У дисертації наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової проблеми СПКЯ, яке виявляється в розробці концепції патогенезу захворювання, його дефініції, патогенетичному обґрунтуванні термінології й клініко-морфологічної класифікації, у розробці й впровадженні комплексної схеми його діагностики та комбінованої диференційованої стимуляції овуляції в залежності від клініко-морфологічної форми та результатів гістологічного дослідження резектованих частин яєчників. 1. Чисельність безплідних жінок дітородного віку складає 14,7-21,6 %. СПКЯ зустрічається у 0,6–11,0 % пацієнток, що звернулися з приводу безплідності в шлюбі, та у 30,0-60,7 % жінок, прооперованих з приводу безплідності лапароскопічним доступом. Відновлення овуляторної функції після ендохірургічної стимуляції овуляції у кломіфен-резистентних хворих на СПКЯ відбувається у 75,6 % випадків, репродуктивної – лише у 43,3 %. 2. Клінічними особливостями перебігу СПКЯ є хронічна ановуляція (100 %), нерегулярний менструальний цикл (48,05 %), первинна (64,79 %) та вторинна (35,21 %) безплідність, вірогідно підвищені масо-ростовий індекс (на 10,67 %) та гірсутне число – (на 132,74 %), надлишковий ріст волосся в зонах підборіддя, плеча, задньої поверхні стегон, попереку (гірсутний профіль за шкалою Ферімана-Галвея BFGI). 3. Виявлено, що загальними ехоструктурними особливостями СПКЯ є збільшення усіх розмірів обох яєчників з підвищенням яєчниково-маткового індексу (6,83±0,41, у контролі – 1,71±0,09 см2). Товщина білочної оболонки, ехогенність строми, наявність і розміри кістозних включень варіюють при різних формах СПКЯ. 4. Для гормонального статусу жінок з СПКЯ характерна гонадотропна та оваріальна дисфункція з підвищенням на 5-7-й день менструального циклу рівнів лютеїнізуючого гормону, тестостерону, андростендіону, 17a-гідроксіпрогестерону, прогестерону, співвідношень лютеїнізуючого гормону до фолікулостимулюючого і зниження тиреотропного гормону, стероїдзв’язуючого білка та співвідношення естрадіол до прогестерону. Виявлена вірогідна кореляційна залежність між цими гормонами та порушеннями менструального циклу, вираженістю гірсутного синдрому, наявністю в яєчниках склеротичних та пухлиноподібних процесів, пригніченням фолікулогенезу. Гіперінсулінемія спостерігається лише у 25,70 % пацієнток, інсулінорезистентність – у 30,05 % жінок. 5. Імунний статус при СПКЯ характеризується збільшенням загальної чисельності лейкоцитів, CD25+, зниженням CD16+, CD4+ та CD8+, CD4+/CD8+, CD22+, дисімуноглобулінемією (зниженням рівня IgG при підвищенні IgА та IgМ), зниженням активності комплементу і мононоцитарно-макрофагальної системи та підвищенням рівня циркулюючих імунних комплексів, підвищенням вмісту інтерлейкіну-4, a-інтерферону, g-інтерферону, фактору некрозу пухлин-a . За автоімунні процеси свідчать підвищені рівні антитіл IgG та IgМ до фосфоліпідів та b2-глікопротеїну-1. 6. В якості переважних гістоструктур при СПКЯ спостерігаються двосторонні гіперандрогенні пухлиноподібні процеси, такі як стромальний текоматоз (у 67,80 % пацієнток), полікістозні зміни у вигляді фолікулярних кіст (62,23 %) та атретичних тіл (43,34 %), а також функціонально активна текатканина (47,70 %) і склероз (30,99 %), тоді як в контролі – білі тіла (92,68 %), функціонально активна текатканина (90,24 %), хілюсні клітини (63,41 %). 7. Полікістозні зміни в яєчниках при СПКЯ формуються внаслідок гальмування процесів дозрівання фолікулів і їх регресивної трансформації через утворення атретичних тіл (84,99 %) і фолікулярних кіст (86,92 %). Серед виявлених форм атретичних тіл при СПКЯ переважають кістозні, фіброзні, фіброзно-кістозні, а в контролі - лютеїнізовані. У 41,78% пацієнток з СПКЯ спостерігаються фолікулярні кісти округлої форми, що пов’язано з відкладенням колагену в їх стінках, тоді як в контролі вони звичайно щілиноподібної форми. Лише у 34,87 % хворих є жовті тіла, в яких переважають лютеоцити з нерівномірним розподілом ліпідів. Білі тіла реєструються у 49,88 % випадків. 8. Розроблена концепція патогенезу СПКЯ, основу якої складають гіперандрогенія та пухлиноподібні процеси в яєчниках, значну роль грають спадковість, порушення активності цитохромів та ферментів, імунний дисбаланс, порушення апоптозу, що у сукупності приводить до склерозування яєчників, пригнічення фолікулогенезу та регресивної трансформації фолікулів, ановуляції та безплідності. Запропоновано патогенетично обґрунтований нозологічний термін для дефініції захворювання – двосторонні гіперандрогенні пухлиноподібні захворювання яєчників (ДГПЗЯ). 9. За еховідеоморфологічними даними ДГПЗЯ можна класифікувати на: мегалокістозну форму – з множинними кістозними включеннями від 9 до 30 мм на протязі усього зрізу яєчника у вигляді «шовковичної ягоди»; дрібнокістозну форму – з поодинокими або множинними кістозними включеннями до 8 мм на протязі усього зрізу у вигляді «швейцарського сиру»; синдром Штейна-Левенталя – з множинними (більше 10) кістозними включеннями до 8 мм по периферії яєчника у вигляді «намиста». 10. Співставлення клінічних проявів різних форм ДГПЗЯ виявило, що особливостями мегалокістозної форми є найбільш регулярний, короткий і приближений до контролю менструальний цикл, частіша вторинна безплідність (39,54 %), найменші масо-ростовий індекс (24,12±0,27 кг/м2) і гірсутне число (4,45±0,17), гірсутний профіль FGHI; дрібнокістозної форми – найбільший масо-ростовий індекс (25,99±0,44 кг/м2) і гірсутний профіль BFG; синдрому Штейна-Левенталя – найбільш нерегулярний і тривалий менструальний цикл, частіша первинна безплідність (75,93 %), найбільше гірсутне число (9,54±0,34), гірсутний профіль BEG. 11. Гормональний профіль мегалокістозної форми відрізняється найбільшим рівнем лютеїнізуючого гормону (3,83±0,28 mкг/л), співвідношення лютеїнізуючого гормону до фолікулостимулюючого (3,08±0,18), 17a-гідроксіпрогестерону (6,91±0,45 нмоль/л), індексу інсулінорезистентності (1,78±0,13), найнижчим - тестостерону (2,66±0,34 нмоль/л); дрібнокістозної форми – самим низьким вмістом андростендіону (11,37±0,60 нмоль/л), 17a-гідроксіпрогестерону (4,16±0,32 нмоль/л) і дегідроепіандростерону (6,58±0,36 mмоль/л); синдрому Штейна-Левенталя – найменшим рівнем лютеїнізуючого гормону (2,15±0,22 mкг/л), співвідношення лютеїнізуючого гормону до фолікулостимулюючого (2,04±0,14) та індексом інсулінорезистентності (0,97±0,08), самим високим вмістом тестостерону (3,47±0,31 нмоль/л), андростендіону (16,06±0,88 нмоль/л), дегідроепіандростерону (8,60±0,41 mмоль/л). 12. При мегалокістозній формі відмічаються найбільш виражені імунні зміни: зниження CD16+, CD4+ та CD8+, CD4+/ CD8+, CD22+, збільшення вмісту CD25+, Ig М, интерлейкіну-2, інтерлейкіну-4, фактору некрозу пухлин-a. Дрібнокістозна форма характеризується найменшим дисбалансом в імунній системі: зниженням IgG і IgМ, підвищенням рівнів IgА, a-інтерферону та g-інтерферону, антитіл IgG і IgМ до фосфоліпідів та b2-глікопротеїну-1. При синдромі Штейна-Левенталя відмічається помірний імунний дисбаланс: зниження CD4+, CD8+, CD4+/ CD8+, IgG та IgЕ, підвищення CD25+, IgА, IgМ, найбільші концентрації антитіл до фосфоліпідів та b2-глікопротеїну -1. 13. В якості переважних оваріальних гістоструктур при мегалокістозній формі найчастіше зустрічаються фолікулярні кісти, стромальний текоматоз, при дрібнокістозній – склероз, стромальний текоматоз, функціонально активна текатканина, при синдромі Штейна-Левенталя – атретичні тіла, стромальний текоматоз, функціонально активна текатканина. На фоні склерозування та різноманітних гіперандрогенних пухлиноподібних процесів в яєчниках пацієнток з ДГПЗЯ формується картина патологічного перерозподілу метаболітів і зміна їх топохімії. 14. Диференційована ендохірургічна стимуляція овуляції у порівнянні з традиційною підвищує частоту відновлення овуляторних менструальних циклів на 13,96 %, репродуктивної функції – на 25,22 %. Комбінована диференційована стимуляція овуляції в порівнянні з ізольованою ендохірургічною підвищує ефективність відновлення овуляторної функції на 12,62 %, репродуктивної – на 26,14 %. |