Робота закінчується висновками, в яких узагальнюються основні результати здійсненого дослідження. 1. Проблема словосполучень у російській синтаксичній науці має давню історію, проте свій завершений вигляд вона знайшла в працях В.В. Виноградова, котрий при визначенні словосполучення не з речення, а зі слова, трактував словосполучення не як будь-яке об'єднання слів, а як групу неоднорідних слів, утворену на основі непредикативного зв'язку. Це трактування стало класичним і закріплене в багатьох підручниках і посібниках російської мови, словосполучення беззастережно ввійшло в систему основних синтаксичних одиниць зі своїм основним параметром: як об'єднання двох або більше повнозначних слів на основі підрядного зв'язку. Такий підхід дозволив побудувати в цілому несуперечливу теорію словосполучення у визначеній системі, включаючи і його типологічну класифікацію, оскільки при ієрархічних відношеннях можна визначити і стрижневе слово, і синтаксичну домінанту, кваліфікуючи відповідне словосполучення як словосполучення зі стрижневим словом дієсловом, іменником, прикметником і т. ін. 2. У сучасному мовознавстві змінилося саме визначення словосполучення, що спричинило створення “оновлених” типів класифікацій. Розширюється уявлення про словосполучення відповідно до трактування підрядного зв'язку як формальної граматичної залежності одного слова від іншого, при якій наявність залежного слова (або слів) у заданій формі (або формах) зумовлюється категоріальними властивостями стрижневого слова. Виділення словосполучень з багатьма залежними, включаючи і напівпредикативні та предикативні залежні компоненти, спричинило необхідність визначити місце цих одиниць у системі синтаксису і знайти для них узагальнюючу термінологічну назву -- синтаксична конструкція як будь-яка граматично зв'язана група слів, утворена будь-якою лексико-граматичною категорією на основі її детермінації якими-небудь словами або синтаксичними конструкціями. Виділяються і сурядні словосполучення в окрему групу з подальшим їх вивченням. 3. Суттєвою як для матеріальної організації синтаксичної конструкції, так і для її основних функцій, тобто суттєвою для лінгвістичної сутності цієї базової одиниці малого синтаксису є повна номенклатура визначальних для певної частини мови компонентів, що включає десять детермінантів: прикметник і утворене ним словосполучення; дієприкметник і дієприкметниковий зворот, ад’єктивний займенник і утворене ним словосполучення; іменник і утворене ним словосполучення; субстантивний займенник і утворене ним словосполучення; числівник і утворене ним словосполучення; прислівник і утворене ним словосполучення; дієприслівник і дієприслівниковий зворот; інфінітив і інфінітивний зворот; підрядне речення. 4. Сполучувальні можливості кожної частини мови є підставою для типологічної класифікації підрядних конструкцій малого синтаксису: субстантивна конструкція, дієслівна конструкція, ад’єктивна конструкція, прономінальна (ад'єктивна) конструкція, прономінальна (субстантивна) конструкція, квантитативна конструкція, адвербіальна конструкція з подальшою внутрішньою класифікацією кожної з них залежно від характеру залежних компонентів. Повний набір детермінантів, з якими може сполучатися та або інша частина мови як стрижневе слово, визначає надзвичайно різноманітну систему типів підрядних конструкцій. 5. Розширення обсягу поняття “словосполучення” не означає розмивання його меж, але упорядковує конструкції малого синтаксису, обумовлюючи віднесення до останніх і об’єднань слів на основі сурядного зв’язку. Сурядні угруповання слів характеризуються тільки як синтаксичні конструкції у зв’язку з їх чітким змістовним протиставленням традиційним уявленням про сутність словосполучення як про єдине, але розчленоване поняття. Володіючи своєю і структурною, і функціональною специфікою, сурядні конструкції є цілком самодостатніми одиницями, необхідними як для структурної та інформативної перспективи речення, так і для комунікативного ефекту. 6. Вибір синтаксичної конструкції для виконання певних завдань комунікації відбувається при домінуванні її комунікативного призначення, її комунікативної доцільності та комунікативної важливості. Основною ланкою малого синтаксису сучасної російської мови є субстантивна конструкція у зв’язку з її змістовними і функціональними особливостями, що дозволяють їй не тільки входити до складу речення як той чи інший компонент, але й відігравати в процесі комунікації цілком незалежну роль. Субстантивна конструкція може функціонувати самостійно і незалежно від речення, виконувати у визначених сферах людського спілкування власне комунікативну функцію. Ця властивість субстантивної конструкції особливо ефективна при її використанні для різноманітних повідомлень, що є в назвах вузів, підприємств, організацій, комплексів; у назвах книг, журналів, монографій, статей, фільмів; у терміносистемах; у заголовках; у рекламній рубрикації, в рекламних текстах і рекламних слоганах. Пряма орієнтація субстантивної конструкції на матеріальну організацію та здійснення комунікативного процесу робить її функціонально важливою синтаксичною побудовою, оперативною ланкою в системі комунікативних одиниць сучасної російської мови. 7. Відповідно до об’єктивних потреб комунікативного процесу і до так званих сприятливих екстралінгвистичних умов нині значно активізувалися в позиції самостійного функціонування й інші типи конструкцій малого синтаксису. За умов пріоритетності субстантивної конструкції дієслівні, адвербіальні, ад’єктивні, квантитативні, прономінальні, а також і сурядні конструкції популярні у різних сферах людської діяльності. Акцентувати увагу на дії, ознаці, суті явища можна лише в структурно нескладній і компактно змістовній побудові, якими і є конструкції малого синтаксису, механізми якого в найзагальнішому плані надактивно діють і рекламують новий виток у розвитку російської мови кінця ХХ і початку ХХІ сторіччя. |
