажа стає зображення внутрішнього життя особистості, що визначило психологізацію образної системи: форми поводження героїв (манери, жести), ремарки, епітети, порівняння, нервовий ритм та емоційне вираження реплік, деталі навколишньої обстановки несуть психологічну характеристику персонажа. Тут герої виступають схематизованими типами, характерними для своєї епохи. У драмах-“психе” художник, фокусуючи увагу на дослідженні динаміки внутрішнього життя персонажа, відтворює психологічний вигляд сучасної особистості. У психологічній драмі 1910-х рр. Л. Андреєв розвиває принципи чеховської драматургії і драматургії попереднього періоду творчості.

10. Прагнення до подолання замкнено-особистісного світовідчуття героїв у творчості драматурга чітко намічається лише наприкінці 1900-х років, що виражає тенденцію до розвитку індивідуалістського світогляду у свідомості російського суспільства початку XX століття.

11. Виділені типи самореалізації особистості в драматургії Л. Андреєва характеризують такі ознаки:

1. психологічний комплекс надлюдини (егоїстичне самоствердження, заперечення моральних і духовних суспільних цінностей, обожнення власної особи) (“Анфіса”, “Океан”, “Думка”, “Не вбивай”, “Собачий вальс”);

2. прагнення до самопожертви в ім'я світлого ідеалу, усвідомлення високих чеснот своєї особистості (“Сава”, “Життя Людини”, “Чорні маски”);

3) ідея активної перебудови життя, яка виражається у творчому перетворенні його заради інших людей, що страждають від несправедливості і жорстокості навколишнього світу (“До зірок”, “Анатема”, “Той, хто одержує ляпаси”, “Милі примари”).

12. Для Андреєва в людині найціннішим є духовна складова, що зближує концепцію особистості драматурга з романтичною концепцією героїчної особистості.

Публікації автора:

1. “Черные маски” Л. Андреева // Придніпровський науковий вісник: Філологія і педагогіка. - Дніпропетровськ: Наука і освіта. - Листопад 1998. - № 127 (194). - С. 9 - 17.

2. Некто в сером // Придніпровський науковий вісник: Філологія і педагогіка. – Дніпропетровськ: Наука і освіта. - Листопад 1998. -№ 130 (197). - С. 61 - 67.

3. Идеи Ф. Ницше в творчестве Л. Андреева // Вісник ЗДУ: Збірник наукових праць. Філологічні науки. - Запоріжжя: ЗДУ. – 2000. - № 1. – С. 104-106.

4. Истоки трагического мироощущення в творчестве Л. Андреева // Наукові записки ХДПУ ім. Г. С. Сковороди. Серія: Літературознавство. - Харків: ХДАДТУ. - 2000. - Вип. 2 (26). - С. 180 - 190.

5. О метафизической основе художественного мира Л. Андреева // Вісник ЗДУ: Збірник наукових праць. Філологічні науки. - Запоріжжя: ЗДУ. – 2001. - № 2. – С. 60 – 63.

6. Кризис общественного сознания и русская литература конца XIX – начала XX в. // Література в контексті культури: Збірник наукових праць. – Дніпропетровськ: РВВ ДНУ. – 2001. – Вип. 5. – С. 62 – 71.

7. Ницшеанский индивидуализм доктора Керженцева (пьеса Л. Андреева “Мысль”) // Південний архів.Філологічні науки: Збірник наукових праць. – Херсон: ХДУ. – 2005. – Вип. XXVIII. – С. 62 – 65.

8. Две концепции индивидуализма в пьесе Л. Андреева “Анатэма” // Наукові записки ХДПУ ім. Г. С. Сковороди. Серія: Літературознавство. - Харків: ХДАДТУ. - 2005. - Вип. 2 (42). - С. 74 - 78.

9. Образ художественного мира в пьесе Л. Андреева “Анфиса” // Південний архів.Філологічні науки: Збірник наукових праць. – Херсон: ХДУ. – 2005. – Вип. XXIX. – С. 55 – 58.