Анотація до роботи:

Полторацький В.Г. «Клініко-епідеміологічний аналіз та прогноз при поєднаній черепно-мозковій травмі». — Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук за спеціальністю 14.01.05 — нейрохірургія. Державна установа «Інститут нейрохірургії імені академіка А.П. Ромоданова АМН України», Київ, 2007.

Дисертація присвячена клініко-епідеміологічним особливостям поєднаної черепно-мозкової травми. На підставі клініко-епідеміологічного аналізу встановлено розповсюдженість поєднаної черепно-мозкової травми, визначено її структуру та динаміку з 1994 по 2004 рр. Вивчено структуру ускладнень та летальних наслідків при поєднаної ЧМТ, роль окремих ушкоджень у різні строки післятравматичного періоду. На підставі багатофакторного аналізу летальних наслідків визначені фактори ризику та розроблені регресійні моделі, які дозволяють визначити тяжкість стану потерпілих і вірогідність летальних наслідків. Обґрунтовані шляхи оптимізації надання спеціалізованої медичної допомоги потерпілим з поєднаною ЧМТ, які дозволи знизити летальність при ПЧМТ з 1994 по 2004 рр. в цілому з 25,7 до 16%, зокрема при ЧМТ тяжкого ступеня в складі поєднаних ушкоджень — з 84,4 до 45%

У дисертації наведене теоретичне узагальнення та нове вирішення наукової задачі, важливої для нейрохірургії, що полягає у проведенні клініко-епідеміологічного аналізу і розробці критеріїв прогнозу при поєднаній черепно-мозковій травмі:

1. Поширеність поєднаної черепно-мозкової травми сягає 0,9±0,001 з перевагою в структурі потерпілих чоловіків віком 20–39 років. Найбільш частою поєднаною травмою були краніо-скелетні ушкодження (38,6%). Краніо-торакальна травма виявлена у 27,3%, краніо-множинна — у 17,4%, краніо-абодомінальна — у 7%, краніо-лицева — у 6,5%, краніо-вертебральна — у 3,2% потерпілих. У структурі черепно-мозкової травми при поєднаних ушкодженнях переважав струс головного мозку (64,1%). Забої головного мозку діагностовано у 34,9% потерпілих, переважали забої тяжкого ступеня — у 49,7%, внутрішньочерепні крововиливи — у 37,6% хворих. За останні 10 років відзначається збільшення питомої ваги тяжких форм ЧМТ у складі поєднаної черепно-мозкової травми.

2. У структурі летальних наслідків переважають краніо-множинні ушкодження з ураженням чотирьох і більше анатомо-функціональних ділянок (летальність 83,2%), трьох анатомо-функціональних ділянок (летальність 50,7%). З подвійних поєднаних уражень найбільша летальність спостерігалася при краніо-торакальній та краніо-абдомінальній травмі (14,4% і 11% відповідно).

3. Загальними клініко-діагностичними особливостями поєднаної черепно-мозкової травми є складності інтерпретації даних загальноклінічних методів обстеження та обмеженість застосування спеціальних методів дослідження на тлі тяжкого загального стану, внаслідок чого частішають випадки несвоєчасної діагностики, особливо вогнищевих ушкоджень головного мозку, торакальної, абдомінальної та хребетної травми.

4. Найбільш значущими факторами ризику летального наслідку при поєднаній черепно-мозковій травмі є: тяжкі забої головного мозку, що супроводжуються переломами склепіння та основи черепа та/або компресією головного мозку; множинні переломи ребер, забої та розриви легень, розриви печінки та селезінки, множинні переломи тазу, стегна та гомілки. Ймовірність летального результату зростає зі збільшенням давності травми, віку потерпілих, а також у стані алкогольного сп’яніння та за наявності супутньої соматичної патології. Достовірними предикторами летальних наслідків є: вираженість порушень свідомості за ШКГ, тяжкість травми за шкалою ISS.

5. Розроблені регресійні моделі результату найпоширеніших видів поєднаної черепно-мозкової травми дозволяють прогнозувати ймовірність летального наслідку з точністю від 82,2% до 91,6% та оцінити тяжкість травми; вони є основою вибору раціональної лікувальної тактики в гострому періоді поєднаної черепно-мозкової травми.

6. Для оптимізації діагностики та лікування потерпілих з поєднаною черепно-мозковою травмою доцільною є розробка стандартів і алгоритмів надання допомоги з застосуванням нейровізуалізації та мініінвазивних методів діагностики ушкоджень внутрішніх органів. За відсутності можливості їх виконання або за наявності протипоказань необхідні активні методи дослідження — торако- та лапароцентез.

7. Раціональна організація спеціалізованої медичної допомоги у відділенні політравми та удосконалення лікувально-діагностичної тактики у потерпілих з ПЧМТ сприяють поліпшенню безпосередніх результатів лікування зі зниженням летальності за тяжкої ПЧМТ — з 84,4% до 45%.

Публікації автора:

1. Полторацкий В.Г., Феськов А.Э., Рынденко С.В. Тактика и результаты лечения сочетанной черепно-мозговой травмы / Проблеми військової охорони здоров’я: Зб. наук. праць Української військово-медичної академії. — К., 2000. — Вип.17. — С.221–227.

(Особистий внесок дисертанта полягає в збиранні та аналізі матеріалу щодо тактики лікування потерпілих з поєднаної черепно-мозковою травмою у м. Харкові; здобувач брав участь у виконанні оперативних втручань).

2. Поліщук М.Є., Марков О.В., Гайдаєв Ю.О., Комарницький С.В., Полторацький В.Г., Литвиненко А.Л., Скляр Р.А. Порівняльна оцінка частоти виявлення черепно-мозкової травми у великих містах України // Укр. нейрохірург. журн. — 2002. — №4. — С.44–48.

(Особистий внесок дисертанта полягає в збиранні та аналізі матеріалу з епідеміології поєднаної черепно-мозкової травми у м. Харкові).

3. Полторацкий В.Г. Структура сочетанной черепно-мозговой травмы в зависимости от ее причины // Международн. мед. журн. — 2003. — Т.9, №3. — С.107–110.

4. Яковцов И.З., Рынденко С.В., Полторацкий В.Г. Особенности травматизма при сочетанной черепно-мозговой травме в г. Харькове // Проблеми медичної науки та освіти. — 2003. — №4. — С.23–24.

(Особистий внесок дисертанта полягає в проведенні клінічних спостережень, збиранні та аналізі матеріалу).

5. Полторацкий В.Г., Яковцов И.З., Рынденко С.В., Чернов А.Л. Структура, особенности клинической картины и тактика ведения больных с сочетанной кранио-скелетной травмой // Травма. — 2003. — Т.4, №5. — С.526–529.

(Особистий внесок дисертанта полягає в аналізі клінічних спостережень поєднаної краніо-скелетної травми).

6. Марков А.В., Полторацкий В.Г. Сочетанная кранио-лицевая травма. Клиническая эпидемиология и хирургическая тактика // Травма. — 2003. — Т.4, №5. — С.562–564.

(Особистий внесок автора дисертанта полягає у підборі та аналізі матеріалу з епідеміології краніо-фаціальних ушкоджень внаслідок поєднаної черепно-мозкової травми; здобувач брав участь у виконанні оперативних втручань).

7. Полторацький В.Г. Клініко-епідеміологічні особливості поєднаної краніо-торакальної травми // Одеський мед. журнал. — 2004. — №4(84). — С.63–64.

8. Полторацкий В.Г. Анализ летальности при сочетанной черепно-мозговой травме в г. Харькове за 1994–20001 гг. // Ортопедия, травматология и протезирование. — 2004. — №4. — С.96–98.

9. Полторацкий В.Г., Марков А.В. Сравнительная характеристика смертности от изолированной и сочетанной черепно-мозговой травмы по районам г. Харькова. // Експерим. і клін. медицина. — 2004. — №4. — С.180–183.

(Особистий внесок автора дисертанта полягає у підборі та аналізі матеріалу з епідеміології поєднаної черепно-мозкової травми у м. Харкові, аналізу летальності внаслідок поєднаної ЧМТ).

10. Полторацкий В.Г., Феськов А.Э., Чернов А.Л. Клинико-диагностические особенности и прогноз исхода кранио-абдоминальной травмы // Харків. хірург. школа. — 2007. — №2. — С.134–136.

(Особистий внесок дисертанта полягає в збиранні та аналізі матеріалу, виявленні прогностичних критеріїв краніо-абдомінальної травми).

11. Полторацкий В.Г. Особенности сочетанной черепно-мозговой травмы в г. Харькове за 1994–2002 гг. // Матеріали Ш з’їзду нейрохірургів України. — К., 2003. — С.312.

12. Полторацкий В., Феськов А. Тактика и результаты лечения сочетанной черепно-мозговой травмы // Материалы IV съезда нейрохирургов России. — М., 2006. — С.363.