У результаті дослідження було встановлено, що: 1. Концепт – це одиниця мислення й пам’яті, що постає в результаті тривалого і складного процесу, наділена мовною оболонкою (виражена лексичними, фразеологічними, пареміологічними одиницями, прецедентними текстами, етикетними формулами тощо), підлягає процесам специфікації, узагальнення, абстрагування та модифікації (змінам, уточненню, розширенню / звуженню), характеризуючись динамічною природою, відзначена “стереотипністю” й “константністю”, утворена множинністю складників і наповнена культурним змістом, виконує пізнавальну функцію, функції орієнтування у світі та збереження знань про світ. В основу цього визначення покладено диференціатори концепту, виокремлені з семи векторів його інтерпретації: логіко-філософського, власне-філософського, лінгвістичного, лінгвокультурологічного, коґнітивного, психолінгвістичного та літературно-культурологічного, що відображають складну і суперечливу природу самого концепту і наукового знання про нього. 2. Залежно від вектора інтерпретації концепт вступає у парадигматичні відношення з різними термінологічними одиницями, утворюючи в такий спосіб власне термінополе: так, логіко-філософський вектор формує парадигму концепт / поняття / категорія; філософський вектор – концепт / пропозиція; лінгвістичний вектор – поняття / лексичне значення / концепт / категорія; лінгвокультурологічний вектор – концепт / стереотип; коґнітивний вектор – концепт / фрейм / гештальт; психолінгвістичний вектор – концепт / гештальт; літературно-культурологічний вектор – концепт / художня дефініція. Не зважаючи на подібність окремих елементів значення та спільних ознак, окреслене термінополе формується термінологічними одиницями різних наук, оскільки ці одиниці покликані вирішувати різні завдання і мають специфічні функції. Так, поняття, категорія і пропозиція належать логіці та філософії, лексичне значення – лінгвістиці, стереотип і фрейм – комунікативній лінгвістиці, гештальт – психології або генеративній (породжувальній) граматиці, художня дефініція – літературознавству, концепт – коґнітології та лінгвокультурології. Якщо концепт, гештальт, фрейм і стереотип вважати суто коґнітивними одиницями, то вони вступають у родо-видові відношення, і гештальт, фрейм, стереотип, разом із зображенням, сценарієм, поняттям, постають різновидами концепту. У логіко-філософському векторі під концептом розуміється зміст поняття, поняття складається зі змісту й обсягу, а категорія – це максимально широкі за обсягом поняття. У лінгвістичному векторі додається ще лексичне значення і зазначені одиниці розташовуються у такій послідовності: поняття (як специфічні ознаки) – лексичне значення (як численні ознаки) – категорія у вузькому розумінні (мовні категорії: граматичні, лексико-семантичні, семантико-синтаксичні, структурно-синтаксичні) – концепт (як лексичне значення + асоціації, особистий і етнічний досвід) – категорія у широкому розумінні (як універсальна семантична ознака). У дисертації концепт ЖИТТЯ досліджено в коґнітологічному та лінгвокультурологічному векторах, внаслідок чого встановлено складну мережу взаємовідношень між його складниками. 3. На першому рівні концептуалізації формується ядро (на основі лексичного значення, зафіксованого у тлумачних словниках різних періодів) і периферія (на основі асоціацій, встановлених під час асоціативного експерименту) концепту ЖИТТЯ: ядро – мікроконцепти Вік, Роки, Спосіб, Досвід, Світ, Сприйняття, і периферія – мікроконцепти Доля, Особа, Родина, Шлюб, Суспільство, Діяльність, Засоби існування, Життєвий інтерес, Скрута, Період, Місце, Ціна, Непередбачуваність, Неминучість, Ризик. Ендоконсистенція концепту ЖИТТЯ визначається окресленим комплексом мікроконцептів (поза аналізованим концептом вони можуть виступати макроконцептами), кожен з яких має своє чітко визначене й обґрунтоване місце (ядерні і периферійні) і покладений в основу семантичного поля або семантичної групи. Концептуальне ядро постає сформованим попри всі індивідуальні варіації. Концептуальна периферія – це частина обсягу змісту концепту, в якій домінує суб’єктивне, що припускає розширення та збагачення. На другому рівні концептуалізації поглиблюються мікроконцепти першого рівня. Концепт ЖИТТЯ розкривається через наскрізні мікроконцепти, виявлені майже в усіх семантичних полях: Дорога, Душа, Доля, Світ, і мікроконцепти, виділені в межах окремих семантичних полів: Світове дерево / Дерево життя, Дунай, Земля, Небо (СП „Життя”, СП „Період існування”, СП „Кількісна характеристика життя”); Хрест (СП „Особисте життя”); Тварина (СП „Суспільне життя”, СП „Якісна характеристика життя”); Очі, Серце (СП „Дійсність”); Гарбуз, Рушник, Скриня, Хустка і Коса (СП „Сімейне, подружнє життя”); Копійка, Сорочка, Хліб (СП „Матеріальний стан життя”). Серед окреслених мікроконцептів наявні загальнокультурні мікроконцепти, що набувають національного забарвлення (Серце, Копійка, Хліб, Сорочка); мікроконцепти, пов’язані з міфологічними уявленнями українського народу про життя (Душа, Доля, Світове дерево / Дерево життя, Дунай, Небо і Земля); мікроконцепти, що виступають етнокультурними складниками концепту ЖИТТЯ (Рушник, Хустка і Коса, Скриня, Гарбуз). Результатом концептуального аналізу постав асоціативно-образний комплекс експліцитних та імпліцитних характеристик концепту ЖИТТЯ, репрезентованого українськими фраземами. Застосування цієї вперше опрацьованої моделі концептуального аналізу дозволило найбільш повно й об’єктивно виявити національно-культурну специфіку концепту ЖИТТЯ в українській картині світу. 4. Концепт ЖИТТЯ виникає у процесі структурування інформації про життя людини та його основні властивості. Тому обсяг змісту містить відомості не тільки про об’єктивний стан речей у житті (матеріальний стан, якісна й кількісна характеристика життя, особисте та суспільне життя тощо), а й відомості про уявлювані світи (потойбічне життя, підземний світ, небесний світ), гіпотетичний стан речей у цих світах, способи пересування між світами. Авторський опис додає окремі штрихи до репрезентації обсягу змісту концепту ЖИТТЯ. Як і будь-який інший концепт, цей концепт у мовній свідомості українця, окрім фразем, представлений: 1) лексемами (лексеми, що виявляють усталені асоціативні зв’язки з лексемою життя: верба, борода символізують життєву силу; кров – осереддя й символ життя; власні назви – міфологічні персонажі, пов’язані з життям: Богородиця – символ матері, життя, світла, любові; Мати Світу – богиня життя; Род – творець Всесвіту, бог Життя і т.ін.); 2) прислів’ями та приказками (Тепер правдою на світі не проживеш; Гірке життя, гірка доля – що ж робити! Божа воля; Живу тихо, без плюскоти; Життя наше, як паутина; Жила б, багатіла, та з переду горбатіла тощо); 3) художніми дефініціями (Веселість серця – життя людині (Г.Сковорода); Життя наше – мандрівка (Г.Сковорода)); 4) мікроконтекстами Біблії; 5) художніми текстами, зокрема антитезами, евфемізмами, епітетами, метафорами, перифразами, персоніфікаціями, порівняннями, символами (І нам удвох в грозі і в сумі, / Де протекло життя круте, / Він добрим цвітом зацвіте (А.Малишко); Немає мужності другої, / як не боятися життя ... (В.Сосюра); Щоб життя вам квітло, щоб повніли чаші, / ворога добийте, прокляніть і род (В.Сосюра)) тощо. Всі окреслені репрезентанти концепту ЖИТТЯ потребують подальшого детального вивчення. Здійснене дослідження постає лише частиною опрацювання національного концепту ЖИТТЯ в українській картині світу. |
