Анотація до роботи:

Михальська В.М. Клінічний стан та метаболічний статус курчат-бройлерів при застосуванні комплексних сполук міді. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата ветеринарних наук за спеціальністю 16.00.06 – гігієна тварин та ветеринарна санітарія. Національний аграрний університет, Київ, 2005.

У дисертації викладено теоретичний та експериментальний матеріал щодо одержання, дослідження фізико-хімічних і токсикологічних властивостей метіонату, гліцинату та лізинату міді, їх впливу на активність травних і тканинних ферментів, клінічний стан а також метаболічний статус лабораторних тварин і курчат-бройлерів.

Вдосконалено спосіб одержання комплексних сполук міді з амінокислотами, що дало отримати високий вихід сполук. Встановлено, що токсичність метіонату, гліцинату і лізинату міді для мишей за ЛД₅₀ нижча порівняно з сульфатом міді та становить відповідно 335,0; 640,0 та 390,0 мг/кг маси тіла.

Введення щурам per os метіонату, гліцинату та лізинату міді у різних дозах підвищує рівень глюкози, знижує лужнофосфатазну, аспартатамінотранс-феразну та лактатдегідрогеназну активність плазми крові та не впливає на клінічний стан, гематологічні показники, показники білкового та ліпідного обміну.

Згодовування метіонату, гліцинату та лізинату міді курчатам-бройлерам не впливає на клінічні та гематологічні показники, метаболічний статус курчат-бройлерів, не призводить до накопичення міді у м’язах, печінці та плазмі крові, підвищує активність церулоплазміну у крові та печінці, забезпечує високу продуктивність і збереженість поголів’я.

1. Вдосконалено спосіб одержання комплексних сполук міді з метіоніном, гліцином та лізином та проведено їх гігієнічну оцінку. Метіонат, гліцинат та лізинат є менш токсичними речовинами ніж сульфат міді, не володіють кумулятивною здатністю, та є доступним джерелом міді для тварин, а доцільність їх використання в годівлі курчат-бройлерів доведена дослідженнями клінічного стану, гематологічних показників, активності травних та тканинних ферментів, продуктивності та збереженості птиці.

2. Утворення комплексних сполук міді з метіоніном, гліцином та лізином підтверджено дослідженням частоти смуг коливань цих речовин в інфрачервоній області спектра. При оптимальних умовах їх одержання вихід гліцинату міді складає 90%, метіонату – 85% та лізинату міді – 87%.

3. Комплексні сполуки – метіонат, гліцинат та лізинат міді – аморфні речовини блакитного кольору, з слабким специфічним запахом, приємні на смак сполуки і характеризуються сталим рН (6,54–6,75) та різною розчинністю у воді та 0,1н розчині соляної кислоти.

4. Комплексні сполуки міді є помірно токсичними речовинами, що підтверджено ЛД50 для лабораторних мишей, яка становить для метіонату міді 335,0, гліцинату – 640,0 та лізинату – 390,0 мг/кг маси тіла.

5. Метіонат, гліцинат та лізинат міді, додані окремо в інкубаційне середовище, порівняно з сульфатом міді підвищують активність ліпази – у 2,3 раза, амілази підшлункової залози – у 1,1–1,2 раза, пепсину – у 1,3 раза та лужної фосфатази слизової тонкого кишечнику в середньому в 1,9–4,0 раза.

6. Тривале застосування лабораторним тваринам окремо метіонату, гліцинату або лізинату міді порівняно з сульфатом міді не викликає накопичення міді в печінці та плазмі крові, не впливає на клінічні та гематологічні показники, їх поведінку та споживання корму.

7. Введення лабораторним щурам per os метіонату, гліцинату чи лізинату міді протягом 42 діб підвищує рівень глюкози у крові в середньому в 1,2–1,4 рази, знижує концентрацію сечовини в 1,4 раза, активність лужної фосфати і лактатдегідрогенази в 1,6–2,7 раза, не впливає на загальний вміст білків і ліпідів плазми крові.

8. Згодовування курчатам-бройлерам з комбікормом комплексних сполук міді з амінокислотами підвищує амілазну активність плазми крові в середньому в 2,1–2,6 рази та знижує її активність в 1,6–2,7 рази у підшлунковій залозі, а показники клінічного стану, активності травних і тканинних ферментів знаходяться в межах фізіологічної норми.

9. Встановлено, що доступність міді для курчат-бройлерів з метіонату, гліцинату та лізинату міді вища, ніж з сульфату, про що свідчить підвищення вмісту церулоплазміну в їх печінці.

10. Згодовування курчатам-бройлерам метіонату, гліцинату та лізинату міді у складі комбікорму не викликає накопичення міді у м’язевій тканині і печінці, забезпечує високі середньодобові прирости та живу масу, збереженість поголів’я.

Публікації автора:

1. Захаренко М.О., Шевченко Л.В., Михальська В.М. Фізико-хімічні властивості комплексних сполук міді // Науковий вісник НАУ. – К., 2004. – №74. – С.187–190 (проведення досліду, біометрична обробка експериментальних даних, аналіз літературних джерел, викладення результатів досліджень).

2. Захаренко М.О., Шевченко Л.В., Михальська В.М., Малюга Л.В., Скиба О.В. Роль мікроелементів у життєдіяльності тварин // Ветеринарна медицина України. – К., 2004. – № 2. – С.13–16 (аналіз літературних джерел та їх викладення).

3. Захаренко М.О., Шевченко Л.В., Михальська В.М. Токсичність комплексних сполук міді для лабораторних тварин // Науковий вісник НАУ. – К., 2004. – № 72. – С.32–35 (проведення досліду, обробка експериментальних даних, викладення результатів досліджень).

4. Захаренко М.О., Шевченко Л.В., Поляковський В.М., Михальська В.М. Ферментативна активність слизової оболонки дванадцятипалої кишки та концентрація міді у тканинах курчат-бройлерів за дії метіонату, гліцинату та лізинату міді // Науковий вісник Львівської національної акад. Ветмедицини ім.С.З.Гжицького. – Львів, 2004. – Т.6 (№2). – С.102–107 (проведення досліду, біометрична обробка експериментальних даних, аналіз літературних джерел, викладення результатів досліджень).

5. Михальська В.М. Гематологічні показники та вуглеводно-білковий обмін у тканинах щурів за дії комплексних сполук міді // Аграрна наука та освіта. – 2004. – №3 (4). – С.84–89 (проведення досліду, біометрична обробка експериментальних даних, аналіз літературних джерел, викладення результатів досліджень).