У дисертації наведено нове вирішення актуальної наукової задачі – оптимізації лікування пептичної виразки дванадцятипалої кишки, сполученої з синдромом подразненого кишечнику. Було досліджено вплив цитокінового профілю на клінічні прояви, стан мікрофлори кишечнику, функціональні, ендоскопічні, морфологічні зміни слизової оболонки шлунку і дванадцятипалої кишки у пацієнтів з коморбідною патологією. Розроблена ефективна схема лікування в комплексі з імунокоректором. 1. Клінічний перебіг ПВДПК, сполученої з СПК, мав деякі особливості. Пацієнти скаржилися одночасно на біль в епігастральній ділянці та за ходом товстого кишечнику (98,5%) або почуття дискомфорту в животі без чіткої локалізації (56,0%). У всіх хворих на коморбідну патологію водночас мали місце больовий, диспептичний та астено-невротичний синдроми на тлі симптомматики з боку товстого кишечнику (метеоризм, закріпи, зміни зовнішнього вигляду стільця тощо). 2. При ФГДС-дослідженні хворих з вказаною коморбідною патологією, було встановлено, що в таких пацієнтів переважає помірна глибина виразкового дефекту з ураженням всієї товщі слизової оболонки та більшим ступенем активності запалення СО ДПК. При ізольованому перебігу ПВ ДПК (контрольна група) у більшості випадків спостерігалися помірна ступінь обсіменіння слизової оболонки шлунку НР, І або ІІ тип запального інфільтрату, а при поєднаному перебігу ПВДПК з СПК – виражена ступень обсіменіння слизової оболонки шлунку НР та ІІ тип запального інфільтрату. У 127 пацієнтів (84,7%) з наявністю сполученої патології були також виявлені чітко виражені порушення з боку кількісного та якісного складу мікробіоценозу кишечнику, з переважанням умовно-патогенної мікрофлори (Klebsiella, Citrobacter, Clostridium), що додатково сприяли розвитку СПК. 3. Загострення ПВДПК, сполученої з СПК, супроводжувалися порушеннями з боку показників клітинної ланки імунітету у вигляді Т-лімфопенії різного ступеню вираженості, дисбалансу основних субпопуляцій Т-клітин, внаслідок чого імунорегуляторний індекс CD4/CD8 мав чітку тенденцію до зниження. Вивчення функціональної активності Т-лімфоцитів показало суттєве зниження показників РБТЛ у хворих з коморбідною патологією. Ступінь виявлених імунологічних порушень корелювала із частотою виникнення загострень ПВДПК. 4. В групі осіб з вперше виявленим дефектом СО ПВДПК, сполученої з СПК, спостерігалося зростання у крові рівня прозапальних цитокінів (IL-1, ІL-2, ФНП) в 1,5-3,0 рази, на тлі зниження вмісту протизапального цитокіну (IL-4). При хронічному перебігу ПВДПК, сполученої з СПК, в періоді загострення відмічалося менш виражене зростання вмісту прозапальних цитокінів (IL-1, IL-2 та ФНП) на тлі помірного підвищення вмісту протизапального цитокіну (IL-4). Виявлений позитивний корелятивний зв`язок між ступенем зростання концентрації прозапальних цитокінів у крові та розміром виразкового дефекту і вираженістю активності запалення у СО ДПК. 5. Включення імунотропного засобу імунофану до комплексного лікування хворих із сполученою патологією, сприяє досягненню стійкої ремісії ПВДПК, сполученої з СПК, а саме, прискорення зникнення болю в епігастрії та за ходом кишечнику, нудоти, метеоризму тощо, при цьому загоєння виразкового дефекту відбувалося на 4-5 днів раніше в порівнянні з хворими групи зіставлення. Додаткове включення імунофану до антихелікобактерної терапії в комбінації з еубіотиком, сприяє рубцюванню виразкового дефекту, більш повної нормалізації стану мікрофлори кишечнику та усуненню проявів СПК. 6. Застосування імунофану в комплексному лікуванні хворих на ПВДПК, сполучену з СПК, сприяло корекції порушень клітинного імунітету: ліквідації Т-лімфопенії, нормалізації основних субпопуляцій, імунорегуляторного індексу CD4/CD8, а також зниженню рівню прозапальних (ФНП, ІЛ1, IЛ2) та протизапального (IL-4) цитокінів у крові з нормалізаціею й цитокінового профілю. 7. Комплексна терапія з додатковим призначенням хворим на ПВДПК, сполучену з СПК, імуноактивного препарату імунофану дозволила досягнути стійкої ремісії, яка зберігалася впродовж 6-12 місяців |