Дослідження засобів експлікації концепту “степ” в українській мовній картині світу дозволяє зробити ряд загальних висновків. Концепт “степ” насамперед виражається рядом синонімічних слів (степ, поле, лан, нива) та групою екзотизмів (прерія, савана, пампаси), позначеною семою локальності. Остання група перебуває на периферії української мовної картини світу. Структурно-семантичний аналіз ЛСГ “степ” виявляє, що лексеми поле, лан, нива є багатозначними й ускладнені додатковими семантичними компонентами, що відрізняють їх від слова степ. Тому до синонімічної групи ці лексеми входять тільки прямими значеннями і містять додаткові інтенції, навіяні похідними значеннями. Оскільки слово степ найменш ускладнене семантично, воно й виступає домінантою синонімічного ряду. Однак усі конституенти групи мають кілька суттєвих інтегральних ознак, що дозволяє розглядати їх як синоніми. Однією з важливих ознак лексичного значення є синтагматичні зв’язки слова, що виражається зокрема в лексичній сполучуваності. Проведений аналіз лексичної сполучуваності доводить, що, як і на семному рівні, у цієї групи слів існує ряд типових зв’язків з прикметниками-означеннями та з дієсловами. Ці зв’язки є інтегральним компонентом у значенні, наявні ж відмінні сполучення виступають як диференціальні. Існування інтегрального й диференціального корпусу слів, з якими єднаються в тексті слова лексико-семантичної групи “степ”, дозволяють повніше уявити один з визначальних для українців концептів. Дериваційний аналіз доводить, що слова ЛСГ “степ” мають і словотвірні відмінності, що позначається на мовній картині світу. Текстологічний аналіз фольклору та творів українських письменників ХІХ – ХХ ст. виявляє динаміку розвитку концепту “степ” в українській мовній картині світу. Доведено, що концепт “степ” поступово набував дедалі докладніших і розгорнених обрисів. Поступово зростає вживання слова степ, яке і стає домінуючим. Семантична структура слів ЛСГ "степ", які виражають концепт “степ”, суттєвих змін не зазнала, про що свідчать і дефініції словників. Однак у мовній картині світу, як вона подається в численних текстах, відбулися певні зрушення в семантичному наповненні цього концепту: він набув об’ємного вигляду внаслідок численних означень, що характеризують його за різними ознаками, і сполучень із дієсловами-присудками, які виражають різні стани степу. Аналіз вираження концепту “степ” в українській мові, збагачення його розуміння в живій мові, мові художньої літератури свідчать про архетипову природу цього концепту для української ментальності й для МКС українців. |