1. Аналіз літературних та архівних джерел показав, що художнє життя Катеринослава – Дніпропетровська кінця ХІХ – ХХ ст., відобразивши як загальні закономірності мистецького процесу в Україні заявленого періоду, так і своєрідність даного регіону, ще не було предметом спеціального дослідження. А систематизація відомих розрізнених фактів, їх узагальнення і введення до наукового обігу нових архівних й інших джерел дало можливість розширити та в окремих випадках вибудувати заново фактологічну базу дисертації, створивши цілісну картину формування і розвитку художньої культури міста. 2. Виявлено, що етапи розвитку художнього життя в Катеринославі – Дніпропетровську збігаються з періодизацією, прийнятою в українському мистецтвознавстві. Активізація у другій половині ХІХ ст., а згодом і на межі століть, як і взагалі в Україні, великою мірою зумовлена зростанням національно-культурного руху, спрямованого на відродження національної культури та художнього життя як її частини. Мистецький процес у 1920-ті та у 1930-ті – на початку 1950-х рр. проходив під ідеологічними гаслами радянської системи. Художнє життя в Дніпропетровську другої половини ХХ ст. розвивалося в умовах, характерних для України, яка продовжувала залишатись художньою провінцією радянської імперії, а статус міста як «закритого» центру ВПК всебічно сприяв лише збільшенню розриву у співвідношенні «столиця – провінція». Навіть процеси оновлення за часів «відлиги» не внесли будь-яких помітних змін у сферу художнього життя регіону. У роки «застою» накопичується мистецький потенціал, спостерігається прояв різноманіття художніх манер і тенденцій. У пострадянський період відбувається зміна координат і орієнтирів культурного розвитку, розподіл на центр і периферію багато в чому втрачає сенс, хоча інертність попередньої моделі дається взнаки. 3. Перші кроки в становленні мистецької освіти в Катеринославі було зроблено на початку ХІХ ст. в загальноосвітній системі, де художня підготовка була лише її частиною. З розвитком Катеринослава як важливого промислового центру наприкінці ХІХ ст. виникла потреба в художньо-промисловій освіті, що ставало характерною ознакою часу і перегукувалося з процесами, що відбулися в інших регіонах України, зокрема в Харкові, де у 1869 р. була відкрита одна із перших в Російській імперії спеціалізована багатопрофільна школа художньо-промислового напряму. І хоча спроба створення спеціального мистецького навчального закладу в Дніпропетровську припадає лише на 1920-ті рр., у той час як у Києві, Харкові, Одесі у цій галузі були засновані вищі навчальні заклади, зі стін Дніпропетровського художнього училища протягом другої половини ХХ ст. вийшло більше двох тисяч випускників, які, продовживши навчання в українських і російських вишах, стали відомими майстрами. А твори його вихованців Ф.Гуменюка, В.Макаренка, О.Бородая, В.Скрипки, О.Ткаченка, О.Голосія та ін. здобули широке визнання у світі. Локальні особливості місцевої культури розвиває створена у 1958 р. філія дитячої художньої школи, що нині має статус самостійного навчального закладу, в уславленому центрі народного розпису – Петриківці. Із заснуванням в Дніпропетровському національному університеті спеціалізацій «Образотворче мистецтво» (1995) і «Дизайн» (1998) сформувалася повна мережа художньої освіти в місті з усіма необхідними ланками – від початкової до вищої, що є однією з найважливіших умов подальшого розвитку художньої культури в регіоні. 4. Вивчення матеріалів, що стосуються основного кола художників-педагогів та їх учнів в Катеринославі – Дніпропетровську, дало можливість не тільки розширити відомості про їх шлях у мистецтві, а й розкрити особливості творчості. Показано, що з кінця ХІХ ст. характерним в регіоні є посилення інтересу до пейзажного жанру, становлення т. зв. пейзажу-настрою, що набував поширення в тогочасному українському мистецтві. В умовах суспільно-історичних потрясінь в Україні перших десятиліть ХХ ст. соціальна проблематика в завуальованій символістській формі як передчуття трагічних наслідків суспільних катаклізмів знайшла відображення в мистецтві регіону, що було тоді досить рідкісним явищем. У творчості дніпропетровських художників доби соціалістичного реалізму спостерігається тяжіння до станкових видів мистецтва, наслідування реалістичних традицій, але характерне для провінції послаблення офіційних нормативів. Неординарним явищем в мистецтві краю доби застою стала творчість ряду вихованців Дніпропетровського художнього училища, що являла опозицію соцреалізму і якій притаманні відмова від натуралізму, звернення до національних архетипів, традицій авангарду, перехід до умовного зображення форм. Характерною особливістю творчості місцевих митців кінця ХХ ст. є відкритість сучасного світосприйняття різноманітним стильовим тенденціям та загострений інтерес до надбань національної художньої спадщини. 5. Розкрито, що важливим фактором становлення художнього життя в місті та передумовою музейного будівництва стало приватне колекціонування, зумовлене, як і в інших культурних центрах України, розвитком археології та зростанням інтересу серед освіченої громадськості до збирання старожитностей. Регіональна специфіка місцевих колекцій найяскравіше відобразилась в зібраннях вченого-історика Д.Яворницького, що серед чисельних козацьких реліквій містили найбільшу в Україні збірку народних картин «Козак Мамай» та творів петриківських майстрів. Важливим результатом цілеспрямованої колекціонерської діяльності відомого на півдні України громадського діяча, катеринославського юриста О.Поля стало відкриття у 1887 р. одного з перших в Україні приватних публічних музеїв. І хоч це був музей старожитностей, втім до складу зібрань входила досить велика кількість предметів образотворчого та декоративно-прикладного мистецтва. 6. Показано виняткову роль у заснуванні в Катеринославі художнього музею (1914) кн. М.Гедройца, меценатська діяльність якого мала вплив і у Херсоні, Миколаєві, та голови художньої комісії КНТ М.Моргунова. В дореволюційній музейній колекції переважали твори російських та українських митців, творчість яких перебувала під впливом передвижників. Подальше формування здійснювалось з фондів історичного музею, за рахунок надходжень з Державного музейного фонду та приватних колекцій. Саме «провінційність» музею сприяла поповненню його колекцій творами митців, що не відповідали офіційній ідеології, зокрема Б.Григор’єва, Д.Бурлюка, А.Лентулова, Л.Крамаренка та ін. Непоправною помилкою в 1970-ті рр. стала відмова музейного керівництва прийняти в дарунок твори відомих сьогодні у світі місцевих нонконформістів Ф.Гуменюка, В.Макаренка, В.Падуна та ін. З середини 1980-х рр. музейна колекція суттєво поповнилася творами провідних митців Дніпропетровщини, включаючи представників неофіційного мистецтва (бойчукістки М.Котляревської, а також І.Єрмолова, В.Самохвалова та ін.) 7. Розкрито вплив виставок передвижників, як і в деяких інших культурних центрах України (Харків, Київ, Одеса), на активізацію художнього життя регіону, зокрема на розвиток виставкової діяльності та зростання зв’язку мистецтва з глядацькою аудиторією. Виявлено, що на відміну від вищеназваних регіональних центрів у Катеринославі протягом 1900-х – першої половини 1910-х рр. не було створено власних мистецьких угруповань, а їхню функцію в організації виставок місцевих митців, розширенні контактів з іншими містами та представниками різних художніх напрямів, включаючи авангардистів, виконували громадські об’єднання – художня комісія при Катеринославському науковому товаристві та Катеринославське художньо-артистичне товариство. Особливе значення у відродженні національної самобутності художньої культури краю, поширенні стилю «українського модерну» в архітектурі мала діяльність товариства «Просвіта». Лише у другій половині 1920-х рр. у Дніпропетровську були створені свої мистецькі об’єднання як філії АХЧУ і АРМУ, що не встигли набрати сили до прийняття відомої партійної постанови 1932 р., а участь їхніх представників на всеукраїнських виставках, які демонструвалися у цей період в місті, була надто скромною. Створенням у 1957 р. місцевого відділення СХ було закладено організаційні й матеріальні основи розвитку художнього процесу в місті, а мистецтво регіону, як свідчать виставки, органічно увійшло в добре налагоджену систему величезної імперії. Виставки альтернативного мистецтва в регіоні стали можливими у пострадянський період. Особливу роль у розвитку цього напряму відіграло місцеве творче об’єднання «Пан-Українська галерея» і мистецьке угруповання «Коло». 8. На основі вперше виявлених критичних статей в катеринославській періодиці, присвячених виставкам ТПХВ, проаналізовано ставлення місцевої критики до творчості передвижників і адекватне сприйняття його занепаду. Відзначено, що деякі критичні виступи у місцевому друці були спрямовані проти естетики передвижницького реалізму і суголосні ідеям нового художнього стилю – модерну, зокрема щодо побудови живописного твору за принципом музичної форми. Із закінченням агітмасового періоду в українському мистецтві після революційних потрясінь, відновлення виставкової діяльності у другій половині 1920-х рр. у Дніпропетровську на відміну від Харкова, Києва бурхливої активізації художньої критики не спостерігалось. Поза її увагою залишились і нові авторські концепції альтернативного мистецтва 1990-х рр. в регіоні. Таким чином, художнє життя Катеринослава-Дніпропетровська другої половини ХІХ – ХХ ст., з одного боку, відбиває загальні тенденції мистецького процесу в Україні даного періоду, з іншого – відзначається своїми регіональними особливостями. |