Аналіз стану вивчення проблеми міжнародного тероризму як явища глобалізаційних процесів дає підстави констатувати, що ця тема поки що не набула адекватного системного висвітлення: спостерігається загалом традиційне сприйняття її в суто негативних вимірах, ґрунтованих, переважно, на трагічних наслідках діянь терористів. Такий одновимірний підхід підтверджується багатьма фактами. Зокрема, тим, що досі не вироблено єдиного, чітко обґрунтованого визначення цього справді-таки складного явища. Більше того: сам тероризм асоціюється з іншими, лише співзвучними поняттями - терор, тероризування, теракт, тернапад, насильницький акт, злодіяння і навіть - антитероризм. Стереотипи сприйняття безпосередньо впливають на саму технологічну послідовність наукового пізнання об'єкта вивчення: акцентування уваги на наслідковому аспекті проблеми призвело до випущення з поля зору основних (причинних) аспектів - історичного (цивілізаційного) та понятійно-дефініційного, які фактично є основоположними. Отже, мова йде про перервність логічного причинно-наслідкового зв'язку при розгляді певного явища. Таким чином, проблема дослідження тероризму як складного та суспільно узалежненого явища потребує застосування новітньої парадигми, яка уможливила б його пояснення в нетрадиційних вимірах теорії взаємовідносин складноорганізованих систем. Запропонований автором альтернативний концептуальний підхід ґрунтований на сприйнятті тероризму не як суто деструктивного явища, а як такого, що іманентне цивілізаційному процесові, тобто виконує в ньому певну рольову функцію, дав змогу системно дослідити проблему в широкому форматі "Тероризм - антитероризм - цивілізаційний розвиток - демократія - ісламізм - глобалізація - геополітика", тобто у вимірах, визначальних для об'єктивної характеристики процесу формування нового світопорядку, і дійти таких висновків. 1. Традиційний концептуальний підхід до пояснення явища тероризму не дає змоги об'єктивно оцінити його роль та місце в цивілізаційних процесах, а також на локальному та глобальному рівнях. Одновимірне сприйняття поняття тероризму відповідно позначилося й на спробах вироблення його єдиної дефініції у законодавчих нормативних актах різних держав. 2. Стан розробленості тем тероризму і антитероризму перебуває на початковому етапі: нині найбільш ґрунтовно досліджені такі важливі аспекти, як юридично-правовий, політичний, економічний, конфесійний, цивілізаційний та деякі інші, що створило сприятливий ґрунт для вивчення проблеми в широкому форматі взаємообумовлених зв'язків явищ тероризму і антитероризму з процесами цивілізаційного розвитку, отже, запропонувати нову парадигму сприйняття цього явища не лише в суто деструктивному його вимірі. Історичний вимір явища тероризму засвідчує його дію як однієї з форм відносин між індивідами. Дослідження проблеми ускладнюється існуючою понятійно-термінологічною невизначеністю, зокрема, ототожненням таких автономних понять, як "терор", "тероризм", "антитерор", що відповідно позначається на узагальненнях і висновках, тобто на самому процесі об'єктивного пізнання цього явища. 3. Спрощене сприйняття поняття тероризму спричинило тлумачення його як феномену, що спростовується власне історією людських відносин і самим цивілізаційним розвитком, в якому тероризм відіграє певну рольову функцію. Традиційно тенденційний підхід до цього дійсно неординарного суспільно-політичного явища дав привід західним дослідникам подавати його як "проблему №1" для ХХІ століття; так само, під враженням чеченського синдрому, його намагаються тлумачити й російські суспільствознавці. Більш зважений підхід властивий вітчизняним аналітикам. 4. Авторське концептуальне бачення проблеми тероризму і, зокрема, міжнародного, ґрунтується на сприйнятті його як явища, органічно іманентного процесам цивілізаційного поступу, в якому відіграє певну рольову функцію, тобто не лише суто деструктивну, чим і обумовлене парадигмальне переосмислення його сутності. Тероризм розглянуто як специфічну форму відносин між індивідами, групами, певними режимами правління та громадянами через призму ідеологічних, соціально-політичних та конфесійних детермінант цього явища у форматі "Тероризм - антитероризм - демократія" і встановлено, що він може відігравати не лише деструктивну функцію у процесах розвитку, а й, певною мірою, і каталізуючу як іманентний чинник цивілізаційних трансформувань. 5. Традиційна ідеологічна доктрина США орієнтована, передусім, на силове вирішення міжнародних конфліктів та кризових ситуацій. Історія Америки підтверджує домінантність його застосування і під час формування власне американської держави, й у випадках "вирішення" проблем В'єтнаму, Перської затоки, Косова, Іраку (двічі), Афганістану, зрештою, вчинення серії терористичних актів у самій країні, в тому числі - й убивство чотирьох президентів Сполучених Штатів. Це, отже, дає підстави говорити, що насильницькі дії є специфічною ознакою розвитку американської суспільно-політичної системи. Наявність цілої низки взаємообумовлених факторів свідчить про значний ступінь вразливості цієї демократії синдромом тероризму, тобто про сприятливий ґрунт для його самовираження. 6. Заангажована ідеєю американської винятковості, політична думка США теоретично обґрунтовує стратегію месіанської ролі цієї країни у долі світової спільноти, виправдовуючи тим самим суто силові способи розв'язання міжнародних конфліктів. Показово, що численні американські наукові школи та напрямки (реалістичні, ліберальні, експансіоністські, неоліберальні, екстремістські тощо), незважаючи на суттєві концептуальні розбіжності в підходах до оцінки зовнішньої політики Вашингтона, загалом єдині в обстоюванні стратегічних геополітичних імператив американського месіанства. 7. Суспільства перехідного періоду (нестабільні) так само можуть бути не меншою мірою вражені синдромом тероризму. Великодержавницька стратегія Росії, наприклад, ґрунтується на ігноруванні прав національних меншин (як приклад – ставлення до чеченців), що загалом суперечить декларованим намірам будувати нове суспільство на засадах демократичних цінностей та ринкової економіки. Конфліктогенні чинники ідеологічного та політичного характеру назагал обумовлені попереднім історичним досвідом, який лише ситуативно адаптується нинішнім керівництвом РФ. 8. Здійснений аналіз дає підстави для спростування поширеної в науковій думці тези про нібито меншу вразливість тоталітарних (чи посттоталітарних) систем синдромом тероризму. Приклад нинішньої Російської Федерації свідчить, що вона не меншою мірою причетна до терористичних рухів, ніж стабільні системи. Водночас нестабільні і стабільні суспільства характеризує спільна традиційна стратегія застосування воєнної сили для розв'язання складних конфліктів під приводом захисту "національних інтересів". До таких мілітарних засобів належить державний тероризм як США, так і РФ, хіба що з тією відмінністю, що для перших він має суто геополітичний вимір, а для другої – лише державницький. 9. Застосовувані нині антитерористичні методи силової боротьби з тероризмом показують, що світова спільнота знайшла лише паліативні механізми протистояння цьому суспільному явищу, оскільки це не дає можливості усувати корінні причини його проявів у міжнародному масштабі. Крім того, такий спосіб боротьби ще й архаїчний, зважаючи на наявність добре організованої і скоординованої міжнародної терористичної мережі, яка вдало використовує у своїх зловмисних намірах досягнення науково-технічних та інформаційних надбань світової спільноти. Потрібна, отже, нова парадигма пізнання цього неординарного суспільно-політичного явища, зокрема, орієнтована на з'ясування його справжньої рольової функції у процесах цивілізаційного розвитку. 10. Виходячи зі своїх стратегічних імператив, Україна бере безпосередню участь в антитерористичній кампанії, що позитивно позначається на її міжнародному іміджеві як держави, яка робить посильний внесок у забезпечення миру і стабільності у світі. Тим часом Україні потрібно виробити і власну стратегію протистояння тероризмові, ґрунтовану на врахуванні сукупної дії внутрішніх і зовнішніх чинників. Існуюча система захисту від ймовірних терористичних актів не відповідає реальному стану речей: в Україні зафіксовані осередки багатьох відомих терористичних організацій, зокрема й ісламістського спрямування, які намагаються налагодити зв'язки з різними злочинними угрупованнями. До того ж, слід брати до уваги й нашу політичну нестабільність, серйозні соціальні, політичні, конфесійні та інші проблеми, що створюють певний ґрунт для діяльності терористичних груп, отже - загрозу безпеці наших громадян. 11. Цивілізаційний вимір синдрому тероризму в системному форматі "Тероризм - антитероризм - цивілізаційний розвиток - демократія - ісламізм - глобалізація - геополітика" дає підстави говорити про специфічну природу та роль цього неординарного явища у процесах цивілізаційного розвитку, що обумовлює потребу його парадигмального переосмислення, а відтак - пошуку ефективних механізмів контролю за ним. |