У дисертації наведене теоретичне узагальнення і нове вирішення актуальної наукової проблеми розробки цілісної методологічної концепції форму- вання та державного захисту конкурентного середовища у трансформаційній економіці України. З урахуванням наукових висновків дослідників економічної теорії конкуренції, узагальнення практичного світового та вітчизняного досвіду застосування антимонопольного законодавства, визначено теоретичні засади, пе- редумови і основні проблеми реалізації конкурентної політики держави, а також запропоновані шляхи її удосконалення. Практичне використання отриманих дисертантом результатів є однією з важливих передумов формування в Украіні ефективної, соціально орієнтованої ринкової економіки. Проведене дослідження теоретичних та практичних проблем реалізації конкурентної політики держави, зокрема, показало: 1. Проблема державного регулювання та захисту конкуренції поки що залиша- ється мало дослідженою в економічній теорії. Більшість авторів, як представники класичної політичної економії, так і сучасні учені, переважно розглядають загаль- нотеоретичні питання конкуренції окремих фірм та вивчають закономірності їх конкурентної поведінки. Водночас дослідження теорії та практичних наслідків конкурентної політики держави все ще залишається недостатнім. Деякі вчені звертаються до питань державного втручання у процеси конкурентної боротьби, розглядаючи значно ширшу проблему загального державного втручання в економіку. Але ці дослідження до останнього часу не мали серйозної аналітичної бази для теоретичного узагальнення, оскільки державний захист конкуренції у більшості країн почав формуватися лише в останні 15-20 років. Отже можна стверджувати, що в більшості країн світу теоретичне вивчення питань реалізації конкурентної політики держави в сучасних умовах глобалізованого світового господарства знаходиться лише на початковій стадії. 2. Конкуренція є об’єктивним явищем, рушійною силою розвитку суспільства, найхарактернішою ознакою ринкової економіки. Водночас цивілізована добро- совісна конкуренція не розвивається сама по собі, а вимагає певних державних заходів. Держава повинна підтримувати її позитивні прояви і попереджувати та припиняти негативні наслідки, що є основою конкурентної політики держави, яку можна визначити як комплекс цілеспрямованих державних заходів, направ- лених на створення та захист конкурентного середовища, здійснення профі- лактики та безпосереднє припинення порушень конкурентного законодавства, сприяння розвитку добросовісної конкуренції на товарних ринках. 3. Для створення умов державного захисту конкуренції близько 100 країн світу в останні 15-20 років запровадили у себе конкурентне законодавство та сфор- мували відповідні органи. Крім того ряд авторитетних міжнародних організацій почали розробляти загальні міжнародні правила здійснення конкурентної полі- тики. А держави Європейського Союзу не тільки мають своє національне конку- рентне законодавство і відповідні державні органи, але й спільне для всіх країн ЄС конкурентне законодавство та інституції, які успішно здійснюють регулю- вання конкуренції на європейському рівні. Світовий досвід реалізації конку- рентної політики держави переконливо свідчить – якщо конкуренцiю правильно спрямовувати, створювати для неї оптимальні умови, вона може оживляти економiку, сприяти півищенню її ефективності. 4. За роки ринкових перетворень в Україні створено одне з найкращих серед країн СНД конкурентне законодавство, яке адаптоване до вимог ЄС. Водночас воно достатньо складне для розуміння, що вимагає його суттєвого спрощення. Потрібно також розробити цілий ряд доступних роз’яснювальних документів з основних напрямів конкурентної політики. 5. Система органів управління конкурентним процесом складається з органів загальної компетенції, спеціальної компетенції та органів, які мають окремі повноваження щодо конкуренції. Органи загальної компетенції мають серйозні повноваження щодо впливу на формування законодавчої бази, фінансування конкурентних органів та їх кадрової політики, але ці важелі не використовуються достатньою мірою. Органи спеціальної компетенції не сформовані у такому складі, як це має місце у передових ринкових країнах, де таких органів, як правило, декілька. Світовий досвід свідчить, що найефективнішим є розмежування повноважень розслідування і прийняття рішень між окремими державними структурами. В більшості країн один орган (економічний) досліджує проблеми, другий (юридичний) приймає рішення; крім того ще є дорадчі органи, які здійснюють незалежну експертизу конкурентної політики з точки зору широких кіл громадськості. В Україні всі ці функції здійснює один Антимонопольний комітет. Для створення триступеневої системи захисту конкуренції необхідно встановити громадський контроль за реалізацією конкурентної політики і приділити більше уваги судовій системі, зокрема створити Національну раду з питань конкуренції та спеціалізований конкурентно-патентний суд. Ряд центральних органів виконавчої влади, які мають окремі повноваження щодо конкуренції, не приділяють їй достатньої уваги. Загальну ідеологію управлінської діяльності слід зорієнтувати на першочерговість захисту конкуренції, як це має місце у багатьох розвинених країнах, зокрема у Великій Британії. 6. При неодноразових змінах закону статус Антимонопольного комітету України, як структури Верховної Ради, був суттєво знижений. Якщо раніше і голова, і усі члени АМК призначалися Верховною Радою України, то тепер тільки голова комітету призначається і звільняється Президентом України за згодою Верховної Ради України. Якщо врахувати, що рішення по справах приймає не один голова, а колегіальний орган, яким є Комітет у складі десяти державних уповноважених, то зрозуміло, що незалежним в процесі голосування повинен бути не тільки голова Комітету, а й усі державні уповноважені. Слід повернути процедуру призначення та зняття з посад усіх державних уповноважених Верховною Радою, що буде забезпечувати їх незалежну позицію при прийнятті особливо важливих рішень. Для забезпечення дієвості АМК як колегіального органу захисту конкуренції, йому слід надати такий статус, який нині має Рахункова палата. 7. Поняття монополії не можна ототожнювати з поняттям велике виробництво. Головна ознака монополіста - наявність ринкової влади, а вона має зворотню залежність від кількості конкурентів і пряму залежність від кількості споживачів свого товару (послуг). Ринкова влада монополіста (монопсоніста) визначається не тільки структурою, але й організованістю його контрагентів, їх спроможністю домовлятися між собою. Крім структурної характеристики ринку важливе значення мають: диференціація продукту, бар’єри входження на ринок, структура витрат на виробництво, ступінь вертикальної інтеграції підприємств, ступінь диверсифікації виробництва у окремих суб’єктів ринку, можливість отримання інформації тощо. 8. Виникнення монополій – об’єктивна закономірність. Конкуренція та моно- полізм є полярними сторонами одного і того ж процесу конкурентної боротьби. Вільна конкуренція породжує концентрацію виробництва, а концентрація на певному етапі призводить до монополії. Чим гострішою є конкурентна боротьба, тим сильніше прагнення до створення монополій. Якщо в капіталістичній економіці монополії виникають як результат намагання підприємців через концентрацію посилити свою ринкову владу, то в соціалістичній економіці державні монополії формувались шляхом концентрації влади у відомств. Відомчо-бюрократична форма монополізму базувалась на тотальному одер- жавленні всіх сфер діяльності суспільства та централізованому контролі процесів розподілу ресурсів. 9. Наслідком проведення демонополізації економіки було виникнення десятків тисяч самостійних суб`єктів господарювання. Однак у ряді випадків при демонополізації були зруйновані цілісні комплекси, які і сьогодні могли б успішно працювати. Створення конкурентного середовища повинно відбуватись не через процеси руйнування вже створеного, а переважно шляхом зняття адміністративних бар’єрів на шляху розвитку підприємництва. 10. Визначення масштабів монополізму української економіки є складною методологічною проблемою. Тому важко говорити про якісь чіткі тенденції про- цесів монополізації. Важливіше контролювати дії, які можуть сприяти форму- ванню монопольних утворень. Контроль за концентрацією – складна процедура, яка в сучасних реаліях часто не попереджує створення монополістів. Слід налагодити систему обліку власників контрольних пакетів акцій стратегічних підприємств, щоб відслідковувати, хто реально на них впливає. А процедуру надання згоди на концентрацію на певний час спростити з тим, щоб вона не стримувала інвестиційні процеси. 11. У той час, коли інші країни зрозуміли безперспективність надання уряду права дозволяти концентрацію всупереч забороні конкурентного органу і вилу- чають цю вимогу із законодавства, ми тільки вводимо цю процедуру в практику антимонопольного контролю. Процедуру надання Кабінетом Міністрів України дозволів на узгоджені дії, а також на концентрацію слід вилучити з закону. 12. Необхідно скасувати процедуру надання попередньої згоди АМК на антиконкурентні узгоджені дії суб’єктів господарювання. Він повинен зосереджувати більшу увагу на розслідуванні найскладніших випадків вже здійснених змов підприємців. 13. Головна увага АМК повинна приділятися тим справам, які несуть найбільшу загрозу для конкуренції. У свій час в Комітеті найбільш цінувалися дослідження так званих „вагомих справ”. Доцільно повернутися до цього принципу оцінки ефективності роботи по припиненню порушень. Не кількість, а якість повинна стати головною метою фахівців. Найбільш гострими сьогодні є питання припинення зловживань з боку монопольних посередницьких структур в агропромисловому комплексі, у сфері послуг, пов’язаних із здійсненням функцій держави та послуг, пов’язаних з спеціальними адміністративними обмеженнями. На них слід звернути найпильнішу увагу фахівців. Важливо не тільки припиняти порушення, але й усувати їх причини. Тому, зокрема, слід довести до кінця роботу по затвердженню „Концепції здійснення господарської діяльності державними органами”, усунути недоліки в системі фінансування державних органів тощо. Світовий досвід свідчить, що в багатьох країнах частину регулюючих органів офіційно фінансує сам ринок. Держава лише здійснює відповідний контроль. Слід запровадити таку практику і в Україні. 14. Антиконкурентніі дії органів влади – серйозна перешкода для конкуренції. Потрібні більш жорсткі адміністративні заходи впливу на ті органи влади, які своїми рішеннями створюють перешкоди на шляху вільного підприємництва. Реальним заходом попередження таких порушень є дієвий контроль вище- стоящими структурами за підпорядкованими їм органами на предмет виконання вимог конкурентного законодавства. Далеко не всі органи влади виконують вимоги ст.20 Закону України „Про Антимонопольний комітет України” щодо не- обхідності погодження з ним рішень, які можуть призвести до обмеження кон- куренції. Особливо це стосується органів влади місцевого рівня. Такі факти свід- чать про наявність суттєвих резервів у роботі з органами влади і про необхідність проведення широкої профілактичної роботи в цьому напрямі, причому не тільки з боку АМК. Важливо звернути на цю проблему увагу всіх гілок влади. 15. Підвищення ефективності процедури припинення недобросовісної конку- ренції вимагає розробки правил професійної етики для окремих галузей еконо- міки, а також розширення переліку ознак поняття „недобросовісна конкуренція”, яке наводиться у Законі України „Про захист від недобросовісної конкуренції”. Крім того потрібно здійснити ще цілий ряд заходів, які можуть сприяти поси- ленню доказової бази порушень. Зокрема, необхідна спеціальна освіта фахівців, достатні кошти для здійснення експертиз, наукових досліджень, ширші повнова- ження для проведення перевірок підприємців. Загалом потрібні скоординовані дії усіх правоохоронних і деяких інших державних органів, комп’ютерна обробка та відповідний захист інформації. Давно назріла необхідність розробки нормативно-правових документів для регулювання усіх цих питань. 16. Відповідно до Закону України „Про захист економічної конкуренції” АМК може накласти на порушника штраф до 10% його річної виручки або обмежитись рекомендаціями щодо усунення порушень. Для цього необхідно довести, що порушення не призвели до суттєвого обмеження конкуренції та не завдали значних збитків. А ці поняття фактично нічим не визначені. Це об’єктив- но надає фахівцям можливості для корупції, а підприємцям для безкарності. Враховуючи світовий досвід, слід якомога швидше створити конкурентно-патентний суд і передати йому виключне право накладати санкції на порушників конкурентного законодавства. АМК повинен стати чисто слідчою структурою, яка розслідує порушення і передає отримані результати на розгляд суду. Можливо, за прикладом інших країна, має сенс залишити Комітету право виносити звинувачення та вимагати припинення порушень. І лише при невиконанні цієї вимоги накладати штраф. Крім того, слід звести до мінімуму можливість одноособового прийняття найбільш серйозних рішень. Такі рішення повинні розглядатися колегіальними органами – самим АМК та його адміні- стративними колегіями. 17. Регулювання діяльності природних монополій в Україні здійснює цілий ряд відомств. Це – Антимонопольний комітет, центральні та місцеві органи влади, громадські організації, суди, органи Державної інспекції по контролю за цінами. У цілому практика свідчить, що в Україні ще не створена достатньо ефективна система, яка б надійно захищала споживачів від зловживань природних монополістів. Працюють лише окремі елементи такої системи, для яких не створені елементарні умови життєдіяльності. Потрібні кардинальні зміни в системі державного регулювання природних монополій за напрямами, визначеними Законом України „Про природні монополії”. У першу чергу необхідно створення комісій регулювання природних монополій. 18. Регулювання цін не є компетенцією АМК. Роль Комітету – визначити доцільність чи недоцільність запровадження державного регулювання цін, оскільки воно зменшує вплив конкуренції на встановлення окремих параметрів виробництва. У сфері нерегульованих цін АМК повинен припиняти встановлення таких цін чи інших умов реалізації товарів, які були б неможливими за умов значної конкуренції, застосування різних цін до рівнозначних угод тощо. А в сфері регульованих цін потрібно контролювати якісні показники надання послуг. Крім того Комітет має перевіряти рішення органів влади, якщо вони створюють дискримінаційні умови для підприємців у процесі реалізації вимог Постанови Кабінету Міністрів України № 1548 та інших законодавчих актів з цінової політики. З точки зору вимог конкурентної політики державне регулювання цін є вимушеним кроком, від якого по можливості слід утримуватись. АМК повинен послідовно дотримуватися принципу скорочення сфери цінового регулювання, застосування таких нецінових методів як розвиток конкурентного середовища, зняття бар’єрів доступу на ринок, примусовий поділ монопольних утворень, контроль за злиттями підприємств тощо. Концептуально Комітет повинен робити все, щоб захистити конкуренцію. 19. Гостро стоїть проблема систематичного недофінансування АМК. За роки своєї діяльності у вигляді санкцій ним вилучено коштів майже в 4 рази більше, ніж виділено на його фінансування. А якби можливо було порахувати виграш суспільства від захисту конкуренції, то цифра була б на багато порядків вищою. Виділених Комітету коштів не вистачає навіть на мінімально необхідні потреби. Слід створити нормальні умови для роботи Комітету і витрати окупляться не стільки фінансовими надходженнями, скільки виграшем суспільства від розвитку конкуренції. 20. Серйозну увагу необхідно приділити просвітницькій діяльності. Культура конкуренції у нас залишається на досить низькому рівні. З усіх видів управлінської діяльності захист конкуренції є найбільш невідомим питанням. І підприємці, які повинні виконувати вимоги конкурентного законодавства, і працівники державних органів, які повинні контролювати його виконання та створювати умови для формування ефективного конкурентного середовища, мають недостатнє уявлення про це законодавство. Майже немає літератури, підручників, навчальні заклади не готують відповідних фахівців. Слід широким фронтом розгорнути навчання підприємців, державних службовців. Давно назріло запровадження відповідних курсів у вищих навчальних закладах. Крім того важливо поставити на належну основу наукові дослідження проблем, які виникають у процесі реалізації конкурентної політики. Це повинно стати одним з пріоритетних напрямів вітчизняної науки. 21. Конкурентна політика стане дійсно дієвою, якщо всі владні структури проникнуться її розумінням. Керівники всіх рівнів повинні регулювати підпоряд- ковані їм сфери з постійним урахуванням вимог конкуренції. Вся ідеологія державної політики повинна бути переорієнтована з методів ручного управління на методи пробудження підприємницької ініціативи, створення та захист конкурентного середовища у всіх сферах суспільно-економічної діяльності. Захист конкуренції має стати турботою не тільки державних органів, але й широких підприємницьких кіл. Саморегулівні організації підприємців повинні не лише допомагати здійсненню конкурентної політики, але й ретельно контро- лювати ці процеси. 22. Конкурентна політика – це не стільки боротьба з порушеннями законо- давства, скільки комплекс заходів зі створення ефективного конкурентного середовища. Потрібно формувати дійсно ринкові конкурентні умови, і тоді сама собою зникне більшість гострих проблем, які сьогодні виникають у суспільстві. |