У висновках автор формулює основні концептуальні положення дисертаційної роботи, що мають значення для подальшого наукового дослідження даної проблеми та практичного втілення його результатів. 1. Демократичну політичну культуру як тип політичної культури, який сприяє життєздатності демократії, можна окреслити як: 1) складну політичну культуру, де несумісні елементи знаходяться у стані рівноваги; 2) політичну культуру, що засновується на більш загальній культурі, в якій можна виокремити високу соціальну довіру і відповідальність з “громадянськістю”, де соціальна дія спрямована по горизонталі та спирається на добре розвинуте суспільне життя; 3) політичну культуру, що відзначається добре узгодженими між собою сегментами, у яких норми та зразки діяльності малих соціальних утворень ідентичні нормам і зразкам діяльності, прийнятим у державному управлінні. 2. Розглянути демократичну політичну культуру як міру якісності суспільних зрушень можливо через те, що вона: 1) вбирає в себе нормативно-ідеальне уявлення про демократію і реальність практичного втілення її цінностей; 2) втілює традицію і відображає сучасні ціннісні зрушення; 3) надає вимір діалогу між владою та суспільством. 3. Сутністю демократії є системотворчий комплекс здійснення влади в контексті етнонаціональних, соціально-політичних і культурно-історичних умов її реалізації. Таким чином, якісність демократичних перетворень охоплює міру участі та впливу суб’єктів на політичний процес, а також ознаки зворотньої комунікації влади з народом. Демократична політична культура відтворює ціннісні та інституційні зміни в понятійному наповненні демократії. 4. У структурному відношенні демократичну політичну культуру можна уявити як багатошарове утворення, зовнішній пласт якого є загальносистемним і вбирає в себе цінності, установки, думки, зразки поведінки, а внутрішній пласт – містить у собі досвід етносоціального освоєння буття. Функціонально прояви демократичної політичної культури є найбільш рельєфними на етапі поєднання інтересів, цілей, прагнень (коли народжуються нові якості, що поєднують інтереси та цілі й коригують політичну поведінку), тобто на рівні виборів, виборчої технології та місцевого самоврядування. 5. Особливості еволюції політико-культурного простору України можна окреслити як відбиток нетривалої своєрідної практики націє-державотворення, довгострокового терміну знаходження під гнітом різних державних утворень, особливостей політичної свідомості й історично зумовленого типу спілкування влади та суспільства, а також особливостей традиції будування національної спільності від нижчих шарів до верхніх елітних страт. До наслідків такого становища автор відносить розірваність зв’язків між прошарками суспільства, які спираються на демократичність традиційних, патріархальних відносин та відсутність досвіду вирішення політичними засобами проблем суспільства. Це привело до парадоксу, коли не суспільство створювало державу, а держава сама формувала суспільні відносини та групи. 6. У процесі аналізу сучасних тенденцій становлення демократії в Україні, в межах різних методологічних відгалужень було з’ясовано, що на сучасному рівні політичного розвитку України демократія, з одного боку, підкоряється потужному інерційному викривленню радянським досвідом, з іншого – зазнає тиску з боку правлячої еліти. На думку дисертанта, демократичний процес в Україні відзначається міфічністю та спотворенням головного принципу сучасної демократії – незалежності та пріоритетності соціуму у відносинах із державою. Український політичний простір демонструє тенденцію компенсації втрати легітимного “відчуження” виникненням і розвитком окремого (тіньового) життя поза сферою закону. Основні наукові положення, теоретичні та практичні висновки викладено у таких публікаціях: 1. Бебик В., Пояркова Т. Упадок демократии или новый взгляд на демократическую культуру // Персонал. – 2003. – №3. – С. 14–17. 2. Пояркова Т.К. Місце демократичної культури в системі політичної культури // Нова парадигма. Альманах наукових праць. Філософія. Соціологія. Політика. – Випуск 32. –Запоріжжя, 2003. – С. 203–211. 3. Пояркова Т.К. К вопросу о качественных особенностях демократизации в Украине // Персонал. – 2003. – № 9. – С. 41–43. 4. Пояркова Т.К. Демократична політична культура в світлі різних методологій // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Випуск 21. – К: Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького НАН України, 2003. – С. 653–660. 5. Пояркова Т.К. Проблема якості української демократії // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Випуск 22. – К: Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького НАН України, 2003. – С. 654–658. 6. Пояркова Т.К. Демократія як технологія наближення до ідеального суспільного устрою // Політологічний вісник. Зб-к наук. праць: № 15. – К.: Знання України, 2003. – С.146–154. 7. Пояркова Т.К. Демократична культура як якісна міра політико-суспільних перетворень // Матеріали науково-практичної конференції викладачів, аспірантів та студентів Сумського НАУ (2–18 квітня 2002 року). – Суми: Козацький вал, 2002. – С. 243–244. 8. Пояркова Т.К. Глобалізм та нові виміри демократії // Матеріали доповідей і виступів учасників міжнародної науково-теоретичної конференції “Глобалізм очима сучасника: блиск і злидота феномену” (26–27 вересня 2002 року). – Суми: Наукове видання, 2002. – С. 71–72. 9. Пояркова Т.К. Політична технологія як ознака демократичної культури // Матеріали науково-практичної конференції викладачів, аспірантів та студентів Сумського НАУ (2–18 квітня 2003 року). – Суми: Козацький вал, 2003. – С. 308. 10. Пояркова Т.К. Регіональний вимір як якісний зріз демократичної трансформації //Наукові праці МАУП. – Вип.5. Актуальні питання політології. – 2003. – С. 63–69. 11. Пояркова Т.К. Якісна міра політичних перетворень у межах синергетичної методології // Філософські науки. Збірник наукових праць. – Суми: СумДПУ ім. А.С.Макаренка, 2003. – С. 43–49. 12. Пояркова Т. Якість демократії та її культурна привабливість // Матеріали другої міжнародної науково-теоретичної конференції “ХХІ століття: альтернативні моделі розвитку суспільства. Третя світова теорія”. – Київ, 2003. – С. 112–115. | 