Анотація до роботи:

Корольов І. Р. Комунікативна ситуація “виправдання”: функціонально-прагматичний та лінгвокультурний аспекти (на матеріалі української, російської та англійської художньої прози ХІХ ст.). – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.02.15 – загальне мовознавство. – Інститут філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка. – Київ, 2008.

У дисертації визначено комунікацію як складний етнічно маркований феномен, обґрунтовано функціонально-прагматичний та культурологічний підходи до визначення структурних характеристик стандартної комунікативної ситуації; з’ясовано пресупозицію, характерну для комунікативної ситуації “виправдання”; виявлено прагматичні типи мовленнєвих актів “виправдання”; типологізовано комунікативні стратегії та тактики комунікативної ситуації “виправдання” в українській, російській та англійській лінгвокультурах; визначено соціальні ролі (ініціатора виправдання) української, російської та англійської мовних особистостей у комунікативній ситуації “виправдання”; охарактеризовано універсальні та специфічні для української, російської та англійської лінгвокультур лексико-синтаксичні особливості мовленнєвих актів комунікативної ситуації “виправдання”; описано невербальні компоненти спілкування в комунікативній ситуації “виправдання”, відображеній в українському, російському та англійському художніх дискурсах.

1. Комунікація є складним національно маркованим феноменом, який реалізується переважно на мовленнєвому рівні. Основною одиницею комунікації (вербальної і невербальної) є комунікативна ситуація, що включає такі компоненти: 1) комуніканти; 2) висловлення (повідомлення, текст); 3) процеси вербалізації і розуміння; 4) обставини комунікативного акту; 5) комунікативні й практичні цілі учасників спілкування.

2. Універсальною пресупозицією для комунікативної ситуації “виправдання” в українській, російській та англійській мовах є вина певного комуніканта. Провина також є пресупозицією для таких мовленнєвих актів, як: 1) констатація вини й визнання себе винним; 2) жаль, каяття й покаяння; 3) прохання вибачити й виправдання; 4) прощення.

3. Проаналізований матеріал із художніх творів українських, російських і англійських письменників, дав можливість виявити такі прагматичні типи мовленнєвих актів “виправдання” з оцінною семантикою: 1) перформативи;
2) експресиви; 3) директиви реквестивного типу; 4) промісиви; 5) констативи.
У мовленнєвих актах “виправдання” локуцією є власне висловлення виправдання, а іллокуцією – намір, регулювання/саморегулювання емоційного стану мовця (адресата). Перлокутивний ефект мовленнєвих актів “виправдання” полягає в очищенні своєї совісті (катарсисі).

4. Для комунікативної ситуації “виправдання” є характерними три комунікативні стратегії (аргументативна, ввічливості, особистісно-орієнтована), кожна з яких реалізується інтегрованим набором мовленнєвих тактик: “Виправдання дій, що спричинили конфліктну ситуацію”, “Визнання провини комунікантом”, “Декларація щирості”, “Апеляція до попереднього позитивного досвіду стосунків”, “Заклик до співчуття з боку співрозмовника”, “Пошук суттєвого аргументу виправдання”, “Спростування твердження співрозмовника”, “Вербалізація позитивного ставлення до співрозмовника/об’єкта виправдання”, “Реакція на змінений психічний/фізичний стан одного з комунікантів”, “Пошук іншого винного/відповідального”, універсальних для української, російської та англійської лінгвокультур. Національно-культурна специфіка цих тактик виявляється у соціальних ролях комунікантів та використанні певної мовленнєвої тактики. Англійці у комунікативній ситуації “виправдання” демонструють сталість і стабільність поведінки, терпимість і невтручання в чужі справи, замкненість, індивідуалізм та прагматизм, тимчасом росіяни й українці – категоричність і прямолінійність, емоційність у процесі спілкування, порушення зони особистої автономії Іншого. Проте існують і відмінні риси: щирість є характернішою для російської мовної особистості, а експресивність – для української.

5. Ініціатор виправдання – представник російської та англійської лінгвокультур – найчастіше виступає в соціальній ролі Дорослого, а української – Дитини. Виконання саме цих ролей у процесі спілкування сприяє досягненню бажаного перлокутивного ефекту для суб’єкта виправдання. Найрідшою в комунікативній ситуації “виправдання” є соціальна роль Батька, що підтверджено проаналізованим мовленнєвим матеріалом усіх трьох мов.

Результати, здобуті за допомогою кількісно-якісного аналізу, об’єктивність якого засвідчено показниками лінгвостатистичного методу кореляції, підтверджують англійську ввічливість і коректність навіть у конфліктних ситуаціях, зокрема й у комунікативній ситуації “виправдання”. Мовленнєва поведінка росіян характеризується щирістю при виправданні, проте, на відміну від англійців, вони не вдаються до надмірної ввічливості, а скоріше просто визнають себе винними і шукають аргументи для виправдання. Можемо констатувати, що росіяни й англійці, порівняно з українцями, спокійно виправдовують дії, які спричинили конфлікт, аргументативно спростовують звинувачення, демонструючи волю й витримку. Саме ці риси, властиві для національних характерів росіян і англійців, зумовлюють перевагу соціальної ролі Дорослого в комунікативній ситуації “виправдання”. Порівняно з росіянами та англійцями, мовленнєва поведінка українців у комунікативній ситуації “виправдання” характеризується високим рівнем емоційності й експресивності. Ці риси українського національного характеру зумовлюють вибір соціальної ролі Дитини в комунікативній ситуації “виправдання”, що пояснюється історико-культурними чинниками формування української мовної особистості. Зроблені висновки не претендують на вичерпність, адже є коректними для проаналізованих комунікативних ситуацій “виправдання”, відображених у текстових фрагментах українського, російського та англійського художніх дискурсів.

6. У структурі художніх діалогів, які реалізують комунікативну ситуацію “виправдання” на рівні лексики та синтаксису, релевантними й універсальними є такі стилізовані елементи розмовного мовлення: перебиви думки та мовлення; зв’язки вільного поєднання; повтори, а національно-маркованими – звертання.

Найуживанішими формами звертань у комунікативній ситуації “виправдання” є: 1) в українській та російській мовах – загальноприйняті звертання за особистими іменами, а також подвоєна форма: ім’я, по батькові, що пояснюється нормативною для ХІХ століття вимогою такої форми звертання навіть серед близько знайомих людей. Проте в українській мові суб’єкт виправдання досить часто використовує традиційне для української лінгвокультури звертання пане/пані/панове; 2) в англійській мові – звертання за формулою прізвище + компонент поваги Mr, Miss, Mrs.

В українській, російській і англійській мовах у комунікативній ситуації “виправдання” національно-маркованими є звертання емоційно-оцінного характеру (укр.: серденько, панійко, голубонько; рос. милая (милый), голубушка (голубчик); англ. dear, darling, dearest). Вони вказують на ставлення мовця до адресата, реалізуючи, як правило, стратегію ввічливості через мовленнєву тактику “Вербалізація позитивного ставлення до співрозмовника/об’єкта виправдання”.

7. Невербальна складова комунікативної ситуації “виправдання” характеризується як універсальними елементами (кінесичними, проксемічними, просодичними: закрити обличчя руками, не дивитись в обличчя; взяти за руку / подати / протягнути / потиснути руку; махнути рукою; сісти на щось / край чогось; повернутися до співрозмовника; кричати, говорити твердо / врочисто / різко / уривчасто / із запалом / із зітханням / із докірливим тоном; бубоніти, промукати, змінювати тон голосу, тремтіння в голосі) і психофізіологічними реакціями (плач, колір обличчя, біль у серці), так і національно-специфічними: опустити / схилити голову, опустити очі / не підіймати очей, властивими для української та російської мовної особистості; підійти / посунутись до співрозмовника – для української; посмотреть из-под пальцев / тереть лоб рукой – для російської; showing the teeth / to twist whiskers, silence – для англійської.

Публікації автора:

1. Корольов І. Р. Сучасні підходи до визначення національно-культурної специфіки мовних одиниць / І. Р. Корольов // Мовні і концептуальні картини світу : зб. наук. ст. – Вип. 19. – К. : Видавничий дім Дмитра Бураго, 2006. – С. 106–110.

2. Корольов І. Р. Вина художнього героя як пресупозиція комунікативної ситуації “виправдання” / І. Р. Корольов // Мовні і концептуальні картини світу : зб. наук. ст. – Вип. 21. – К. : ВПЦ “Київський університет”, 2007. – Ч. 2. – С. 78–88.

3. Корольов І. Р. Типологія комунікативних стратегій і тактик у комунікативній ситуації “виправдання” / І. Р. Корольов // Науковий часопис Національного педагогічного університету ім. М. П. Драгоманова. Cерія № 9. Сучасні тенденції розвитку мов. – Вип. 2. – К. : НПУ ім. М. П. Драгоманова, 2007. – С. 67–75.

4. Корольов І. Р. Структурні характеристики стандартної комунікативної ситуації / І. Р. Корольов // Мовні і концептуальні картини світу : зб. наук. ст. – Вип. 22. – К. : ВПЦ “Київський університет”, 2007. – Ч. 1. – С. 182–186.

5. Корольов І. Р. Соціальні ролі комунікантів у міжособистісній комунікації / І. Р. Корольов // Мовні і концептуальні картини світу : зб. наук. ст. – Вип. 23. – К. : ВПЦ “Київський університет”, 2007. – Ч. 2. – С. 23–26.

6. Корольов І. Р. Типологія мовленнєвих актів “виправдання” в українській мові (на матеріалі роману Панаса Мирного “Повія”) / І. Р. Корольов // Функціональний простір української мови : зб. наук. пр. – К. : ВПЦ “Київський університет”, 2008. – С. 66–71.

7. Королёв И. Р. Языковая картина мира в контексте межэтнической коммуникации / И. Р. Королёв // Россия и запад : диалог культур : сб. ст. ХІІ Международной конференции. – Вып. 14. – М. : МГУ им. М. В. Ломоносова,
   2008. – Ч. 2. – С. 118–127.

8. Корольов І. Р. Співвідношення внутрішньої форми слова і внутрішньої форми поняття у вторинному семіозисі / І. Р. Корольов // Матеріали
   V Всеукраїнської наукової конференції [“Каразінські читання : Людина. Мова. Комунікація”]. – Харків : ХНУ ім. В. Н. Каразіна, 2005. – С. 91–92.

9. Корольов І. Р. Специфіка поняття комунікативної ситуації в аспекті текстової діяльності автора / І. Р. Корольов // Матеріали ІV Міжвузівської конференції молодих учених [“Сучасні проблеми та перспективи дослідження романських і германських мов та літератур”]. – Донецьк : ДонНУ, 2006. – Ч. 2. – С. 98–100.

10. Корольов І. Р. Мовна особистість : комунікативна компетенція та мовленнєва поведінка / І. Р. Корольов // Матеріали Всеукраїнської науково-методичної конференції [“Нові концепції викладання іноземної мови в контексті Болонського процесу”]. – К. : НПУ ім. М. П. Драгоманова, 2007. – С. 35–36.