1. У дисертації наведене теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової задачі, що виявляється у клініко-експериментальних дослідженнях собак із запаленням зовнішнього вуха для встановлення характеру перебігу хвороби залежно від віку та породи, розроблені ефективні науково-обґрунтовані принципи діагностики та методи консервативного й оперативного лікування тварин. 2. Захворювання органа слуху становлять 16,6 % від усіх хірургічних захворювань собак, з яких 82 % припадає на хронічні запалення зовнішнього вуха. 3. Найчастіше на хронічні запалення зовнішнього вуха хворіють собаки таких порід: спанієлі (35,71 %), німецькі вівчарки (19,1 %), французькі бульдоги (14,28 %), такси (9,52 %). Переважна більшість уражень реєструється у тварин старше 5 років (66,6 %) і значно менше хворіють собаки у віці до 1,5 років (7,14 %). 4. Основним етіологічним чинником розвитку хронічного запалення зовнішнього вуха у собак є патогенна мікрофлора, яка висівалася зі шкіри слухового ходу як у вигляді моноінфекції (59,9 % випадків), так і в асоціаціях мікроорганізмів (40,09 % випадків) з перевагою Candida parapsilosis (18,4 %). Серед виділених монокультур переважають St. aureus (23,5 %) та St. saprophуticus (13,8 % випадків). Грибкова флора при запаленні зовнішнього вуха зустрічається в 31,36 % випадків, у т. ч. в 3,22 % – як монофлора і в 28,14 % в асоціаціях. 5. У 77 культурах стафілокока St. aureus найвища чутливість (100 %) виявлена до антибактеріальних препаратів цефтріаксону, цефазоліну, амікацину, нетілміцину, налідіксової кислоти і найнижча (41–45 %) – до пеніциліну та ампіциліну. У чверті випадків (26 %) така флора є антибіотикорезистентна, що вказує на необхідність визначення чутливості її до цих препаратів перед призначенням курсу терапії при запаленні зовнішнього вуха. 6. Показники цитологічного складу крові (лейкоцити, паличкоядерні нейтрофіли, моноцити), хоч і не є інформативними тестами для діагностики запалення зовнішнього вуха у собак, проте їх необхідно використовувати як цінну додаткову інформацію. Вона є важливою для контролю вираженості та перебігу запального процесу, стану захисних сил організму хворої тварини, а також загальносоматичних порушень, які можуть супроводжувати отити. 7. Найвищий лікувальний ефект досягнутий у групах тварин, для яких була розроблена схема, що включає комплекс етіопатогенетичної та симптоматичної терапії, а саме: парамеатальна блокада, судинозвужувальні, антигістамінні та знеболюючі препарати, протимікробні та протигрибкові мазі з урахуванням індивідуальних особливостей організму тварин і чутливості збудників до протимікробних препаратів. 8. Урахування при лікуванні собак із запаленням зовнішнього вуха даних комплексного клініко-бактеріологічного дослідження хоча і затримує початок лікування, але підвищує його ефективність, запобігає хронізації та розвитку ускладнень, а також сприяє скороченню кількості рецидивів (до 1±0,02 на рік при середньому показнику 5,2±0,42 на рік). 9. Оперативне лікування хронічного запалення зовнішнього вуха, яке передбачає видалення вражених тканин без накладання швів з наступною тампонадою слухового ходу марлевим тампоном, просоченим маззю, довело свою високу ефективність. Воно показане лише у випадку морфологічних змін тканин зовнішнього слухового ходу, що спричиняє закриття його просвіту. |