В дисертації наведені теоретичне і практичне узагальнення і нове рішення наукової проблеми щодо удосконалення методів діагностики СПК з урахуванням особливостей вегетативного статусу, рівнів серотоніну та гістаміну крові, наявності пошкоджень гастродуоденальної зони і жовчовивідних шяхів, стану мікробіоценозу кишечника, активності систем ПОЛ та АОЗ. 1. Синдром роздратованого кишечника у 73,98±7,54% хворих вперше проявляється у шкільному віці. Серед причин СПК у дітей переважають порушення режиму і характеру харчування, психоемоційний стрес, раніше перенесені бактеріальні або паразитарні захворювання кишечника на тлі несприятливих прихильних моментів антенатального і постнатального періодів. 2. Клініка СПК у дітей характеризується, окрім абдомінальних болей і порушень випорожнення, наявністю численних минущих різноманітних скарг, відбиваючих вегетативну дисфункцію і вісцеральну гіперчутливість при нормальних показниках аналізів крові, сечі, ректороманоскопії. Із варіантів СПК у дітей переважав 2-й варіант (55,3±5,48%), 1-й варіант мають 30,9±3,11% хворих, а 3-й – 13,8±1,41% хворих. З віком частота 1-го варіанту СПК знижується, а 3-го – збільшується. 3. Прояви вегетативної дисфункції виявлені у всіх хворих на СПК. Вегетативна дисфункція проявлялась у гіперактивності як симпатичного, так і парасимпатичного відділів вегетативної нервової системи при більш виразній парасимпатичній надлишковості, особливо явній при 1-му варіанті СПК. 4. Рівні серотоніну та гістаміну плазми крові у хворих на СПК були підвищені при переважанні гіперсеротонінемії. Найзначніше підвищення серотоніну було відмічено у дітей з 1-м варіантом СПК, а гістаміну – у хворих з 2-м варіантом, наявністю алергії, раніше перенесених гострих інфекцій або лямбліозу кишечника. 5. У більшості хворих на СПК була патологія гастродуоденальної зони і жовчовивідних шляхів. Патологію шлунка мали 87,5±8,16% хворих, патологію жовчовивідних шляхів – 58,6±5,78%, при цьому переважала функціональна патологія: функціональна диспепсія – у 59,4±5,31%, дискінезії жовчовивідних шляхів – у 29,3±2,97% хворих. Шлункова секреція у хворих на СПК характеризувалася дисбалансом базальної і субмаксимальної кислотної продукції із зниженям субмаксимальної кислотної продукції. 6. Кишечний мікробіоценоз у хворих на СПК характеризується порушенням анаеробно-аеробних взаємовідносин із зниженням рівнів біфідобактерій, лактобацил і підвищенням кишечної палички, яка у 43,59±5,15% хворих має змінену ферментативну активність. У хворих з 1-м варіантом СПК переважали штами кишечної палички з гемолітичною активністю, а у дітей з 2-м варіантом – штами із зниженою ферментативною активністю. Ступінь активації ПОЛ, підвищення рівня гістаміну були більш значними у хворих, які виділяли кишечну паличку із зниженими ферментативними властивостями. 7. Хворі на СПК мали вірогідне підвищення ПОЛ і зниження активності АОЗ з дисбалансом між проміжними і кінцевими продуктами ПОЛ, особливо виразному при 1-му варіанті СПК. У хворих із супутніми пошкодженнями шлунка і жовчовивідних шляхів функціонального характеру відзначалося менш виразне пригнічення АОЗ, ніж у хворих із запальними захворюваннями, менш виразний дисбаланс активності систем ПОЛ та АОЗ. |