Комунікативні реалії засвідчують, що у більшості типових ситуацій модель спілкування є симбіозом комунікативних позицій мовця, слухача та спостерігача і, таким чином, не заперечує наявність третього антропокомпонента цієї моделі – стороннього слухача (реципієнта) як окремого суб’єкта комунікації, релевантного до особливостей здійснення спілкування. В результаті проведеного дослідження була підтверджена гіпотеза про те, що в комунікативній дійсності антропологічний простір комунікативної інтеракції не обмежується лише мовцем (адресантом) та слухачем (адресатом), а включає також і третю особу – стороннього реципієнта, який, хоча і не бере безпосередньої участі у вербальній інтеракції, однак, є присутнім при взаємодії першої та другої осіб. Представлена в дисертації функціональна парадигма способів взаємодії між активними реагентами комунікації та стороннім реципієнтом ґрунтується на реалізації кожним із учасників спілкування окремих стратегічних ліній, які визначаються їх комунікативними потребами та інтенціями. У своєму ставленні до стороннього реципієнта активні реагенти проявляють себе як носії стратегії врахування фактору присутності стороннього реципієнта, стратегії комунікативної конфронтації та стратегії комунікативної інтеграції з ним. Створення моделі комунікативної поведінки стороннього реципієнта в роботі здійснено в рамках розгляду двох стратегічних ліній, які стимулюють його комунікативну діяльність та обумовлені специфікою комунікативної позиції стороннього реципієнта як комуніканта-спостерігача: рецептивно-інтерпретаційної та реактивно-комунікативної стратегічних ліній. У роботі розроблена концептуальна модель інтерпретації стороннім реципієнтом предмета думки активних реагентів інтеракції з урахуванням специфіки комунікативної перспективи стороннього реципієнта. Особлива увага зосереджена на реактивно-комунікативній стратегічній лінії стороннього реципієнта, оскільки його рецептивні стратегії формуються на довербальному рівні інтерактивної взаємодії та є інтродуктивним етапом для здійснення стороннім реципієнтом стратегії реактивно-комунікативного характеру. Комунікативна сутність стороннього реципієнта в рамках реалізації зазначеної стратегії екстеорізується у поліфункціональності його комунікативного прояву. СР здатен виконувати у ході вербальної інтеракції контактовстановлюючу та контакторозмикаючу функції. Реалізація стороннім реципієнтом реактивно-комунікативної стратегії супроводжується його функціональною трансформацією, тобто зміною комунікативного статусу в напрямку СР АР. Процес функціональної трансформації відбувається за допомогою механізмів комунікативної інтеграції (залучення) та комунікативної інтерференції (втручання). Механізм комунікативної інтеграції актуалізується через вербальні та паравербальні сигнали. Виходячи з того, що комунікативна інтеграція стороннього реципієнта ініціюється активними реагентами, вона кваліфікується як прояв активними реагентами комунікативної стратегії інтеграції зі стороннім реципієнтом. Відповідно, механізми цієї інтеграції розглядаються також як тактика здійснення активними реагентами комунікативної стратегії інтеграції зі стороннім реципієнтом. Під час інтеграції стороннього реципієнта у інтеракцію інтродуктивною ланкою виконання учасником-спостерігачем ролі мовця є зайняття ним позиції адресата. Механізм комунікативної інтерференції актуалізується через експліцитно-вербальні прийоми (за допомогою метакомунікативних фраз взяття слова) та експліцитно-невербальні прийоми, представлені засобами кінесики, проксемії та емоційними засобами (напр. усмішка, сміх). Експліцитно-невербальні прийоми зазвичай передують вербальному втручанню, проте, якщо СР не має комунікативної інтенції підвищити свій комунікативний статус до статусу мовця, його експліцитно-невербальні прийоми інтерференції не переходять у вербальні. Як підтвердили кількісні підрахунки, лише у 42% випадків відбувається переростання невербального реагування стороннього реципієнта у мовленнєву реакцію. Даний факт, на нашу думку, пояснюється несхвальною соціальною установкою на акт втручання у розмову особи, яка не входить до складу співрозмовників та визнанням соціально-етикетної неправомірності такої комунікативної дії. Проведений у дослідженні функціональний та комунікативно-когнітивний аналіз вербальної інтеракції зі стороннім реципієнтом та виявлення особливостей комунікативної поведінки суб’єкта комунікації зі статусом стороннього реципієнта не є вичерпним. Комунікативна сутність стороннього реципієнта, будучи неоднорідною, потребує подальшого ґрунтовного лінгво-прагматичного та когнітивного дослідження. Науковий інтерес спонукає до більш глибинного дослідження соціопсихологічного та етичного змісту самого феномена підслуховування та його прояву у інтерсуб’єктному комунікативному просторі. Це може послужити темою подальшого вивчення, що розвиватиме основні положення роботи. |