1. У дисертації наведені результати аналізу, теоретичне узагальнення і нове рішення наукової задачі поліпшення диференціації і корекції розладів у хворих на різних стадіях ВІЛ-інфекції на підставі вивчення патопсихологічних і психопатологічних проявів. 2. Психопатологічний аналіз дозволив виділити основні синдроми, обумовлені невротичними розладами: тривожно-депресивний (50,00% і 60,53%), фобічний (31,03% і 23,68%), іпохондричний (32,76% і 23,68%), астенічний (51,72% і 50,00%), обсесивний (17,24% і 5,26%) на ранніх та пізніх стадіях ВІЛ-інфекції відповідно. Патохарактерологічні зміни, обумовлені патологічною адаптацією до факту ВІЛ-інфікування, спостерігалися на ранніх стадіях ВІЛ у 71,21% хворих, на пізніх стадіях ВІЛ – у 47,37% хворих. У ВІЛ-інфікованих чоловіків прогресування захворювання супроводжується зростанням частоти тривожно-депресивної симптоматики (p<0,01), у жінок – зниженням частоти обсесивних проявів (p<0,05) і патохарактерологічних змін (p<0,05). 3. Стан когнітивних функцій характеризується формуванням нейропсихологічного дефіциту на пізніх стадіях ВІЛ-інфекції, який проявляється симптомами операційно-мнестичної дисфункції – звуженням об'єму і зниженням міцності запам'ятовування вербального матеріалу, ослабленням концентрації уваги і виснажуваністю. 4. Використання шкали HADS виявило домінування тривоги на початкових стадіях в порівнянні з пізніми (p<0,05), а депресивних симптомів – на пізніх стадіях ВІЛ-інфекції в порівнянні з ранніми (p<0,05); у чоловіків на початкових стадіях у порівнянні з пізніми домінує тривога (p<0,01), на пізніх стадіях ВІЛ зростає рівень депресії (p<0,01), тоді як у жінок з наростанням стадії ВІЛ зростає рівень тривоги (p<0,05). Вегетативні компоненти емоційних порушень у хворих обох статей на пізніх стадіях ВІЛ-інфекції виражені значно сильніше, ніж на ранніх етапах (p<0,01). 5. Вивчення самооцінки показало, що хворі на ранніх стадіях ВІЛ-інфекції досить активні, експансивні, мають високу мотивацію до досягнення і самоствердження, емоційно лабільні. На пізніх стадіях виражена астенізація, схильність до стресових перевантажень, відгородженість, слабкість, загальна дезадаптація, емоційна напруга. З посиленням тяжкості захворювання знижується самооцінка за шкалами «здоров'я» у чоловіків і жінок (p<0,01), «настрій» (у чоловіків, p<0,01), «щастя» (у жінок, p<0,01), «характер» (у жінок, p<0,05). За шкалою «успішність в роботі» на пізніх стадіях ВІЛ-інфекції у порівнянні з ранніми показники вище у чоловіків (p<0,01) і нижче у жінок (p<0,01). 6. На всіх стадіях інфекційного процесу, згідно з кольоровизначенням, в системі значущих цінностей найбільш негативне значення мають поняття «минуле», «стан після встановлення діагнозу ВІЛ» і «хвороба», а найбільш емоційно позитивними виявилися «бажане майбутнє», «мама», «діти», власне «я». У чоловіків на пізніх стадіях ВІЛ-інфекції менш значущі поняття «робота» (p<0,01) та «здоров'я» (p<0,01), більш значущі – «поведінка» (p<0,05). У жінок на пізніх стадіях у порівнянні з ранніми поняття «тато» мало більш негативне значення (р<0,05). 7. Структура особистості ВІЛ-інфікованих хворих характеризується значною тяжкістю патопсихологічної симптоматики на момент обстеження, дисгармонією особистісних рис і емоційного стану пацієнтів як на ранніх, так і на пізніх стадіях ВІЛ-інфекції. У чоловіків з наростанням симптомів СНІДу з'являється емоційна нестійкість, схильність до конформності, несумлінності, нетактовності, безвідповідальності, ощадливості, залежність від групи, недостатність самоконтролю (фактори C, E, G, N, Q2, Q3). У жінок на пізніх стадіях виявляються довірливість, схильність ділитися проблемами, емоційна нестійкість (фактори L, С). 8. Запропонований комплекс корекції розладів психічної діяльності у ВІЛ-інфікованих хворих, де велику питому вагу складає психотерапія, дозволяє поліпшити їх психічний стан і досягти ефективної адаптації у 71,15% хворих. Проведене катамнестичне дослідження через один рік показало, що його позитивні результати утримувалися у 58,65% пацієнтів. |