Библиотека диссертаций Украины Полная информационная поддержка
по диссертациям Украины
  Подробная информация Каталог диссертаций Авторам Отзывы
Служба поддержки




Я ищу:
Головна / Філософські науки / Релігієзнавство, філософська антропологія, та філософія культури


Харьковщенко Юрій Євгенійович. . Концепція "християнської республіки" в контексті державотворчих і конфесійних процесів в Україні. : Дис... канд. наук: 09.00.11 - 2008.



Анотація до роботи:

Харьковщенко Ю. Є. Концепція “християнської республіки” в контексті державотворчих і конфесійних процесів в Україні. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.11 - релігієзнавство. - Київський національний університет імені Тараса Шевченка. - Київ, 2007.

Дисертацію присвячено з’ясуванню суті концепції “християнської республіки”, розгляду історико-релігійного контексту її становлення як європейської „Respubliса Christiana”, а також тих особливостей, що проявилися в цивілізаційному виборі Київської Русі, теорії і практиці „козацької християнської республіки”.

У зв’язку з цим з’ясована роль християнського республіканізму в Конституції П.Орлика, історіософських пошуках Кирило-Мефодіївського товариства, українській релігійно-політичній думці кінця ХІХ початку ХХ ст., розвитку національного православ’я та унійних процесів в Україні.

Підкреслено, що концепція “християнської республіки” та її релігійно-конфесійних трансформацій набуває не лише ретроспективної теоретичної філософсько-богословської самодостатності, а є передусім важливою дискурсною рефлексією для осмислення еклезіального, конфесійного, помісного відродження витокової сутності українського християнства.

Акцентується, що основоположні ідеї „Respubliса Christiana” завжди були вмотивованим чинником європейського шляху України і тому мають сприяти подоланню кризових явищ в сучасному українському державотворенні, подальшому становленню національних церков - Помісної Української Православної Церкви і Української Греко-Католицької Церкви.

Висновки дисертаційного дослідження підбивають підсумки здійсненої роботи, узагальнюють і викладають основні її положення, визначають перспективи подальшого розвитку висвітлених проблем. Відповідно до поставленої мети та завдань дисертаційної роботи зроблено наступні висновки:

1. Перемога папської теорії над імперською в ХІ ст. знаменувала початок періоду вищого розвитку папоцентризму і була досягнута внаслідок того, що християнський світ переконався в неспроможності імператора служити універсальним і трансцендентним цілям церкви. Ідея “царства Божого”, що була висхідною позицією політики обох сторін і володарювала над умами впродовж усього середньовіччя, була аскетичною ідеєю і тільки зовнішню свою форму – “царство Боже” – запозичила від імперії. Головною причиною першопочаткового успіху проекту Respublica Christiana було те, що папа взяв свідомо на себе моральні зобов’язання щодо розбудови християнської республіки. Гільденбрантове папство надало системний характер давнім сподіванням Європи щодо втілення ідей християнської республіки.

2. Середньовічна європейська концепція “християнської республіки” в контексті державотворчих і конфесійних виявів в Україні набула якісно нового значення, вільного від римського папоцезаризму і візантійського цезарепапізму, оскільки грунтувалася на фундаментальних засадах первісного християнства, особистісному православному світосприйнятті й світорозумінні фундаторів “козацької християнської республіки”, ренесансі християнського республіканізму у посткозацьку добу, ідеології національної церкви в становленні православної автокефалії і українського греко-католицизму.

3. Києворуські церковні та політичні кола вели перманентну і вперту боротьбу за впровадження ідеології і практики Respublica Christiana в Київській Русі з тим, щоб увійти в європейський християнський контекст на умовах рівного партнерства. Цей цивілізаційний вибір грунтувався на філософії давньокиївського християнства, вираженій в Іларіоновім “Слові про Закон і Благодать”, а саме: кожна людина персонально відповідальна перед Богом; весь народ на чолі зі своїми володарями має дбати про загальнолюдські, суспільні інтереси (на цьому грунті зростав патріотизм місцевого християнства); усі народи рівні й рівноцінні перед Богом (цей принцип був протилежний візантійській теократичній цезарепапістській претензії на пріоритетність у християнському світі); світська влада повинна дбати про державні, загально-народні справи, а церковна, віроповчальна – про добро душ. На цих засадах формувалася духовна особистість києворусів, яким був неприродний будь-який шовінізм і расизм, цезарепапізм і папоцезаризм.

4. Незалежність, своєрідність суспільного устрою “козацької християнської республіки” створювали можливість для автономного розвитку козацької церкви зі збереженням і розвитком особливостей київської гілки православ’я: вирішення церковних питань самою Запорозькою Січчю в умовах мінімальної залежності від московських патріархів, Синоду, у тому числі у справах функціонування церковних кадрів, що сприяло протидії зрощенню церкви і формуванню могутнього прошарку козацького православного українського середовища, започаткованого на традиціях захисту й збереження народності й віри.

5. Після занепаду української державності церква діяла в складному геополітичному просторі, стиналася з різними державними устроями та релігійними центрами; за цих обставин Київська митрополія була не тільки релігійно-церковним, а й національно-культурним центром (і певною мірою – національно-політичним), який об’єднував сформований український етнос, а церква – живим національним організмом, захисницею духовності народу і провідницею його суспільно-політичного розвитку. Відтак, у поєднанні церковних і суспільних сил містилося джерело внутрішньої снаги, життєвості українського народу.

6. Ренесанс православ’я козацької доби відбувався в умовах зміни розуміння України, яка почалася розглядатися не як етнотериторіальний простір, а як етнополітична структура, локалізована в цьому просторі; відтак, ідея України як етнополітичної структури переносилася у царину духовності й там продовжувала своє існування, стаючи потужною об’єднавчою та активізаційною силою етносу. Цей феномен знайшов відображення в геополітичному розумінні Києва як “другого Єрусалима”.

7. Геополітичне розташування України на межі Заходу і Сходу, постійний духовно-політичний тиск амбіційних сусідів спричинили до унійних ініциатив. Унія з Римом у задумах її творців і організаторів пов’язувалася із захистом традиційного православного обряду в умовах окатоличення-спольщення України як засобу збереження самобутності українського народу за допомогою релігійного вибору, який би мінімізував асиміляцію українців і стимулював подальший етногенез української нації як європейської християнської спільності. До єдності намагалися привести конфесійно розділену націю видатні митрополити - Й.Рутський та П.Могила, а у ХХ ст. митрополити - А.Шептицький та Іларіон (Огієнко).

8. Концепція Respubliса Christiana як своєрідна особливість європейського християнства виявилася тлом для формування української духовності, державотворчих процесів, сприяла дієвому екуменізму різних конфесій та релігійних об'єднань в Україні і, за визначенням Івана Павла ІІ, стала важливою віхою у становленні світового християнства і формуванні єдиної європейської християнської культури.

9. В умовах сьогоднішньої незалежної демократичної України є всі чинники для реалізації ідеї “українського екуменізму”. Самою історією Україна покликана бути багатонаціональною і багатоконфесійною державою. Конфесійні особливості українського православ’я і греко-католицизму переконують, що творчо-гуманістичний характер українського християнства сприяв формуванню унікального прикладу в нашій історії - творчого взаємозбагачення релігії і культури, держави і церкви.

Публікації автора:

1. Харьковщенко Ю. Світоглядно-релігійні особливості “християнської козацької республіки” // Гуманітарний вісник Переяслав-Хмельницького державного педагогічного університету імені Григорія Сковороди. Вип. 10. – Переяслав-Хмельницький, 2006. – С.284-288.

2. Харьковщенко Ю. Є. Respubliса Christiana і унійні процеси в Україні в оцінці Петра Могили // Проблеми гуманітарних наук. Філософія. Вип.19. – Дрогобич: Видавн. центр ДДПУ імені Івана Франка, 2007. – С.46-55.

3. Харьковщенко Ю. Є. Християнський республіканізм в автокефальному русі українського православ’я початку ХХ століття // Вісник Черкаського університету. Серія філософія. Випуск 106. – Черкаси, 2007. – С.141-149.

4. Харьковщенко Ю. Є. Історіософські особливості концепції “Respubliса Christiana” в Київській Русі // Вісник Житомирського державного університету імені Івана Франка. №33. – Житомир, 2007. – С.11-15.

5. Харьковщенко Ю. Respubliса Christiana і “козацька християнська республіка”: компаративний аналіз // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Філософія. Політологія. Вип. 87-88. – К.: Видавничо-поліграфічний центр „Київський університет”, 2007. – С.109-112.

6. Харьковщенко Ю.Є. Християнські принципи української республіки Кирило-Мефодіївського товариства // Дні науки філософського факультету-2006: Міжнародна наукова конференція (12-13 квітня 2006 року): Матеріали доповідей та виступів. – К.: Видавничо-поліграфічний центр „Київський університет”, 2006. – С.67-69.

7. Харьковщенко Ю.Є. Суспільно-політичні і світоглядно-методологічні

засади концепції “християнської республіки” // Дні науки філософського факультету-2007: Міжнародна наукова конференція (18-19 квітня 2007 року): Матеріали доповідей та виступів. – К.: Видавничо-поліграфічний центр „Київський університет”, 2007. – С.149-150.

8. Харьковщенко Ю. Концепція “сродної праці” Григорія Сковороди в ідеї християнської республіки // Григорій Сковорода – духовний орієнтир для сучасності (Наукові матеріали ХІІІ Сковородинівських читань): У 2 книгах. – К., 2007. – Кн.2. – С.122- 125.

9. Харьковщенко Ю. Християнська республіка: від козаччини до сьогодення // Історико-філософські читання „Колізії синтезу філософії і релігії в історії вітчизняної філософії” (до 180-річчя Памфіла Юркевича та 130-річчя Семена Франка). Вісник Товариства російської філософії при Українському філософському фонді. Вип. 7. – Полтава: АСМІ, 2007. – С.486-491.