1. Цукробуряковий підкомплекс – важлива складова АПК та народного господарства в цілому. За останні роки в ньому різко зменшилися обсяги виробництва, що пов’язано з непідготовленістю до переходу до ринкових відносин, з порушенням зв’язків між сільським господарством та цукровими заводами, з відсутністю регулюючих дій з боку держави. А ще недавно цукробуряковий підкомплекс України відігравав роль стабілізатора економіки і соціального розвитку суспільства. Однак вибрана модель ринкових відносин в агропромисловому виробництві поставила його у вкрай важкі умови, незважаючи на винятково сприятливі грунтово-кліматичні умови. За цих умов постає завдання знаходження шляхів підвищення конкурентоспроможності продукції цукробурякового виробництва. 2. Конкурентоспроможність продукції цукробурякового виробництва залежить від конкурентного потенціалу, що формується під впливом багатьох факторів і являє собою систему взаємозалежних блоків: перший блок – земля, природні умови, потоки матеріальних, трудових, фінансових ресурсів; другий блок – виробничий процес, що поєднує всі фактори виробництва; третій – реалізація готової продукції, її розподіл, відшкодування витрат у вигляді грошової виручки, фінансові результати. Підвищення конкурентоспроможності українського цукру – важливе народногосподарське завдання, пов’язане зі стабілізацією продовольчого ринку. 3. Особливості цукробурякового виробництва, які варто враховувати при обґрунтуванні концепції формування конкурентних переваг, можна умовно розділити на фактори зовнішнього (макрорівень) та внутрішнього (мікрорівень) середовища. Під макрорівнем розуміють всі ті умови, які товаровиробник, як правило не може змінити, але їх необхідно враховувати. До них відносять грунтово-кліматичні умови, демографічне й економічне середовище, законодавчу базу, технологічно-інноваційний розвиток. Під факторами внутрішнього середовища варто розуміти такі, які піддаються контролю зі сторони суб’єкта господарювання. Найважливішими серед них є: фінансовий стан, технологія виробництва, організаційна структура управління, інформаційно-статистична база, кадрова політика, постачальники. Таким чином, виникає потреба в пошуку реальних шляхів підприємствами цукробурякового підкомплексу в забезпеченні конкурентних переваг як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринку. Тут неабияка роль повинна приділятися державній підтримці досліджуваного виробництва. 4. Матеріально-технічне забезпечення та ресурсно-технологічне оновлення процесу виробництва можна вважати одним з важливих чинників стабільного розвитку цукробурякового підкомплексу та підвищення конкурентоспроможності його продукції. Стрімко зростаюча відсталість підприємств, які вирощують цукрові буряки, руйнування їх виробничого потенціалу призводить до зменшення обсягів реалізації продукції до критичного рівня, погіршення її якості, втрати фінансової забезпеченості. При такому становищі бурякосійні господарства надалі втрачатимуть цінову конкурентоспроможність на внутрішньому ринку. В кінцевому це призведе до насичення українського ринку іноземним цукром. Отже, для вирощування цукрових буряків з мінімальними затратами і одночасно без зниження їх продуктивності бурякосійним господарствам необхідно насамперед впроваджувати ресурсо- та енергозберігаючі технології. 5. Інтегратором ефективного функціонування цукробурякового підкомлпексу є цукровий завод. Таке місце об’єктивно зумовлене його роллю в технологічному процесі – він випускає кінцеву продукцію. Незадовільний поточний стан і значний фізичний знос технологічного обладнання підприємств цукрової промисловості визначають невисокі показники виходу цукру і його якість. Удосконалення технологічних процесів переробки цукрових буряків – першооснова підвищення конкурентоспроможності цукру. Актуальною проблемою цукробурякового підкомплпексу являється не тільки створення нової його матеріально-технічної бази, але й ефективне її використання, одним з важливих показників якого являється тривалість виробничого сезону. Вибір тривалості виробництва може проводитися за різноманітними критеріями: максимальним виходом цукру, мінімальною собівартістю, максимальним прибутком, мінімальним приведеними затратами. 6. Аналіз показав, що незважаючи на те, що в Тернопільській області є всі сприятливі природно-економічні умови для конкурентоспроможного виробництва цукросировини та цукру за період 1990-2002 рр. відбувся значний спад цукробурякового виробництва: посівні площі скоротилися з 107,3 тис. га до 65,1 тис. га, урожайність – з 309 ц/га до 185 ц/га, валовий збір за досліджуваний період зменшився майже втричі. Кризове становище буряківництва стало наслідком погіршення фінансово-економічного стану господарств області, що проявилося в неможливості дотримання технології вирощування цукрових буряків, внесення необхідної кількості добрив (в 2002 р. порівняно з 1990 р. внесення мінеральних добрив скоротилося в 4 рази, органічних - в 6 разів). Проаналізувавши конкурентоспроможність виробництва цукрових буряків на Тернопільщині, видно, що починаючи з 2000 року від виробництва солодких коренів сільськогосподарські підприємства отримують збитки. Це пов’язано з тим, що собівартість вирощування цукросировини значно випереджає ріст реалізаційної ціни. Криза, яка охопила сировинну галузь, негативно позначилася на цукровій промисловості. Виробництво цукру в області в 2002 році порівняно з 1990 роком зменшилось більш як в 4 рази: з 442413 т в 1990 р. до 105700 т в 2002 р. Негативним явищем цукробурякового виробництва є і значне зниження цукристості коренеплодів: з 16,15 в 1990 р. до 12,1 в 2002 р. 7. Одним з основних напрямків забезпечення конкурентоспроможності продукції цукробурякового підкомплексу є залучення інвестицій. Інвестиційна стратегія розвитку цукробурякового виробництва повинна витікати із загальної стратегії його розвитку. Очевидно, що в силу природно-кліматичних, географічних, історичних й економічних особливостей для цукробурякового підкомлпексу нашої країни оптимальною є стратегія, зорієнтована на повне забезпечення внутрішнього ринку і експорту значної частини цукру. Зазначена стратегія розвитку досліджуваного виробництва повинна мати відповідне інвестиційне забезпечення, без якого вона не може бути реалізована. Державна інвестиційна програма розвитку цукробурякового підкомплексу має передбачати досягнення стратегічної мети – стабільність її соціально-економічного розвитку, і визначити механізм реалізації інвестиційної політики шляхом комбінованої моделі залучення інвестицій на основі мобілізації внутрішніх та зовнішніх джерел інвестування. Для залучення та використання інвестицій в цукробуряковому виробництві, необхідно створити на рівні держави правові умови, які б визначалися стабільністю правового, політичного, економічного режиму й зацікавленістю всіх структур влади в їх ефективному використанні. 8. Проблема взаємовідносин партнерів цукробурякового підкомплексу складна і багатоаспектна. До основних напрямків її вирішення ми відносимо: ліквідацію давальницької схеми взаємовідносин і перехід до грошових розрахунків; прискорення поглиблення інтеграційного процесу та розвиток аграрно-промислового виробництва; удосконалення взаєморозрахунків між бурякосійними господарствами і цукровими заводами на основі пропорційного розподілу витрат і отримання нормативного прибутку. В цілому агропромислова інтеграція забезпечує вирішення таких проблем цукробурякового виробництва: поєднання економічних, фінансових інтересів бурякосійних господарств і цукрових заводів, уникнення їх банкрутства, збереження діючих і створення нових робочих місць, оновлення соціальної інфраструктури; збільшення тривалості виробничого сезону цукрових заводів, що забезпечує зниження собівартості цукру і підвищення його конкурентоспроможності; концентрація внутрішніх та зовнішніх інвестицій; вирішення сировинної проблеми за рахунок підвищення урожайності цукрових буряків. 9. На державному рівні цукробурякове виробництво, як матеріалізована основа розвитку вітчизняного ринку цукру та формування експортних ресурсів, має бути визначене пріоритетною сферою АПК для найбільш сприятливих регіонів з погляду на ефективне використання природно-кліматичного й ресурсного потенціалу. Держава повинна активно стимулювати підвищення конкурентоспроможності продукції цукробурякового виробництва. Це передбачає серйозні інвестиції в науку і новітні технології, у професійну підготовку, у розвиток комунікацій та інформаційних мереж, підтримку податковими кредитами. Специфіка цукробурякового підкомплексу визначає головні напрями державного регулювання: державну підтримку, здійснення комплексних соціальних й економічних реформ; пряму державну бюджетну і кредитну допомогу; використання специфічних економічних важелів контролю за цінами; забезпечення розширеного відтворення й оптимального розміщення цукробурякового виробництва на території держави. |
