Представлено основні результати дослідження, які висвітлюють проблематику та загальну структуру роботи, окреслено перспективи подальшого розвитку досліджуваних проблем, а також рекомендації щодо їх використання. Результати дисертаційного дослідження конкретизуються у наступних положеннях. - Розчинення проблеми художнього мислення у контексті інших наукових проблем (стимулів художньої творчості, природи художнього образу тощо). Теоретичне опрацювання витоків і специфіки художнього мислення здійснювалось завдяки філософським розвідкам при аналізі естетичної проблематики. Природа й сутність художнього мислення розумілися неоднозначно у різні історичні періоди розвитку філософської та естетичної думки. Це зумовило відсутність єдиної концептуальної моделі витоків і сутності даного явища. Виявлено декілька теоретико-методологічних підходів у потрактуванні художнього мислення, які склалися історично. За першим підходом, воно розглядається основою художньої творчості і пов’язується із особою митця. За другим, художня думка виступає підґрунтям творчості у будь-якій сфері, результатом чого є поява досконалого предмета і позитивних чуттєвих зрушень у людини при його створенні або спогляданні. Щодо третього підходу, художнє мислення розглядається зумовленим філо- та онтогенезом людини, і цей напрям історично є найбільш пізній (наразі дане явище вважається зумовленим дефіцитом у людини достовірного знання про світ, якою в цих умовах застосовувалась фантазія, уява та ін.). У межах останнього теоретико-методологічного підходу, художнє мислення вважається результатом творчої діяльності духовної субстанції Всесвіту, і людина визнається провідником духовних засад – краси і мудрості, через створення творів мистецтва. Найбільш плідною теоретико-методологічною основою аналізу визнано другий з виділених підходів, які склались історично у філософсько-естетичних розвідках. - Виявлено такі основні концептуальні позиції в потрактуванні специфіки художнього мислення, а саме: розгляд його як основи мистецької практики; підґрунтя художньої культури конкретно-історичного періоду; наслідку заняття людиною художньо-творчою чи художньо-рецептивною діяльністю. Можна стверджувати, що художнє мислення досліджувалося насамперед у змістово-функціональному і результативному аспектах: підкреслювалась відмінність сфер побутування даного явища і розсудкового розмірковування, що обумовлює неоднаковість їх продукту – людської думки, опредметненої у різних штучних об’єктах; зазначався його творчий характер і вказувалось, що завдяки йому людиною породжуються досконалі предмети; художня думка пов’язувалась з позараціональними аспектами людського життя; результатом художнього мислення визнавався твір мистецтва. Аналіз генезису наукових уявлень про художнє мислення дає підставу вказати на необхідність комплексного, всебічного розгляду явища художнього мислення у різних аспектах його побутування, що уможливлює виділення і дослідження його сутнісних характеристик, детермінант появи, окреслення потенціалу як чинника творчості у соціокультурному й індивідуальному виявах. - Дослідження ступеня поширення поняття “художнє мислення” в сучасній науці дає можливість констатувати його міждисциплінарний статус. Однак, розуміння його змісту у науковій літературі неоднозначне, що обумовлено як складністю вивчення явища – його денотату, так і наявністю певних традицій у розумінні його витоків і своєрідних рис, які склалися у межах конкретних наукових галузей: гносеології, естетики тощо. Запропоновано таке визначення даного явища: художнє мислення – це явище, що має продуктивні результати у людській діяльності внаслідок інакологічного інформаційного опрацювання проблеми, для якого значущий естетико-художній компонент у витоках й результатах. Дана дефініція терміна відповідає есенціальному рівню і позитивній формі відображення означуваного явища, зазначає його природу, окреслює його функціонально-змістову своєрідність, найбільш характерні риси і дає змогу охопити різні грані й сфери його прояву. - Необхідно вказати такі ознаки художнього мислення як явища суб’єктивної реальності: персоніфікований естетично-ціннісний, ірраціональний характер (причинно-факторний зріз); образно-символічний, трансгресивний характер (процесуальний зріз); інакологічний, паратаксичний, евристичний, креативно-продукуючий характер (змістово-функціональний зріз); позатеоретичний, прагматично-ціннісний, рефлексивно-проективний характер (результативний зріз). У соціально-культурному аспекті побутування художньому мисленню притаманні насамперед гуманістичний характер (змістово-функціональний аспект), формопроектуючий, конструктивно-гуманізуючий характер (результативний аспект). - Розгляд художнього мислення у змістово-функціональному і процесуальному ракурсах дає підставу дійти висновку, що дане явище внаслідок опертя на особливу раціональність ґрунтується переважно на образно-асоціативному субстраті мислительних операцій на противагу формам і процедурам абстрактно-понятійного, дискурсивного роздуму, що обумовлює його особливу раціональність, і враховувати його суттєву відмінність від наочно-образного мислення, для якого не мають особливого значення символічні образи. Раціональність, властиву художньому мисленню як стратегії людської інформаційно-інтелектуальної діяльності, можна розглядати не дискурсивною за витоками, ціннісно-регулятивною за суттю та естетично зорієнтованою, що фіксується у її функціональній спрямованості. Такі ознаки відбивають суттєву відмінність художньої раціональності від інших різновидів раціональності, зокрема наукової і технічної. Для фіксації змістово-функціональної своєрідності цього явища запропоновано до ужитку поняття “інакологічність”, що вказує на відмінний від дискурсу спосіб і сенс розгортання художньої думки, обумовлений не цілераціональним, а цінніснораціональним її спрямуванням. - В залежності від змістово-функціонального спрямування художньої думки ступінь її абстрагованості чи наочності набуває відмінностей. Тому за критерієм змістового насичення і форми реалізації результативного моменту самого мислительного акту необхідно розрізняти в структурі художнього мислення деякі його види. Відтак, при типологізації явища художнього мислення доцільно ввести у термінологічний апарат філософії та естетики поняття “художньо-проектне мислення”, яке фіксує художньо-проектне (тектоніко-композиційне) начало людської думки, що породжує досконалу творчу новацію у культурозначущому сенсі - артефакт. У випадку домінування ігрово-розважального начала в художній думці доречно використовувати поняття “художньо-образне мислення” для означення такого явища. Його результатом виступає створення художнього образу чи їх системи, що в залежності від виду мистецтва набувають своєрідної знакової фіксації. При трансляції художнього досвіду, ідеалів тощо виникає різновид художнього мислення, який варто охарактеризувати художньо-експресивним за суттю, враховуючи особливу значущість для його функціонування емоційно-чуттєвого і комунікативного моментів людської життєдіяльності. За критерієм специфіки використання матеріалу “опредметнення” художньої думки доречно застосовувати поняття “форма художнього мислення” (пластичне, музичне тощо мислення). - Соціально-позитивний сенс художньо-проектного мислення у результативному аспекті полягає не лише у продуктивності і новаційності його наслідків. Його вирізняє націленість, очевидна чи неявна, на привнесення гармонії у формотворення предметного середовища або окремих предметів. Відтак можна стверджувати, що його результатом є поява антроподомірних об’єктів або їх систем штучного походження. - Соціально-культурна цінність художнього мислення містить ще один аспект прояву: опертя спільноти на дану стратегію сприяє толерантним засадам людського спілкування і стосунків на міжособистісному та міжгруповому рівнях їх реалізації. У випадку екстремальних (межових) умов соціального буття така стратегія здатна підвищити соціальну резисторність групи до негативних чинників існування, сприяючи її консолідації, подоланню аномії. У індивідуальному вияві вона допомагає кращій адаптації особистості до стресогенних умов життя на основі стимулювання духовно-ціннісного вектора її мотивації, для якої значущий естетико-художній компонент. Тому можемо припустити, що при соціальній трансформації сучасного українського суспільства, яка охоплює всі його сфери через політичні, економічні, соціально-культурні зрушення в умовах глобалізації, можливим позитивним чинником його розвою здатне виступити опертя на стратегію художнього мислення, адже в українській національній традиції фіксується розвинута естетизованість культури. - Художнє мислення розглядається складним за детермінацією і важливим за значущістю процесом породження продуктивної думки в різних сферах творчості людини. Об’єктивним його підґрунтям виступає естетична інформація, яка використовується людиною при опрацюванні творчої проблеми. Вона стосується передусім формоознак предметного середовища чи його окремих елементів, їх колірної специфіки, просторової локалізації, ритмо-метричних характеристик та подібного. - Аналіз суб’єктивної основи детермінації художнього мислення наводить на думку про значущість естетичного мотиву, естетичної настанови та естетично-ціннісної орієнтації особистості, які детермінують особистісний естетичний сенс творчості. Естетичну настанову (установку) варто розглядати схемою інформаційного пошуку за естетичним критерієм, яка функціонує на рівні навички. Естетично-ціннісна орієнтація є усвідомленою ціннісно-регулятивною спонукою людської діяльності, теж сформованою внаслідок естетичного досвіду особистості як прагнення до створення естетично-цінного у різних сферах життєдіяльності, предметному середовищі тощо. Елементом суб’єктивної основи детермінації художнього мислення здатен виступити й естетичний мотив, зумовлений так само її значним естетичним досвідом. Його можна вважати неусвідомленим прагненням людини до наснаження естетичним сенсом її діяльності (життєдіяльності, творчості, пізнання), привнесення естетичного начала у її існування - гармонії, досконалості, краси, на рівні життєвої необхідності. - Евристичні можливості художнього мислення яскраво засвідчуються серендіпіті – випадковою творчою знахідкою у науковій або технічній творчості, що мала місце у випадку опрацьовування іншої творчої проблеми. Аналіз природи серендіпіті дає змогу вказати, що художнє мислення є явищем, пов’язаним не лише з творчістю митців, а й окремих науковців або винахідників, які були естетично розвинутими особистостями. - Дослідження природи і специфіки художньої антиципації у жанрі наукової фантастики дають підстави вважати, що базовими принципами стратегії художнього мислення є системність і цілісність при інформаційному опрацюванні творчих проблем, які обумовлюють його евристичну значущість. Можна стверджувати, що митці – автори подібних новацій, у творчому процесі поєднували стратегії художнього й наукового мислення. Завдяки потенціям наукового мислення у них відбувалось накопичення необхідного емпіричного матеріалу, а на основі художнього – виникав задум і художніми засобами виражалась авторська думка. Проведене дослідження дозволило з’ясувати ряд питань естетичних засад художнього мислення, і, разом з тим, засвідчило необхідність його вивчення в ракурсі практичної естетики, що становить перспективу подальших досліджень. |