Комунікативно-прагматична переорієнтація лінгвістики тексту дозволила розглядати тексти нормативних актів як одиниці законодавчої комунікації, адже з позицій такого підходу текст кожного закону являє собою один мовленнєвий акт, здійснюваний законодавцем у нескінченному діалозі з державою та громадянами з метою поінформувати їх про чинні в державі норми та вплинути на їхню поведінку задля досягнення нормального функціонування суспільства. Комунікативна інтенція автора-законодавця, що визначається метою законодавчої комунікації, є центральним текстотворчим чинником законодавчого тексту, що реалізується в усіх його аспектах та ланках, визначаючи тим самим його загальну прагматичну спрямованість. Незважаючи на удавані перевагу, незалежність та авторитарність, адресант-законодавець змушений організовувати кожне своє повідомлення з максимальним урахуванням специфіки своїх адресатів, рівня їхньої обізнаності з юридичних питань, інакше комунікація не буде успішною. Свідченням врахування законодавцем специфіки тих, до кого він звертається, є те, що мова актів базового законодавства (кодексів), що має бути доступним кожному громадянину, суттєво відрізняється від мови актів поточного законодавства. Отже, прагматична пресупозиція становить одну з головних передумов успішності комунікації. Саме тому, досліджуючи специфіку законодавчої комунікації, недоцільно надавати перевагу жодній з її сторін, адже ролі кожної з них хоча й різняться, проте однаково важливі для її кінцевого успіху. Через те, що характерною рисою досліджуваного типу комунікації є її переважно писемний характер, є сенс говорити не про конкретну ситуацію спілкування, оскільки вона до неї не прив‘язана, а про контекст як глобальну просторово-часову ситуацію, в якій вона здійснюється. У випадку Греції нею є територія Греції протягом того часу, поки ці нормативні акти є чинними. Мовна реалізація прагматичної спрямованості текстів законодавчого підстилю офіційно-ділового стилю на морфологічному рівні виявляється у частотному вживанні іменників, обмеженому використанні якісних прикметників та наданні 15 переваги дієсловам у теперішньому часі дійсного способу. На лексичному рівні прагматична спрямованість проявляється у широкому використанні юридичної термінології та високому рівні стандартизації нетермінологічних одиниць. На синтаксичному рівні вона матеріалізується у використанні складнопідрядних речень, що найоптимальнішим чином передають найрізноманітніші відношення. Матеріал організовано відносно автономними в семантичному та структурному плані блоками, чільне місце серед яких належить статті. Підвищена автономність статей досягається відповідним використанням засобів формально-граматичної зв‘язності, а також параграфічними і графічними засобами. У текстах КК та КПК димотикою відбилися уявлення прибічників димотики про мовну норму, характерні для зламного періоду 80-х р.р. ХХ ст., що пройшов під гаслом звільнення мови від щонайменших ознак, притаманних катаревусі. Здійснюючи переклад означених кодексів димотикою, члени перекладацької комісії намагалися якомога послідовніше дотримуватися принципів офіційної граматики димотики, яка не визнає багато форм, закидаючи їм надмірну архаїзованість. На морфологічному рівні це виявилося у використанні просторічних та навіть конструюванні штучних словоформ за правилами офіційної граматики. На синтаксичному рівні бажання будь-що уникати дієприкметникових форм, штучно редукованих офіційною граматикою, призвело до переобтяження законодавчих текстів зайвими підрядними означальними реченнями та, відповідно, до невиправданого зростання обсягу тексту. З іншого боку, попри все бажання на жодний крок не відступати від чітко окреслених норм димотики, перекладачам кодексів все ж таки не вдалося уникнути елементів книжності. По-перше, при перекладі фахівці свідомо зберегли переважну більшість усталених термінів, максимально пристосувавши їх до морфологічних норм димотики. Саме завдяки цьому в сучасній юридичній термінології не збільшилася присутність прямих іноземних запозичень, хоча димотика, на відміну від катаревуси, не чинить спротиву прямому зовнішньому впливу. Крім термінології де-не-де було збережено викреслені офіційною граматикою дієприкметникові форми, переважно у випадках, коли вони виступають у ролі термінів або становлять частину термінологічних словосполучень, з метою запобігти їхньому розмиванню, а також деякі термінологічні словосполучення, організовані за правилами синтаксису катаревуси. Сама наявність у текстах кодексів елементів катаревуси є цілком природною та не чинила б негативного впливу на успішність комунікації законодавця з пересічними громадянами, якщо б не відсутність у багатьох випадках систематичності та послідовності у збереженні її елементів, яка зменшує значущість перекладу кодексів загальнозрозумілою димотикою, бо може ускладнити розуміння викладених у них норм, особливо представниками молодшого покоління та нефахівцями. Таким чином, невнормований симбіоз елементів катаревуси і димотики у текстах чинних КК та КПК не лише не сприяє втіленню базової комунікативної максими “Будь зрозумілий!”, а прямо її порушує. Якщо у перекладених кодексах відбилися провідні серед димотикістів у 80-х р.р. ХХ ст. уявлення про норму в димотиці, то аналіз текстів СКЗ димотикою дає можливість простежити поступову зміну цих уявлень та стати свідком поступового 16 вдосконалення законодавчого підстилю на базі димотики. Тексти СКЗ практично не виявляють перегинів у бік просторічної димотики, не містять штучно сконструйованих словоформ та вирізняються набагато більшою послідовністю у дотриманні димотичних морфологічних норм. З іншого боку, у текстах законів останніх років спостерігається тенденція до інтенсифікації вживання периферійних для димотики дієприкметників, коли не йдеться про термінологію, а також катаревусних форм дієслів в аористі та незавершеному минулому часі пасивного стану, яких упродовж 80-х та першої половини 90-х р.р. ХХ ст. свідомо уникали. Це свідчить про те, що деякі форми, які було зметено у вирі димотичного пуризму початку 80-х р.р. та викреслено офіційною граматикою димотики, все ж таки повертаються, доводячи штучність поділу мовних форм на димотичні і катаревусні та марність намагань будь-що звільнити від останніх сучасну літературну димотику, принаймні заснований на ній офіційно-діловий стиль. Водночас це є доказом необхідності переглянути деякі постулати офіційної граматики, яка пропонує носію грецької мови штучно спрощену мову, “замовчуючи” існування багатьох насправді чинних у ній елементів. Усе зазначене є також свідченням доцільності здійснення нового перекладу чи редагування чинного перекладу КК та КПК з метою уніфікації термінології та усунення описаних недоліків. Порівняння текстів кодексів та СКЗ з текстами судових рішень, складених упродовж останніх десяти років, на предмет ступеня присутності в них ознак катаревуси доводить, що законодавчі тексти, особливо СКЗ, набагато послідовніше дотримуються морфологічних та синтаксичних норм димотики, та є більш стилістично уніфікованими, ніж процесуальні. Це зумовлено передусім тим, що законодавчі тексти не мають конкретного автора, з огляду на що в них не відображаються індивідуальні уявлення про мовну норму, що часто пов‘язані з віком та соціально-політичними поглядами носіїв грецької, оскільки мовне питання в Греції ще остаточно не втратило політичного забарвлення. Цілком закономірно, що хаос, який панує в сучасному процесуальному підстилі новогрецької мови, не лише свідчить про його незрілість, а й негативно позначається на сприймальній спроможності адресатів процесуальних документів. Проте становлення процесуального підстилю – це лише справа часу: він остаточно викристалізується тоді, коли у сфері судочинства працюватиме лише те покоління, на мовне чуття представників якого вже не впливатимуть катаревусні стереотипи. |
