У Висновках викладено найважливіші результати здійсненного дослідження, сформульовано рекомендації щодо їх наукового і практичного використання. 1. Взаємовиключний характер суджень, висловлених при аналізові вирішення в Україні загальної проблеми співвідношення міжнародного і національного права, значною мірою обумовлений намаганнями дослідників «вкласти» конституційні приписи в прокрустове ложе дуалізму і монізму. В дійсності ж вирішення цієї проблеми слід шукати не в площині панування-підкорення, а у взаємодії міжнародного і національного права. 2. Загальновизнані принципи і норми міжнародного права, про які йдеться у ст. 18 Конституції України, являють собою міжнародно-правові норми особливої якості, що створюються договірним та звичаєвим шляхом і можуть мати своїм джерелом як загальний багатосторонній договір, так і міжнародний звичай. З огляду на Конституцію України, їхнє застосування сьогодні є можливим лише тією мірою, якою вони знайшли своє закріплення в універсальних міжнародних договорах, стороною яких виступає Україна і згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. 3. Найбільш прийнятною концепцією реалізації норм міжнародного права всередині країни як в аспекті повноти і адекватності реалізації міжнародно-правових зобов’язань, так і в аспекті відповідності відстоюваному варіанту співвідношення міжнародного і національного права, який підкреслює їх взаємний вплив, виступає концепція національної імплементації норм міжнародного права. Конституція України вдається до інкорпорації міжнародних договорів як до засобу національної імплементації. Але реалізація на національному рівні міжнародно-договірних норм об’єктивно не може вичерпуватися вказівкою на можливість їх застосування в порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Тому є невиправданим ставити знак рівності між застосуванням міжнародних договорів в Україні та їх дотриманням Україною. Розширювальне тлумачення або вдосконалення ч.1 ст. 9 Конституції України, спрямовані на «поширення» статусу складової національного законодавства на всі чинні міжнародні договори, незалежно від органу і форми висловлення згоди на їх обов’язковість, суперечить принципові сумлінного дотримання міжнародних договорів, який забороняє встановлювати ієрархію між обов’язковими для держави міжнародними договорами на кшталт законодавчих та підзаконних актів. Така ієрархія не існує в міжнародному праві і є неприпустимою. 4. Конституційна імплементація міжнародних договорів в Україні — це діяльність конституційно уповноважених органів щодо вжиття певних заходів і засобів — що аналізуються в дисертації — здійснювана з метою належної реалізації українською конституційною державою своїх міжнародно-договірних зобов’язань. 5. Механізм конституційної імплементації слід розуміти не тільки як систему конституційно уповноважених органів і актів конституційного законодавства, але і як динамічну сукупність взаємозв’язків і процесів, що відбивають сутність конституційної імплементації. Отже, механізм конституційної імплементації міжнародних договорів в Україні включає три складові: правову, організаційну та функціональну. Правова складова механізму — це система актів конституційного законодавства, які, по-перше, визначають змістовно-сутнісний характер імплементаційної діяльності; по-друге, уповноважують певні органи на вжиття ними низки заходів і засобів та, врешті, визначають взаємовідносини і функціональний взаємозв’язок між цими органами при здійсненні ними наданих повноважень. Таку систему очолює Конституція України, яка закладає фундамент нормативно-правового регулювання всієї національної імплементаційної діяльності. Другий рівень зазначеної системи складають: Закон про міжнародні договори; Закон про Конституційний Суд України; Закон про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини; Постанова про Регламент Верховної Ради України. Організаційна складова — це система органів, уповноважених на конституційному рівні поряд з іншими повноваженнями щодо імплементації міжнародних договорів України. До їх числа належать: 1) Президент України; 2) Верховна Рада України; 3) Кабінет Міністрів України; 4) Конституційний Суд України; 5) Уповноважений Верховної Ради України з прав людини; 6) Міністерство юстиції України та 7) Міністерство закордонних справ України. Функціональна складова механізму конституційної імплементації — це його динамічне вираження, яке відбиває сукупність зумовлених і не зумовлених відповідними конституційно-правовими приписами стійких взаємозв’язків, що виникають між конституційно уповноваженими органами при застосуванні імплементаційних заходів і засобів. 6. При аналізові положень ч. 1 ст. 9 Конституції України та ч. 1 ст. 19 Закону про міжнародні договори доречним і необхідним є «функціональний наголос». Міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, повинні сприйматися і використовуватися як безпосередні джерела правових норм. При цьому безпосереднє застосування міжнародно-договірних норм визначається їх регулятивним призначенням і є можливим лише із дотриманням вимог, встановлених національним, передусім, конституційним законодавством. До числа юридичних умов безпосереднього застосування міжнародних договорів належать: 1) надання згоди на обов’язковість міжнародного договору Верховною Радою України; 2) офіційне оприлюднення міжнародного договору державною мовою (або ж разом з перекладом на державну мову); 3) набуття чинності міжнародним договором на території України відповідно до положень цього міжнародного договору та Віденської конвенції про право міжнародних договорів від 23 травня 1969 року; 4) самовиконуваність міжнародно-договірних норм. 7. Викривлення змісту норм Конституції України в конституційному і поточному законодавстві свідчить про відсутність цілісного підходу до регулювання дії міжнародних договорів в Україні, включаючи їх застосування суб’єктами національного права. З метою усунення виявлених неузгодженостей в механізмові конституційної імплементації необхідно: а) привести у відповідність до Конституції України положення конституційних і поточних законодавчих актів в частині, присвяченій регулюванню дії міжнародних договорів в Україні; б) ліквідувати «колізію повноважень» Конституційного Суду України і Міністерства юстиції України шляхом внесення змін до Закону про міжнародні договори, які передбачали би: 1) проведення Міністерством юстиції України попередньої правової експертизи проекту міжнародного договору як передумови та підстави обов’язкового звернення уповноваженого суб’єкта права конституційного подання у чітко визначений строк до Конституційного Суду України у разі попереднього встановлення його неконституційності; 2) обов’язкове призупинення процесу укладання міжнародного договору до надання Конституційним Судом України висновку щодо відповідності міжнародного договору Конституції України. 8. З метою підвищення ефективності заходів з усунення колізій між нормами Конституції України і нормами міжнародних договорів необхідно внести зміни до Закону про Конституційний Суд України, які передбачали би надання Верховному Суду України право ініціювати провадження у справах про відповідність Конституції України чинних міжнародних договорів України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. 9. З метою забезпечення формування єдиної практики застосування судами України міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, необхідно внести до Закону про Конституційний Суд України зміни стосовно офіційного тлумачення єдиним органом конституційної юрисдикції міжнародних договорів, включених до системи національного законодавства. |