1. У дисертації наведено теоретичне узагальнення та розв’язання наукової задачі – підвищення ефективності діагностики хронічних захворювань нирок на основі вивчення ролі прозапальних і просклеротичних цитокінів у формуванні тубулоінтерстиціального ушкодження і встановлено значення цього ушкодження в прогресуванні ренальних захворювань у дітей. 2. Тубулоінтерстиціальні зміни є чинником прогресування хронічних гломерулопатій у дітей поряд з несприятливими клінічним і морфологічним типами хронічного гломерулонефриту і впливають на стан осмотичного концентрування і клубочкової фільтрації вже в ранній період захворювання. 3. Несприятливі клінічний (змішана форма) і морфологічні (фокально-сегментарний гломерулосклероз і мезангіокапілярний гломерулонефрит) типи хронічного гломерулонефриту однаковою мірою впливають на прогноз захворювання, найбільш істотно – у період становлення хвороби, в той час, як у прогресуванні ренальних дисфункцій провідна роль належить змінам тубулоінтерстиціальної тканини. Найбільш несприятливим є сполучення цих факторів. 4. Ступінь зниження функцій нирок у дітей з хронічним пієлонефритом зростає при збільшенні кількості рецидивів захворювання, а у дітей з тубулоінтерстиціальним нефритом при персистенції сечового синдрому; при цьому поряд з порушенням осмотичного концентрування має місце і зниження рівня клубочкової фільтрації вже в ранні терміни від початку захворювання, що підтверджує провідну роль тубулоінтерстиціальних змін у порушеннях функцій нирок, у тому числі гломерулярних. 5. У хворих зі стероїдрезистентною нефротичною формою хронічного гломерулонефриту визначаються у сироватці крові високі рівні фактора некрозу пухлини-a і інтерферону-g, що відображує тяжкість тубулоінтерстиціальних змін з домінуванням “запальної” фази. Висока концентрація фактора некрозу пухлини-a у дітей з артеріальною гіпертензією може свідчити про залучення ангіотензіну II у ФНП-опосередкових механізмах тубулоінтерстиціальних змін. 6. Відсутність значних розходжень у рівнях інтерлейкіну-6, трансформуючого фактора росту-b1, у сироватці крові і, навпаки, підвищення цих показників в сечі у дітей у порівнянні з контролем і в залежності від ступеня тубулоінтерстиціального ушкодження, а також їхня тісна кореляція з ренальними дисфункціями свідчить про провідну роль зазначених медіаторів як локальних хімічних факторів ушкодження тубулоінтерстиціальної тканини й обґрунтовує доцільність визначення їхніх сечових концентрацій з метою діагностики тубулоінтерстиціальних змін. 7. У всіх обстежених хворих виявлене достовірне підвищення сумарних метаболітів оксиду азоту від 2 до 10 разів у порівнянні з контролем і в залежності від ступеня ТІЗ, особливо у стадії загострення запального процесу в нирках, що має різко виражену прозапальну і цитотоксичну дію. 8. Розроблені критерії діагностики ступеню тубулоінтерстиціальних змін у хворих на хронічний гломерулонефрит вказують на те, що незважаючи на односпрямованість змін рівнів гуморальних показників при різному ступені змін тубулоінтерстиціальної тканини виникають специфічні по своїй структурі патогенетичні детермінанти, що і визначають морфологічну перебудову паренхіми нирок. Алгоритм діагностики ступеню тубулоінтерстиціальних змін дозволяє за допомогою непрямих методів дослідження у 89,7% випадків одержати правильний діагноз без проведення нефробіопсії. |