В дисертації наведене теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання, сутність якого полягає в розкритті комунікативної природи смислу та оцінці можливості формування відповідної методології дослідження смислу. Здійснене дослідження дає можливість в узагальнено-теоретичній формі зробити такі висновки. 1. Розгляд і аналіз існуючих концепцій смислу в логічній та лінгвістичній семантиці, філософії мови, міждисциплінарних сферах, філософії ХХ століття дозволив виділити в якості пануючих дві парадигми вивчення смислу, умовно названих «менталистською» та «лінгвоцентристською» («формалистською»). «Менталістська» й «формалістська» парадигми смислу вже цілком сформувалися як самостійні (є філософські підстави, є теорії, є методологічний інструментарій), та протягом ХХ століття розвивалися й ушир і вглиб. 2. Зроблено висновок про те, що іде процес поступового формування комунікативної парадигми вивчення смислу, про наявність ряду передумов, методологічних засобів для її побудови. Але сформованої комунікативної парадигми як такої поки не існує. Суть комунікативної парадигми складається у твердженні комунікативної природи смислу як такого. Будь-який смисл є комунікативним у тім аспекті, що він народжується не тільки в підсистемах адресанта S1 й адресата S2, він народжується в процесі їхнього зіткнення, взаємодії в деякому «життєвому світі», що задає форму їхнього синтезу. 3. Побудовані три системні моделі смислу: модель продукування смислу; модель розуміння смислу; модель комунікативного функціонування смислу. На підставі аналізу цих моделей зроблені висновки про методологічну розвиненість відповідних парадигм дослідження смислу. «Формалізм» («лінгвоцентрізм») характеризується розвиненістю структурного рівня. Тут розроблена «техніка» аналізу знакових структур як носіїв змісту, що розкриває залежність субстрату (елементарних смислів) від форм їхньої організації у висловленні, у тексті, у комунікації. Парадигматичні й синтагматичні відносини, вивчені в структуралізмі, виявилися універсальними для всіх знакових структур від фонеми до інтертексту. Взаємодія цих відносин – механізм створення безмежного поля варіантів знакових форм й, тим самим, їхніх смислів. Однак концептуальний рівень і рівень субстрату тут практично не досліджувалися. «Менталізм» розробляє концептуальний рівень аналізу смислу, його зв'язок з «духом народу», «логосом», «життєвим світом», що включає ідеали, зразки, цінності, норми культури, соціальні цілі й т.д. Найменш представлений у цій парадигмі середній рівень моделі смислоутворення – рівень структури, що реалізує концепт. Тут субстрат нерідко «прямо» зв'язувався з концептом (через пряме входження в «духовний простір», через «енергійний зв'язок» між ними. 4. Перспективи побудови єдиної методології дослідження смислу пов'язані з розробкою підстав і механізмів синтезу додаткових по відношенню друг до друга менталістської і лінгвоцентристської парадигм на рівні концептів, на рівні структури й на рівні субстрату. Логічним механізмом такого синтезу можуть бути операції реістичного, атрибутивного й реляційного синтезу, що розроблені А.І.Уьомовим у мові тернарного опису – одному з варіантів сучасних некласичних логік. 5. У роботі зроблено висновок про те, що комунікативна парадигма не є «третім шляхом» у порівнянні з «менталізмом» й «формалізмом»; вона є їхнім природним продовженням: внутрішня логіка розвитку «менталізму» й «формалізму» веде до формування образу комунікативного смислу – синтезованого, цілісного й завжди інтерсуб'єктивного й надсуб'єктивного. 6. Обґрунтовано, що смисл виникає в результаті взаємодії підсистем комунікації з концептами-цінностями життєвого світу, звідси випливають три висновки: а) про те, що смисл і значення, смисл й інформація – не тотожні поняття; б) смисл завжди емоційно пофарбований, супроводжується експресією різного роду, він не тільки розуміється, але й переживається; в) смисл завжди викликає або прийняття, або неприйняття – він впливає на комунікантів. 7. Важливу частину єдиної методології дослідження смислу, її підставу, утворює поняття життєвого світу комунікантів. Центральним елементом життєвого світу є компоненти, що з'єднують у собі знання й цінності та утворюють «біполярне ядро» життєвого світу, зіставлення з яким (експліцитне, але частіше імпліцитне) – необхідна умова виникнення смислів. Це «біполярне ядро» може асоціюватися з тим, що в літературі називається «концептами культури», «константами культури», «фундаментальними соціальними константами». «Життєвий світ» як джерело концептів, що породжують смисл, – це поняття, що включає духовний аспект буття людини; це не особлива «сфера», «шар» духовності, що асоціюється з «верхнім поверхом» якогось будинку; духовний аспект присутній на всіх рівнях буття як його необхідний компонент, – і, отже, на всіх рівнях комунікації, на всіх рівнях функціонування значень. Це й дозволяє здійснюватися смислам. 8. Смисл – складна, багатошарова, зовнішня система, це можна продемонструвати на прикладі поняття, що є елементом (субстратом) у моделях смислу, і відносно самостійною системою. Системність смислу, що виражений поняттям, проявляється в декількох планах. Те, що звичайно вважається смислом поняття – його зміст – це значення (інформація про світ), це лише компонент смислу; інформація стає смислом, лише якщо вона включається в деяку цілісну ситуацію комунікації, в «життєвий світ», що припускає обов'язкову участь у ньому ціннісних орієнтацій, цілей, принципів, універсальних смислів – констант культури і т.п. 9. Проблема існування усталених та мінливих смислів переведена в площину співіснування фундаментальних та ситуативних смислів. Ситуативний смисл орієнтується на значимість у даній ситуації, на концепти, істотні для неї (це випадок безпосередньої міжособистісної комунікації). 10. Системне подання комунікативної сутності смислу виявилося евристичним: на його основі в роботі сформульований ряд нових проблем; їхнє рішення відкриває перспективи для подальшого твердження й розвитку комунікативної парадигми. 11. Отримані результати можуть використовуватися фахівцями в організації різних форм вузівської та шкільної освіти, при розробці навчальних курсів («Філософії», «Філософії мови»), для подальшої розробки методології вивчення комунікативного смислу. |
