Анотація до роботи:
Козачок Я.В. Концепція нації як духовної спільноти в художній та публіцистичній творчості Миколи Костомарова. – Рукопис. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наук зі спеціальності 10.01.01 – Українська література. – Київський національний університет імені Тараса Шевченка. – Київ, 2004. Дисертацію присвячено творчості Миколи Костомарова – видатного письменника, вченого, громадського діяча, ідеолога наукових основ національної історіософської думки. Вперше його спадщина досліджується у єдності світогляду та практичного літературного дискурсу, в парадигмі націєтворення як наскрізного контексту його художньо-публіцистичної, наукової та громадської й освітньо-просвітницької діяльності. Висвітлено світоглядно-естетичну генезу його художньої творчості в контексті західноєвропейських впливів, зокрема німецької ідеалістичноі філософії, поглядів на народну словесність як філософський код націєтворчого духу епохи, в контексті нового етапу активізації національної самосвідомості української інтелігенції ХІХ століття. Встановлен, що Костомаров як митець і історіософ сформував і художньо увиразнив принципово нове розуміння духовної спадщини українського народу в синкретичному поєднанні його матеріальної культури, народної словесності, моральних засад та етичних норм, усталив цей підхід як науковий лейтмотив і квінтесенцію художньої творчості. У ній знайшов свій естетичний вираз новий погляд на націю як духовну спільноту. В обсяг поняття національна спільнота Костомаров увів народ як найрепрезентативнішого виразника духовної єдності нації, основного чинника етноментальності. Індивідуальний мистецько-естетичний феномен Костомарова визначено на тлі синхронно-діахронного розвою українського письменства, утвердження в ньому антиімперського дискурсу, естетично свіжої парадигми інтелектуальної літератури. Об'єднуючим началом цієї естетичної конструкції є концепція духовності оживаючої нації з перспективою посісти (християнською духовністю, національною окремішністю) достойне місце в світовій спільноті. Піднесення категорії нації як духовної спільноти стало наскрізним ідейним ферментом художньої та публіцистичної творчості письменника. Досліджено особливості її естетичного функціонування в індивідуальній художній системі Костомарова – його поезії, драматургії, прозі, публіцистиці, для якої характерна ідейно-естетична синкретичність жанрів. Широкий тематичний, сюжетний і композиційно-жанровий спектр художніх і публіцистичних форм Костомарова зумовлений тим, що він творив основи нової української поезії, прози, драматургії, наукової публіцистики. Письменник виступив новатором у історичній прозі (хроніки, “сцени”), підпорядкував серйозним морально-етичним проблемам конструкції кримінально-детективного жанру, задовго до європейської художньої практики сформував жанр антиутопії. На основі аналізу російськомовних творів стверджено їх органічну належність до української літератури ХІХ ст. Публіцистичний доробок ученого, значною мірою актуальний дотепер, прикметний зарядом полемічної пристрасності, морально-етичним ядром християнської етики, культивуванням белетристичних засобів виразу ідеї національної самодостатності українського народу. В результаті дослідження встановлено: багатоаспектна спадщина Костомарова становить собою цілісну ідейно-естетичну єдність, невід'ємну складову суспільного, культурного та естетичного простору української літератури ХІХ ст., підгрунтям якої стали Костомаровські ідеї творення з етносу гідної політичної нації. |