У дисертації наведено теоретичне обґрунтування і нове вирішення наукової задачі комплексної діагностики і психотерапевтичної корекції психічних розладів у пацієнтів з дефектами і деформаціями обличчя, з метою їх психокорекції.
2. У середовищі пацієнтів з дефектами і деформаціями обличчя, які готуються до проведення хірургічної корекції зовнішності, найчастішими психічними розладами є дистимія, неврастенія та соматоформні розлади. Клінічна структура виявлених психічних розладів мала суттєві відмінності у пацієнтів з абсолютними і відносними показаннями до хірургічної корекції зовнішності. У перших найбільшу питому вагу має неврастенія, другий за поширеністю - тривожний (уникаючий) розлад особистості, а третя - дистимія. У пацієнтів з відносними показаннями найбільш поширена нозологічна форма - хронічний афективний розлад у вигляді дистимії, а також соматоформні розлади і демонстративний розлад особистості. 3. Загальний соматосексуальний розвиток у 41,30% пацієнтів з абсолютними показаннями до оперативного втручання був уповільненим, а у 54,83% обстежених з відносними показаннями - прискореним. Ретардація психосексуального розвитку у першій групі спостерігалася більше ніж у половини пацієнтів, а у другій переважну більшість склали особи з передчасним розвитком. Поінформованість у питаннях сексу була неправильною у 39,13% обстежених із абсолютними показаннями до хірургічної корекції зовнішності і у переважної більшості пацієнтів з відносними показаннями. 4. У всіх пацієнтів були виражені такі особистісні риси, як тривожність, навіюваність, несамостійність, напруженість, нездатність до релаксації, а також неврівноваженість та емоційна нестійкість. Але при цьому пацієнти з абсолютними показаннями до хірургічного втручання відрізнялись залежністю від чужої думки, конформізмом, прямолінійністю у вчинках та консервативністю у поглядах, тоді як пацієнти з відносними показаннями мали схильність до домінування, відрізнялись імпульсивністю, емоційною неврівноваженістю, ригідністю психічних та поведінкових реакцій на конфліктні ситуації. 5. У пацієнтів з абсолютними показаннями до хірургічної корекції зовнішності найчастіше середній або високий рівень ситуаційної тривожності поєднується з високими показниками особистісної тривожності, водночас серед обстежених із відносними показаннями достовірно частіше (р<0,01) спостерігається поєднання високого рівня ситуаційної тривожності із середніми показниками особистісної тривожності. 6. Психокорекційна робота з пацієнтами, у яких наявні дефекти і деформації обличчя, має являти собою систему, що відзначається етіопатогенетичною спрямованістю і базується на принципах комплексності, індивідуальної диференційованості, етапності та послідовності. Для пацієнтів, які мали абсолютні показання до хірургічної корекції зовнішності на передопераційному етапі головною метою психокорекції повинно бути нівелювання психопатологічних розладів та підготовка до сприйняття власної зміненої зовнішності. Основою психокорекційних заходів у пацієнтів з відносними показаннями до хірургічної корекції зовнішності була корекція дисгармонійних особистісних рис та дезадаптивних поведінкових тенденцій, що є основою комунікативних труднощів, конфліктності та неприйняття особливостей власної зовнішності. 7. У відповідності до цього на передопераційному етапі окрім раціональної психотерапії повинні використовуватися такі сучасні методи, як когнітивно-біхевіоральна психотерапія, аутотренінг, елементи арт-терапії. На післяопераційному етапі психокорекції основну увагу слід спрямовувати на забезпечення адекватного сприйняття пацієнтами власної зміненої в результаті оперативного втручання зовнішності, доопрацювання навичок психічної саморегуляції та закріплення найбільш суттєвих досягнень попередніх етапів в умовах повсякденного життя. |