Анотація до роботи:

Драгомирецька Н.М. Комунікативна діяльність в державному управлінні: теоретико-методологічний аспект. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора наук з державного управління за спеціальністю 25.00.01 – теорія та історія державного управління. – Національна академія державного управління при Президентові України. – Київ, 2007.

У дисертації розроблено і науково обґрунтовано новий концептуальний підхід до комунікативної діяльності в державному управлінні як формуючого впливу в процесі побудови взаємовідносин держави і суспільства. Побудовано теоретичну та семантичну моделі комунікативної діяльності в контексті формуючого впливу, продемонстровано їх системність. Запропоновано розширити категоріальний апарат. Дано визначення комунікативної діяльності як динамічної системи, що включена в усі види діяльності суб’єктів державного управління і виступає засобом, що обслуговує її. Класифіковано критерії та побудовано технологію вимірювання ефективності комунікативної діяльності в контексті визначення показника рівня впливу.

Доведено, що комунікативна діяльність у державному управлінні має застосовуватися як практичний вид загальної діяльності, як складова процесу взаємовідносин державної влади й суспільства. Побудовано модель комунікативної діяльності в практичному вимірі. Класифіковано методи, техніки, технології комунікативної діяльності та окреслено її континуум як певний інтервал часу від початку діяльності до кінцевого результату.

Запропоновано методологію професійної підготовки до формуючої комунікативної діяльності. Запропоновано проектну форму організації комунікативної діяльності.

У дисертації наведено теоретичне узагальнення та нове вирішення актуальної наукової проблеми щодо комунікативної діяльності в державному управлінні. Здійснено розробку теоретико-методологічних підходів, методів, форм і моделей, що забезпечують теоретичне й практичне використання отриманих наукових результатів. Результати дослідження підтверджують гіпотезу, покладену в його основу, а реалізована мета й завдання дослідження дають підстави зробити основні висновки й запропонувати рекомендації.

1. Теоретичний аналіз підходів і розуміння комунікації в різних галузях науки та соціальних технологіях довів, що загалом дослідження спрямовані на: характеристику та розуміння комунікацій, формування концептуальних підходів до визначень, опису і трактування комунікації як діяльності, визначення ступеня інтерактивності й перцептивності комунікативної діяльності, опису впливовості комунікацій (і комунікативної діяльності), формування практичних методів, технік і технологій комунікативної діяльності. Показано, що в кожній сучасній науковій галузі та соціальній технології комунікації розглядаються крізь призму основної сфери діяльності людини. Продемонстровано, що всі трактування комунікацій можна звести до певного континууму, який є загальним для всіх галузей наук. Теоретичний аналіз виявив загальне та розбіжності в різних трактуваннях комунікації, що впливає на практичну реалізацію комунікативної діяльності, добір методів, технік, технологій, а також на результат комунікативної діяльності.

2. Продемонстровано звуженість погляду на комунікації в державному управлінні. Зокрема, комунікації в системі впливів і взаємодій державного управління не відіграють провідної ролі. Їм відводиться роль внутрішньо-системних взаємозв’язків. Їх не сприймають, не трактують і не використовують як засоби реалізації функції впливу держави на побудову взаємовідносин держави та суспільства і розуміють як подавання інформації, що має формувати взаємозв’язки. Показано, що впливи в науці та практиці державного управління розглядаються як директивне регулювання і регламентація, як інформаційно-правова діяльність, як регулюючі правила та норми для соціально-економічного розвитку. Обґрунтовано, що комунікативна діяльність (як діяльність, у першу чергу) має відігравати провідну роль при формуючому впливі в процесі побудови взаємовідносин держави і суспільства. Це, зокрема, розширює можливості суб’єктів державного управління при формуванні довіри до влади.

3. Побудована теоретична модель комунікативної діяльності в контексті формуючого впливу продемонструвала, що комунікативна діяльність у державному управлінні перебуває в зоні перетину кількох напрямів комунікацій, притаманних іншим галузям науки і практиці. Відповідно до цього комунікативна діяльність суб’єктів державного управління розглядається як система, що зумовлює розширення категоріального апарату. Це, у свою чергу, створює широкі можливості для добору й використання найбільш результативних методів, спрямованих на зниження тиску на органи влади.

4. Доведено, що комунікативна діяльність у державному управлінні як формуючий вплив є мотивованим процесом використання тих або інших комунікативних засобів для досягнення цілей. Вона має визначений зміст цілей, об’єкт, на який спрямована, засоби і способи, за допомогою яких відбувається її здійснення, когнітивні компоненти, виконавчі компоненти (операції, дії тощо), особистісні компоненти (потреби, мотиви, сенси, цілі, установки), результати діяльності. Показано, що такий вид діяльності по суті виконує впливову функцію і має свої складові: постановку мети на ґрунті потреб, мотивів та усвідомлення поставленої мети; вироблення плану; визначення і вироблення установок; побудову моделей і схем дій, що передбачаються; здійснення предметних дій; використання певних засобів і прийомів; порівняння ходу діяльності та проміжних результатів з поставленою метою; внесення коректив. Це сприяє організації ефективних взаємовідносин з громадянським суспільством, заснованих на зворотних зв’язках та інформаційних процесах.

5. Обґрунтовано, що аналіз комунікативної діяльності має відбуватися за схемами, притаманними будь-якій діяльності. В даному контексті – це вивчення зовнішніх умов діяльності, об’єкта, на який спрямована діяльність, засобів діяльності, результатів діяльності, впливу результатів діяльності, внутрішніх умов, цілей, мотивів діяльності, а також засобів регуляції діяльності. Для комунікативної діяльності найважливішими умовами успішності виділено творчий підхід, здійснення діяльності із знанням справи та перспективи, рівень теоретичного знання, творче мислення, що виступає підґрунтям для залучення громадян до процесів прийняття державних рішень комунікативними методами.

6. Виявлено, що модель комунікативної діяльності в державному управлінні у контексті формуючого впливу може застосовуватися в процесі реалізації державної політики як практичний вид загальної діяльності, як складова процесу взаємовідносин державної влади й суспільства, як система, що об’єднує методи та прийоми, техніки й технології комунікативної діяльності, як зовнішньо спрямована діяльність, що певним чином оцінюється, як потреба або результат розвитку відносин. Показано, що таке розуміння комунікативної діяльності дає можливість вирішити низку практичних завдань відносно формуючого впливу на громадянське суспільство: формування поглядів, цінностей, реальних взаємовідносин, розуміння дій суб’єктів державного управління.

7. Доведено, що комунікативна діяльність відрізняється від комунікацій своїм змістом і спрямованістю. Комунікації – це обмін інформацією. Сам такий обмін не має функції впливу. Комунікативна діяльність виступає інструментом соціального обміну. Наведено визначення комунікативної діяльності як динамічної системи, що включена в усі види діяльності суб’єктів державного управління і виступає засобом, що обслуговує її. Обґрунтовано, що її функції полягають у тому, щоб вирішувати й попереджати ситуації невдоволеності діями влади, непорозуміння, конфліктів тощо. Вона має не тільки суб’єктивні, але й об’єктивні критерії виміру ефективності. Комунікативна діяльність – це один із процесів суспільного життя. Вона виступає або як потреба, або як результат розвитку відносин між суб’єктами державного управління і громадянським суспільством у межах побудови взаємовідносин. Вона спрямована на формування сприйняття громадянами процесів державотворення, на формування певної думки. Комунікативна діяльність виступає одним із критеріїв визначення ефективності діяльності суб’єктів державного управління.

8. Обґрунтовано, що виокремлення критеріїв вимірювання комунікативної діяльності у державному управлінні співвідноситься з розумінням терміна „ефективність соціальних технологій”, оскільки комунікативна діяльність може виступати і як соціальна технологія. Показано, що не існує методів визначення ефективності комунікативної діяльності, які б мали прямі, конкретні показники. Доведено, що такий вид діяльності не можна виміряти за допомогою економічних формул, адже немає прямих економічних показників. Виділено критерії у наступних напрямах діяльності суб’єктів державного управління: забезпечення прозорості діяльності; рівня відповідальності; взаємовідносин суб’єктів державного управління та громадянського суспільства.

9. Пропонується оцінювати ефективність комунікативної діяльності в контексті визначення показника рівня впливу. Останній демонструє ефективність використання тих чи інших комунікативних дій, або формуючої комунікативної діяльності. Ефективність комунікативної діяльності трактується як залежність між очікуваннями громадян і результатами реалізації цих очікувань у практиці, а також оцінювання розбіжностей між очікуваннями ініціаторів комунікацій, їх стереотипами та сприйняттям одержувачів комунікацій. Це, зокрема, розширює можливості визначення рівня довіри до влади і задоволеності її діями.

10. Окреслено континуум комунікативної діяльності в аспекті її практичної реалізації, який вміщує: постановку мети на ґрунті потреб і мотивів; розроблення плану; визначення і формулювання установок; побудову моделей і схем дій, що передбачаються; порівняння ходу діяльності та проміжних результатів із поставленою метою; внесення коректив; вимоги щодо такого виду діяльності; методи, техніки, технології; аналіз діяльності (аналіз внутрішніх умов, цілей, мотивів діяльності, вивчення результатів впливу, вивчення засобів діяльності, вивчення результатів діяльності, вивчення зовнішніх умов, вивчення одержувача комунікації); методи проектування комунікативної діяльності. Такий підхід дає можливість запровадити технологію вимірювання ефективності комунікативної діяльності, що ґрунтується на інформаційних процесах організації зворотного зв’язку.

11. Конкретизація континууму комунікативної діяльності суб’єктів державного управління дає можливість формувати стратегії, програми, навички щодо зовнішніх комунікацій і досягнення завдань. Це в ситуаціях різких змін, криз, політичних змін тощо сприяє стабільності та продовженню діяльності щодо реалізації завдань держави.

12. Показано, що методи комунікативної діяльності суб’єктів державного управління об’єднують наступне: роз’яснення, переконування, формування поведінки, стимулювання, інформування, просування, переговори, вплив, пропаганду. Для використання цих методів визначені певні форми, які в свою чергу наповнюються техніками й технологіями. Обґрунтовано, що побудована модель комунікативної діяльності у вимірі методів, технік, технологій дає можливість планомірно і вмотивовано підходити до процесів формуючого впливу на громадянське суспільство при реалізації державної політики.

13. Доведено, що запропонована методологія професійної підготовки до формуючої комунікативної діяльності та володіння її методами, техніками, технологіями сприяє формуванню нового стилю управління, зокрема в аспекті побудови взаємовідносин з громадянським суспільством. Показано, що зміни в розумінні теоретико-методологічних підходів до комунікативної діяльності дають можливість вирішувати управлінські завдання в більш короткий термін, з попередженням конфліктних ситуацій, зі спрямованістю на стабілізацію суспільства.

14. Продемонстровано, що проектна форма організації комунікативної діяльності сприяє організації такої діяльності на новому рівні. Показано, що методологія такого виду діяльності має викликати певні структурні зміни: перший рівень – адміністрування; другий – проектування, що включає тимчасові й сталі проектні групи. Показано, що масштаби цих проектів мають враховувати мікроплощину (вплив на регіональному рівні) і макроплощину (вплив на державному рівні). Основним чинником у проектуванні комунікативної діяльності стає її адаптивність до ситуації, зміни умов, філософії держави, державного управління, змін структури, реорганізацій, реформ тощо.

Публікації автора:

Монографії:

1. Драгомирецька Н.М. Теоретичний аналіз комунікативної діяльності державного службовця: Монографія. – О.: Астропринт, 2005. – 280 с.

2. Драгомирецька Н.М. Теоретико-методологічні основи вимірювання ефективності комунікативної діяльності державного службовця: Монографія. – О.: „ВидавІнформ” ОНМА, 2006. – 184 с.

Статті в наукових фахових виданнях:

1. Драгомирецька Н.М. Комунікативна діяльність в контексті професійної діяльності державного службовця // Актуальні проблеми державного управління: Зб. наук. пр. – О.: Вид-во ОРІДУ НАДУ, 2003. – Вип. 4 (16). – С. 4–15.

2. Драгомирецька Н.М. PR-комунікація в контексті загальної комунікативної діяльності державного службовця // Актуальні проблеми державного управління: Зб. наук. пр. – Д.: Вид-во ДРІДУ НАДУ, 2003. – Вип. 4 (14). – С. 198–207.

3. Драгомирецька Н.М. ПР у державному управлінні як чинник впливу на індивідуальну діяльність // Актуальні проблеми державного управління: Зб. наук. пр. – О.: Вид-во ОРІДУ НАДУ, 2004. – Вип. 2(18). – С. 19–31.

4. Драгомирецька Н.М. Аналіз позицій PR стосовно формування її моделі в комунікативній діяльності державного службовця // Актуальні проблеми державного управління: Зб. наук. пр. – Д.: Вид-во ДРІДУ НАДУ, 2004. – Вип. 2 (16). – С. 179–187.

5. Драгомирецька Н.М. Маніпуляція як суб’єктивний фактор комунікативної діяльності державного службовця // Актуальні проблеми державного управління: Зб. наук. пр. – О.: Вид-во ОРІДУ НАДУ, 2004. – Вип.1 (17). – С. 4–15.

6. Драгомирецька Н.М. Значення досліджень суб’єкт-суб’єктних відносин для формування моделі ПР у державному управлінні // Вісн. НАДУ. – 2004. – № 1. – С. 104–111.

7. Драгомирецька Н.М. Модель паблік рілейшинз у комунікативній діяльності державного службовця // Ефективність державного управління: Зб. наук. пр. – Л.: Вид-во ЛРІДУ НАДУ, 2004/2005. – Вип. 6/7. – С. 173–179.

8. Драгомирецька Н.М. Елементи реклами в комунікативній діяльності державного службовця // Актуальні проблеми державного управління: Зб. наук. пр. – Д.: Вид-во ДРІДУ НАДУ, 2005. – Вип. 3 (21). – С. 206–215.

9. Драгомирецька Н.М. Категорія діяльності в аспекті комунікацій державного службовця // Вісн. НАДУ. – 2005. – № 2. – С. 111–117.

10. Драгомирецька Н.М. Комунікативна діяльність державного службовця в контексті контент-аналізу регламентуючих документів // Вісн. НАДУ. – 2005. – № 3. – С. 140–146.

11. Драгомирецька Н.М. Теоретичні підходи до розуміння комунікації в державному управлінні // Актуальні проблеми державного управління: Зб. наук. пр. – Д.: Вид-во ДРІДУ НАДУ, 2005. – Вип. 4 (22). – С. 56–64.

12. Драгомирецька Н.М. Модель комунікації в державному управлінні // Вісн. НАДУ. – 2005. – № 4. – С. 23–30.

13. Драгомирецька Н.М. Моделі комунікацій як елементи комунікативної діяльності державного службовця // Зб. наук. пр. НАДУ. – К.: НАДУ, 2005. – Вип. 1/2005. – С. 82–93.

14. Драгомирецька Н.М. Теоретичний аналіз маніпулятивної комунікації як основа кореляційного аналізу з комунікаціями державного службовця // Актуальні проблеми державного управління: Зб. наук. пр. – О.: Вид-во ОРІДУ НАДУ, 2005. – Вип. 4 (24). – С. 186-193.

15. Драгомирецька Н.М. Визначення питомої ваги маніпуляції в моделі комунікації державного службовця // Актуальні проблеми державного управління: Зб. наук. пр. – О.: Вид-во ОРІДУ НАДУ, 2005. – Вип. 3 (23). – С. 182-195.

16. Драгомирецька Н.М. Модель комунікації менеджменту в діяльності державного службовця // Вісн. НАДУ. – 2006. – № 1. – С. 115–122.

17. Драгомирецька Н.М. Комунікації менеджменту як складова комунікативної діяльності державного службовця // Вісн. НАДУ. – 2006. – № 2. – С. 109–116.

18. Драгомирецька Н.М. Контент-аналіз питомої ваги політичної комунікації в діяльності державного службовця // Зб. наук. пр. НАДУ. – К.: Вид-во НАДУ, 2006. – Вип. 1/2006. – С. 60–69.

19. Драгомирецька Н.М. Психологічні аспекти в комунікативній діяльності державного службовця // Актуальні проблеми державного управління: Зб. наук. пр. – Д.: Вид-во ДРІДУ НАДУ, 2006. – Вип. 2 (24). – С. 228–237.

20. Драгомирецька Н.М. Методи політичної комунікації та їх застосування в комунікативній діяльності державного службовця // Актуальні проблеми державного управління: Зб. наук. пр. – О.: Вид-во ОРІДУ НАДУ, 2006. – Вип. 1 (25). – С. 136–142.

21. Драгомирецька Н.М. Показники практичного вимірювання комунікативної діяльності державного службовця [Електронний ресурс] // Державне управління: теорія та практика: Електрон. наук. фах. вид. НАДУ при Президентові України. – 2006. – Вип. 2. – Режим доступу до видання: http://www.academy.kiev. ua/ej2/index.html.

22. Драгомирецька Н.М. Теоретична і практична підготовка державного службовця у контексті комунікативної діяльності // Теорія та практика державного управління: Зб. наук. праць – Х.: Вид-во ХарРІДУ НАДУ, 2006. – Вип. 1 (13). – С. 126–131.

23. Драгомирецька Н.М. Комунікативні процеси в державному управлінні: вплив на стереотипи і установки // Вісн. НАДУ. – 2006. – № 3. – С. 321–326.

Тези доповідей:

26. Драгомирецкая Н.М. Современное направление профориентации в системе регулирования рынка труда // Демографічна ситуація, формування та підвищення якості трудового потенціалу області: Матеріали обл. наук.-практ. конф. – Кіровоград, 1994. – С. 105–108.

27. Драгомирецкая Н.М. Переговоры посредника как средство упорядочения отношений между коммерческими партнерами // Конфлікти в суспільстві: діагностика і профілактика: Матеріали тр. міжнар. наук.-практ. конф. – К. – Чернівці, 1995. – С. 262–263.

28. Драгомирецкая Н.М. Повышение результативности профессио- нальной деятельности с помощью социально-психологического тренинга // Психологическое обеспечение предпринимательства: Материалы междунар. симп. – О., 1995. – С. 105.

29. Драгомирецкая Н.М. Личностное развитие, как необходимое условие подготовки специалистов по PR // Отечественная реклама: технологии и перспективы: Материалы конф.-практ. – О., 1997. – С. 27–28.

30. Драгомирецька Н.М. Комунікативна діяльність як складова професійної діяльності державного службовця // Інституційні перетворення як передумова ефективного використання ресурсного потенціалу регіону: Матеріали щоріч. загальноінст. наук.-практ. конф. – О.: ОРІДУ НАДУ, 2003. – С. 107–112.

31. Драгомирецька Н.М. Комунікативна діяльність суб’єктів державного управління на регіональному рівні // Актуальні питання соціально-політичного розвитку регіону: Матеріали наук.-практ. конф. – О.: ОРІДУ НАДУ, 2004. – С. 118–125.

32. Драгомирецька Н.М. Комунікативна парадигма державного управління // Державна стратегія управління місцевим та регіональним розвитком: форми, методи та актуальні проблеми реалізації: Матеріали щоріч. наук.-практ. конф. – О.: ОРІДУ НАДУ, 2004. – Т.1. – С. 21–23.

33. Драгомирецька Н.М. Концептуальні підходи щодо комунікативної діяльності суб’єктів державного управління // Актуальні теоретико-методологічні та організаційно-практичні проблеми державного управління: Матеріали наук.-практ. конф. за міжн. уч. – К.: Вид-во НАДУ, 2004. – Т. 2. – С. 375–376.

34. Драгомирецька Н.М. Комунікативна діяльність в контексті адаптації державної служби України до стандартів Європейського союзу // Державна служба України: сучасний стан та напрями адаптації до стандартів Європейського союзу: Матеріали наук.-практ. конф. – О.: ОРІДУ НАДУ, 2005. – С. 78–82.

35. Драгомирецька Н.М. Континуум комунікативної діяльності державного службовця // Актуальні проблеми державного управління та місцевого самоврядування: сучасний стан та перспективи регіонального розвитку: Матеріали щоріч. наук.-практ. конф. – О.: ОРІДУ НАДУ, 2005. – С. 10–13.

36. Драгомирецька Н.М. Комунікативні аспекти проведення рольових ігор у процесі навчання // Упровадження сучасних освітніх технологій навчання у контексті Болонського процесу: Матеріали наук.-метод. конф. – О.: ОДЕУ, 2005. – С. 131–132.

37. Драгомирецька Н.М. Формування комунікативних навичок державного службовця як засобу створення його позитивного іміджу // Державне управління та місцеве самоврядування: Матеріали VI міжн. наук. конгр. – Х.: ХарРІДУ НАДУ, 2006. – С. 92.