1. Одна з тенденцій розвитку мовознавчої науки сьогодні – залучення до лінгвістичного аналізу соціальних вимірів – дає змогу глибше проникнути в саму природу мови, повніше виявити умови її функціонування та динаміку розвитку, представити в новому світлі онтологічну картину мови як суспільного явища. На лексико-семантичному рівні української мови доленосні події в житті українського суспільства наприкінці 80-х – на початку 90-х років ХХ століття в сукупності з інтралінгвальними чинниками вплинули на створення нового гетерогенного за концептуальним змістом і мовним оформленням сучасного ідеологічного тезаурусу. Внаслідок потенційної здатності всіх слів мови (універсальних й ідіоетнічних апелятивів і онімів) бути ідеологізованими через необмежену співвіднесеність із референційною сферою описати конотативну семантику ІЗНО можна лише з позицій певного виокремленого ідеологічного узусу, визначивши ступінь співвідношення цінностей, відображених у мовних одиницях цього узусу, зі світоглядно-ментальною ціннісною картиною лінгвонаціональної спільноти. Що більше точок перетину ідеологічних і національних цінностей, то більше можливостей конотативної оцінки закріпитися узуально. У нашій роботі таким став ревіталізований на початку 90-х років національний ідеологічний узус, у межах якого тематично й хронологічно неоднорідні ІЗНО становлять єдине ЛСП на основі спільного конотативного значення, протиставляючись ІЗНО комуністичного ідеологічного узусу. 2. Конотативна еволюція семантики ІЗНО є перманентним явищем у розвитку будь-якої природної мови й відображає здатність останньої втілювати зміну культурно значущих для суспільства орієнтирів. Але порівняно з процесами ідеологізації, деідеологізації, переідеологізації, вторинної ідеологізації в конотативній семантиці ІЗНО радянського періоду, що характеризувалися штучним насадженням ідеологічних, виразно зорієнтованих пейоративних і меліоративних конотацій, у мові сучасної української преси вони відбуваються природніше, без “зовнішнього” силового втручання. З цієї причини чітких меж у відзначених процесах немає: та сама номінативна одиниця може зазнавати впливу різних семантичних модифікацій. Тому йдеться про динамічні процеси мови на синхронному зрізі, про зміни в конотативній семантиці ІЗНО, але не завжди про результати. Однак у деяких ІЗНО, що з’явилися внаслідок процесів реідеологізації, переідеологізації (різні радянізми), можна констатувати не виникнення, а дискретне закріплення відповідної емосеми, оскільки асоціативні семи внутрішньої форми конотативного макрокомпонента є не спорадичними, а стереотипізованими під впливом неофіційного дискурсу радянського періоду. 3. Основну частку сучасних кількісно та якісно багатших (порівняно з радянським політичним дискурсом) ІЗНО становлять не власне лексико-семантичні ідеологічні інновації, а ІЗНО, у конотативній семантиці яких відбулися зрушення в напрямку до реідеологізації, переідеологізації та вторинної ідеологізації. Вони є частковим виявом загальних закономірностей розвитку сучасної лексико-семантичної системи української мови, зокрема тенденцій до демократизації, інтелектуалізації, ревіталізації деяких номінацій і їхньої писемної фіксації. Це відобразилося в збагаченні корпусу ІЗНО розмовними, лайливими словами, західноукраїнськими словами, російськими запозиченнями, фоновими словами української культури та культур інших народів. У пропріальному просторі характерною ознакою останнього десятиліття стала персоніфікація соціально значущих подій і поява ідеологічно забарвлених універбатів, композитів і суфіксальних дериватів, утворених від прізвищ відомих політичних діячів (колишніх і сучасних). 4. Аксіологічні інновації, які з’явилися внаслідок наведених структурно-семантичних змін у конотативному значенні ІЗНО, є здебільшого носіями негативної або енантіосемічної оцінок, що свідчить про неоднозначне ставлення мовців до нових і старих соціальних реалій та закоріненість у суспільній свідомості радянських ідеологічних стереотипів (квазістереотипів, за В.М. Телією). Але якщо в процесах ідеологізації, переідеологізації домінують пейоративні аксіонеологізми, то в процесі реідеологізації – меліоративні, тому що наявність яскраво вираженої національної специфіки визначає здебільшого позитивність оцінки будь-якого явища з боку носія мови. Про це свідчать також метафоричні (у широкому значенні) контексти як вербалізовані стереотипи уявлень й оцінок певних інтраобразів. У силовому полі сучасного політичного дискурсу – це національно специфічні метафори-символи й органістичні метафори. Стереотипи, які на них ґрунтуються, є завжди позитивними. 5. Дослідження конотативної семантики ІЗНО національного ідеологічного узусу засвідчило перспективність вивчення одного з найбільш дифузійних лінгвістичних концептів – конотації крізь призму етнолінгвокультурології, лінгвоаксіології та соціолінгвістики. Поєднання постулатів цих лінгвістичних сфер із традиційним підходом до конотативної проблематики – ономасіологічним і семасіологічним аспектами структурної лексичної семантики, по-перше, спростовує думку про малозначущість і другорядність конотації, увиразнюючи її важливість як носія етноспецифічної інформації в міжкультурній комунікації, по-друге, дало змогу дослідити складну взаємодію лінгвістичних і соціальних чинників у вторинній номінації, схарактеризувати специфіку конотативних процесів пострадянського періоду, класифікувати тематично й хронологічно неоднорідні номінації, виявити їхні парадигматичні, синтагматичні й епідигматичні зв’язки, простежити, як трансформації конотативного макрокомпонента і його складників семантичної структури ІЗНО пов’язані зі змінами лінгвокреативних орієнтирів соціуму. |