Теоретичний аналіз методологічних і практичних проблем дослідження конкурентоспроможності продукції дозволяє зробити наступні узагальнення й висновки: Конкурентоспроможність є економічною категорією, що має конкретно-історичну природу. Певному рівню конкуренції, її інтенсивності відповідає певний рівень вимог до учасника конкурентної боротьби, що характеризує його конкурентоспроможність. Конкурентоспроможність є конкретною формою економічної спроможності виробника продукції в умовах конкурентного ринку. Вона є узагальнюючою характеристикою того становища, яке посідає той чи інший суб’єкт (країна, галузь, фірма) або об’єкт (продукція, послуга, ідея) на тому чи іншому внутрішньому або зовнішньому ринку. Проте в будь-якому разі конкурентоспроможність у кінцевому рахунку є конкурентоспроможністю продукції.
З одного боку, вона суттєвим чином залежить від значної кількості різноманітних факторів, що впливають на споживчі якості та ціну товару, з іншого боку - від гостроти конкуренції, її інтенсивності, різноманітності форм і методів конкурентної боротьби, сфери конкуренції, тобто є функцією конкурентного середовища. Обґрунтовано економічну природу конкурентного середовища, як форми взаємодії окремих суб’єктів господарювання, держави, інститутів колективного захисту, факторів зовнішнього і внутрішнього впливу на умови економічної діяльності, що визначають відповідний рівень економічного суперництва та вагомість впливу окремих економічних агентів на загальну ринкову ситуацію. Разом з тим теорія конкуренції в її економічному контексті виходить за межі дослідження основних закономірностей еволюції природи конкурентних відносин і механізму формування й розвитку конкурентного середовища. Інтеграція фундаментальних теоретичних передумов, передусім теорій конкуренції, концепцій конкурентоспроможності економіки, елементів інституціональних підходів у контексті особливостей сучасних процесів підвищення рівня конкурентоспроможності продукції дає підстави для висновку стосовно формування нової, конкурентної політики в економічній науці.
Фактори конкурентоспроможності, що утворюють т.з. “ромб” конкурентних переваг, за М.Портером, діють у взаємозв’язку і взаємозалежності, утворюють цілісну систему, що проявляється у їх здатності як до взаємного посилення, так і до взаємного послаблення. Складність і тривалість становлення конкурентоспроможності зумовлює неоднакову роль уряду на різних його етапах. Проте у будь-якому періоді ця роль має спрямовуватись на примноження дії сил у ромбі конкурентних переваг, на прискорення інноваційного процесу. Разом з тим забезпечення конкурентоспроможності продукції – справа, перш за все, самих компаній. Виявлені позитивні й негативні тенденції конкурентної політики в Україні, фактори, що позитивно впливають на зростання конкурентоспроможності продукції. Разом з тим визначено три основні чинники, що послабляють конкурентні процеси України, а саме: нерозвиненість внутрішньої конкуренції, відсталість основних виробничих технологій, слабкий розвиток маркетингу. Зроблено висновок, що конкурентна політика – це справа всієї держави, а не лише Антимонопольного комітету. Проте саме Антимонопольний комітет має бути генератором ідей, що лежать в основі конкурентної політики, пропонувати корективи до неї залежно від змін в економічному становищі країни, прогнозувати результати втілення її в життя. Обґрунтовано, що сучасний етап розвитку України диктує необхідність розробки і запровадження нової моделі підвищення конкурентоспроможності продукції, суть якої полягає у створенні ефективної системи інституціонального й економічного середовища для її суб’єктів з метою забезпечення їх стабільного розвитку. В українській практиці господарювання ще недостатньо втілено світовий досвід формування й підтримки параметрів конкурентоспроможності продукції. В Україні існує певний інституціональний вакуум, а такі основоположні ринкові інститути, як приватна власність, “ефективні власники”, вільні ціни, конкуренція, податкова система ринкового типу, відкритість економіки, ще й досі відстають у своєму розвитку та домінуванні.
У сукупності це вимагає формування об’єднань нового типу, стратегічно важливих комплексів територіального, галузевого, міжгалузевого, національного і транснаціонального рівнів, здатних опанувати сучасні технології, що дають найбільшу економічну віддачу в контексті зростання конкурентоспроможності продукції. Державі необхідно розробити стратегію підтримки вітчизняного підприємництва і створення ефективних механізмів, які через систему інтересів створювали б конкурентні засади для розвитку економіки, примушували б підприємців розвивати й удосконалювати виробництво та підвищувати якість продукції, своєчасно сплачувати податки, забезпечувати стабільне поповнення дохідної частини бюджету, а найманих працівників – ефективно працювати. Досвід розвинених країн свідчить, що проблема неефективного функціонування інституціонального механізму є основною причиною зниження продуктивності і національної економіки, конкурентоспроможності продукції. Розкрито проблему критеріїв і показників конкурентоспроможності продукції. Доведено, що критерії конкурентоспроможності змінюються з розвитком економіки і конкурентного середовища. Сучасні критерії органічно пов’язані з глобалізацією економічних відносин, відкритістю національних економік і бурхливим розвитком постіндустріальних технологій, заснованих на інноваціях. Сучасні критерії – це інноваційні критерії, це частка не на місцевому ринку, а частка експорту нової продукції високої якості. У теоретичному аспекті розв’язання проблеми визначення впливу інноваційної діяльності підприємств на конкурентоспроможність можливе на основі переосмислення існуючих підходів до феномену підприємства, а саме: неокласичної версії – економічної теорії фірми; інституціональної; еволюційної; менеджеріальної.
Насамперед це вимагає оптимізації стратегічного розвитку підприємств шляхом формування товарного асортименту, що узгоджує поточні потреби потенційних споживачів і забезпечує регулярне одержання достатньої для відтворення прибутку виручки із стратегічними потенційними потребами ринку відповідно до майбутніх запитів покупців. Роль інновацій у забезпеченні конкурентних позицій підприємства полягає в необхідності реалізації його перспективних можливостей, виявлення кількісної та якісної оцінки інтелектуального потенціалу. У поєднанні з аналізом наявності або можливості запозичення нематеріальних і матеріальних активів, ресурсним і фінансовим забезпеченням це дає змогу визначити межі товарного асортименту конкурентоспроможної продукції за рахунок інноваційного розвитку. Головним принципом, якого мають дотримуватися інноваційно активні підприємства, орієнтовані на випуск конкурентоспроможної продукції, є узгодженість їхньої діяльності з положеннями загальної системи управління якістю (Total Quality Management) та дотримання міжнародних стандартів (МС) ISO серії 9000. Незважаючи на складність процесу інтеграції української економіки у світову систему, повноправна участь України у СОТ цілком відповідає її довгостроковим інтересам для розв’язання економічних і соціальних завдань. Підвищення конкурентоспроможності продукції потребує удосконалення механізму господарювання як єдності ринкового механізму й державного регулювання, взаємопов‘язаної сукупності заходів, спрямованих на приведення в дію механізмів і фінансових інструментів зростання інноваційної діяльності підприємств: ціноутворення, виробництво наукомісткої продукції, держзамовлення, інвестиційна політика і т. ін. До фінансових інструментів належить оподаткування, кредит, амортизація, санкції за порушення вимог до якості, регулювання складу витрат.
Стратегія підвищення конкурентоспроможності має послідовно реалізувати положення теорії “життєвого циклу”, менеджеріальної теорії, теорії технологічних змін і здійснювати диверсифікацію товарної продукції, у тому числі концентричну, вертикальну й латеральну диверсифікацію виробництва продукції. Запропоноване групування продукції за ступенем її новизни, на основі аналізу оновлення виробів і використання системи показників дає можливість оцінювати досягнення підприємств у рівні конкурентоспроможності продукції з метою управління інноваційною діяльністю. Розроблено комплексну систему управління інноваційною діяльністю, що складається з підсистем збору даних, маркетингових досліджень ринкового середовища й дозволяє підвищити ефективність управлінських рішень і контроль за їх виконанням на основі аналізу процесу оновлення продукції та його впливу на економічні показники.
Важливою умовою підвищення конкурентоспроможності вітчизняної продукції є інформаційне забезпечення конкурентної політики. Антимонопольний комітет повинен удосконалювати власну базу інформаційних ресурсів і мати можливість користуватися інформаційними ресурсами інших органів державної влади, отримувати безперешкодний доступ до інформації про результати діяльності господарюючих суб’єктів у межах національної економіки та за кордоном. |