У дисертації автором викладені найважливіші наукові та практичні результати з формулюванням розв‘язаної наукової проблеми та значення її для науки і практики. Основні положення дисертації можуть бути застосовані при удосконаленні процесу конституційного нормотворення та в навчальному процесі. В роботі здійснено теоретичне дослідження, спрямоване на з‘ясування сутності і змісту конституційно-правових норм, їх ролі в національній системі права. Підсумовуючи дослідження проблем визначення поняття конституційно-правової норми, класифікації конституційно-правових норм і перспектив їх подальшого розвитку і вдосконалення, дисертант дійшов до наступних висновків: 1. Конституційно-правова норма – це формально визначене загальнообов’язкове, встановлене чи санкціоноване суспільством або державою правило поведінки або діяльності. Відповідно, конституційне право можна визначити як систему встановлених або санкціонованих суспільством або державою правил поведінки або діяльності, що регулюють політичні та інші тісно зв‘язані з ними найважливіші суспільні відносини. 2. Співвідношення норм конституційного права України з нормами інших галузей права характеризується наявністю в них як тих ознак (кваліфікацій), що різнять їх з нормами інших галузей права, так і тих ознак, що є спільними для всіх норм права, в тому числі й для норм конституційного права України, адже система права України є органічним поєднанням галузей, інститутів і норм права. 3. Конституційно-правові норми, на відміну від інших видів норм права, мають такі кваліфікуючі ознаки: 1) є пріоритетними в системі національного права за характером вираженої (об’єктивованої) в них волі; 2) за своїм змістом наділені вищою юридичною силою, а деякі з них (норми Конституції України) і найвищою юридичною силою; 3) за способом регулювання суспільних відносин у своїй переважній більшості мають імперативний, категоричний характер; 4) за формою вираження представлені розгалуженою системою джерел конституційного права як на загальнодержавному, так і на місцевому (локальному) рівнях; 5) мають нетипову структуру за якої санкції, за незначним виключенням, відсутні; 6) мають інтегративний і системотворчий характер, оскільки їх зміст сприяє формуванню інших галузевих норм права; 7) мають складне подвійне функціональне навантаження; 8) є найбільш стабільними, що обумовлюється найбільш загальним і фундаментальним характером суспільних відносин, котрі є предметом конституційно-правового регулювання; 9) наділені спеціальним механізмом правореалізації; 10) забезпечені спеціальними юридичними механізмами захисту. 4. Водночас, конституційно-правові норми мають спільні загальні ознаки, властиві всім галузям права, особливо публічним і, в силу свого інтегративного характеру, взаємодіють з іншими видами норм права в межах національної системи права. При цьому, найвищий ступінь інтеграції норм конституційного права з іншими галузевими нормами, найбільш рельєфно проявляється на прикладі міжгалузевих інститутів (інститут фінансування виборів та референдумів, інститут інформаційного забезпечення виборчої компанії, інститут позасудового контролю за дотриманням виборчого законодавства тощо). 5. Система конституційного права і, відповідно система норм, також може бути репрезентована такими рівнями (зрізами) норми, як публічне й приватне право, об’єктивне і суб’єктивне право, матеріальне і процесуальне право, національне і міжнародне право, загальнонаціональне і локальне (місцеве) право, природне і позитивне право тощо. 6. Критерій класифікації конституційно-правових норм – це об’єктивне мірило визначення основних юридичних властивостей (кваліфікацій) конституційно-правових норм, що дозволяє їх умовно виокремлювати у самостійні групи й макрогрупи. 7. Основними критеріями класифікації конституційно-правових норм є предмет правового регулювання; метод правового регулювання; призначення у механізмі правового регулювання; юридична сила; ступінь конкретизації правового припису; характер диспозиції; характер санкції; суб’єкти нормотворення; походження (джерело) норми; дія за колом суб’єктів; територія дії; час дії; гарантованість дії. 8. Структура конституційно-правової норми – це логічно з’ясована її внутрішня побудова, що зумовлена об’єктивними чинниками конституційно-правового буття і представлена взаємопов’язаними й взаємозумовленими елементами (гіпотеза, диспозиція, санкція) у їх інваріативній модифікації. Під структурою конституційно-правової норми слід розуміти її внутрішній склад, взаємозвязок трьох її елементів: гіпотези, диспозиції та санкції в їх трьох модифікаціях: “гіпотеза – диспозиція – санкція”, “гіпотеза – диспозиція”, “диспозиція”. 9. Гіпотеза норми конституційного права – це елемент структури норми, що визначає умови, при яких дана норма вступає в силу, і яка виражається в мірі дозволеної й належної поведінки субєктів конституційного права. Диспозиція норми конституційного права – це елемент її структури, що визначає саму модель правила поведінки і містить правовий припис про дії субєктів конституційного права в умовах, що передбачені гіпотезою. Санкція норми конституційного права – це елемент її структури, що містить правовий припис про міру конституційно-правової відповідальності субєктів конституційного права. Санкція норми конституційного права – це елемент її структури, що містить правовий припис про міру конституційно-правової відповідальності субєктів конституційного права. 10. Особливістю структури конституційно-правової норми є те, що: норма конституційного права має три модифікації: “гіпотеза – диспозиція – санкція”, “гіпотеза – диспозиція”, “диспозиція”, не кожна конституційно-правова норма може бути об’єктивно тричленною, а, насамперед, регулятивні й охоронні норми, тоді як більшість норм конституційного права мають установчий характер і не мають санкції або гіпотези; елементи конституційно-правової норми дуже важко вичленити в конкретно обєктивізованій нормі права, оскільки гіпотеза та диспозиція переплітаються і “зливаються” в єдине ціле; санкціям конституційного права притаманне профілактичне, організуюче та виховне призначення, вони застосовуються як прямі, бланкетні та солідарні санкції; нормам конституційного права не завжди тотожні статті конституційного нормативно-правового акта: одна конституційна норма може бути обєктивізованою в кількох статтях, тоді як одна стаття може вміщувати кілька конституційно-правових норм. 11. Зміст і сутність конституційно-правових норм, а так само і їх розвиток визначають такі об’єктивні й суб’єктивні чинники, як: вплив основних сфер суспільного та державного ладу України; вплив системи конституційного права та національної правової системи; вплив міжнародних і регіональних нормативно-правових актів; вплив механізму реалізації конституційно-правових норм; вплив науки і освіти у сфері конституційного права тощо. 12. На розвиток конституційно-правових норм впливають: політична, економічна, соціальна, культурна (духовна), а також інформаційна та екологічна сфери суспільного і державного ладу; система конституційного права України та система національного права в цілому; міжнародні та регіональні нормативно-правові фактори; практика реалізації конституційно-правових норм; стан науки і освіти у сфері конституційного права України та інші чинники. 13. Основні тенденції розвитку і вдосконалення конституційно-правових норм – це основні напрями і види розвитку та вдосконалення норм конституційного права. Серед них слід виділити такі, як: збереження національної традиції нормотворчості; демократизація процесу нормотворчості; адаптаційна тенденція розвитку і вдосконалення конституційно-правових норм; глобалізація та інтернаціоналізація норм конституційного права; розширення об’єкта конституційно-правового регулювання; соціологізація, політизація та ідеологізація (в органічному поєднанні з ідеологізацією) конституційно-правових норм; тенденція щодо раціональної асиміляції конституційно-правових норм у межах правових систем сучасності в рамках національної правової системи; універсалізація конституційно-правових норм; диверсифікація конституційно-правових норм; гуманізація та біологізація конституційно-правових норм; муніципалізація конституційного життя та конституційно-правових норм; процесуалізація та кодифікація норм конституційного права; новелізація конституційно-правових норм. Запропоновані висновки й положення складають основи концепції норм конституційного права в Україні, яка включає авторське визначення поняття конституційно-правової норми та її основних ознак, її співвідношення з іншими галузевими нормами права, класифікацію конституційно-правових норм, концепцію системи і структури норм конституційного права та концепцію розвитку і вдосконалення конституційно-правових норм в Україні. Поряд із теоретичними висновками, положеннями та пропозиціями дисертантом сформульовані пропозиції щодо вдосконалення нормотворчої та нормозастосовчої діяльності в сфері конституційно-правових відносин. |
