Когнітивно-прагматичний підхід дозволив надати об’єкту дослідження – мовленнєвоактовим ІС, що функціонують у сучасному німецькомовному діалогічному дискурсі, – інтегральний опис, який враховує його когнітивні, прагматичні й лінгвальні особливості. Встановлено, що природа мовленнєвоактових ІС є комплексом їх когнітивних (дискурсивна імплікація), прагматичних (імпліцитні МА) та лінгвальних (вербальні індикатори) проявів. Ці смисли характеризуються інтендованістю, тобто наявністю в комунікативній інтенції адресанта перлокутивної цілі донести ІС до адресата. У мовленнєвоактовому смислі розмежовуються, одного боку, експліцитний та імпліцитний (конвенціоналізований та імплікативний) смисл, з іншого боку, – пропозиціональний, іллокутивний і перлокутивний смисл, які можуть бути виражені експліцитно або імпліцитно. Виділено три типи конструювання смислів у ментальних репрезентаціях комунікантів у діалогічному дискурсі: ‘кодування – декодування’ експліцитних смислів згідно з кодовою моделлю комунікації, ‘інтендування – виведення’ інтендованих ІС згідно з інференційною моделлю комунікації, ‘демонстрація – інтерпретація’ неінтендованих ІС згідно з інтеракційною моделлю комунікації. Ментально-комунікативний процес конструювання адресантом і адресатом мовленнєвоактових ІС за типом ‘інтендування – виведення’ становить дискурсивну імплікацію. Вона забезпечує реалізацію непрямого дискурсу – мисленнєво-комунікативну мовленнєву діяльність комунікантів у широкому (ситуативно-комунікативному, соціо-культурному, когнітивно-психологічному) контексті, зафіксовану текстом імпліцитно. Мінімальною одиницею непрямого дискурсу є імпліцитний МА, який становить дискурсивно-мовленнєву взаємодію комунікантів, у процесі якої ними конструюються ІС. Дискурсивна імплікація має три різновиди за критерієм компонентів мовленнєвоактового смислу (пропозиціональна, іллокутивна й перлокутивна). Пропозиціональна імплікація є конструюванням інтендованих імпліцитних повних пропозицій – дискурсивних імплікатур, та інтендованих імпліцитних елементів неповної пропозиції – дискурсивних імпліцитур. Дискурсивні імплікатури за критерієм способу пропозиціонального переосмислення мають такі різновиди: переосмислення позитивної вербалізованої пропозиції в негативну та навпаки, домислення пропозиції (дедуктивне або індуктивне), заміщення вербалізованої пропозиції, конструювання пропозиції на місці невербалізованої. Дискурсивні імпліцитури функціонують у МА, реалізованих інтендовано-еліптичними висловленнями – ситуативними й апосіопезними. Останні розрізняються імплікацією різних елементів пропозиції, – відповідно, несуттєвих і суттєвих для адресанта концептів. Іллокутивна імплікація має місце у випадку вживання неконвенціонального для відповідної іллокуції структурного або перформативного типу висловлення. Перлокутивна імплікація відіграє провідну роль відносно пропозиціональної та іллокутивної імплікації, оскільки вона ґрунтується на перлокутивній цілі адресанта донести до адресата пропозиціональну та / або іллокутивну імплікацію; у випадку сполучення пропозиціональної та іллокутивної імплікації перлокутивна імплікація є складеною. Щоб МА можна було назвати імпліцитним, перлокутивна ціль адресанта донести до адресата ІС має бути досягнутою. Категорія дискурсивної імплікації є когнітивно-прагматичною поняттєвою категорією. Вона поєднує імпліцитні МА, які служать для її вираження, у когнітивно-прагматичне поле об’ємно-скалярної структури. Властиві цій категорії ознаки – реалізація іллокутивної, пропозиціональної, складеної перлокутивної імплікації та імплікативність смислів, знаходять прояв у компонентах поля – типах імпліцитних МА – різною мірою. Домінанту поля дискурсивної імплікації становлять поліімплікативні МА, серед яких виділяються МА без іронічного переосмислення й МА з іронічним переосмисленням. До ядра поля належать моноімплікативні МА, серед яких залежно від типу пропозиціональної імплікації виділяються МА з дискурсивними імпліцитурами, з індуктивними, дедуктивними, та метафоричними імплікатурами. На периферії поля дискурсивної імплікації перебувають конвенціоналізовані МА, серед яких виокремлюються імпліцитні МА з конвенціоналізованою іллокуцією (індиректні МА) та імпліцитні МА з конвенціоналізованою пропозицією, залежно від того, який компонент мовленнєвоактового смислу підлягає конвенціоналізації. Доведено, що провідну роль у реалізації імпліцитних МА у німецькомовному діалогічному дискурсі відіграють індикатори ІС – вербальні й невербальні засоби, що вказують на наявність у висловленні ІС. У якості перлокутивних індикаторів ІС функціонують висловлення, які реалізують супутні метакомунікативні контактиви – МА підтримання мовленнєвого контакту з адресатом, що вказують на наявність у висловленні ІС. Вони є в більшій мірі характерними для реалізації імплікативних МА. Іллокутивні й пропозиціональні вербальні індикатори ІС є специфічними для кожного типу імпліцитних МА і включають найрізноманітніші засоби німецької мови: морфологічні, синтаксичні, лексико-фразеологічні. Реалізація імпліцитних МА у німецькомовному діалогічному дискурсі є проявом різних дискурсивних стратегій і тактик комунікантів – риторичних, регулятивних, змістових, соціальних, психологічних, естетичних, етнокультурних. Отже, застосований когнітивно-прагмалінгвістичний підхід по аналізу ІС дозволив пояснити, яким чином реалізовані в німецькомовному діалогічному дискурсі МА набувають ІС, як ці смисли конструюються комунікантами в процесі інтеракції та як вони вербалізуються у висловленнях німецької мови. Результати дослідження відкривають широкі перспективи для подальших розвідок взаємодії та взаємовпливу інтендованих та неінтендованих ІС у непрямому дискурсі, особливостей функціонування різнорівневих засобів німецької мови в якості індикаторів ІС у непрямих дискурсах різних типів, закономірностей процесу конвенціоналізації смислів у діалогічному дискурсі як конструкті, підвладному історичній динаміці, на матеріалі різних мов. | 