У висновках підведено підсумки дисертаційного дослідження. 1. Політика українізації сприяла розвиткові художньо-виставкової справи. Націонал-комуністи в керівництві УСРР розглядали виставки як засіб пропаганди українізації. Тому виставки у Харкові сприяли зростанню національної свідомості, знайомили широкий загал з традиційними засобами естетичного освоєння світу і з новітніми стильовими пошуками. Художньо-виставковій діяльності надавали особливе місце в справі залучення трудящих до багатств мистецтва; вперше діти здобули можливість виставляти твори. 2. Прихильники концепцій особливої «пролетарської культури» твердили, що виставки треба відкинути як буржуазно-купецьку за своїм характером форму представлення результатів творчості. Хоча пролеткультівці через таку точку зору усували себе від вирішення назрілих проблем презентації результатів художньо-творчої діяльності, їхня позиція у питаннях виставкової справи була досить агресивною, про що свідчили дебати навколо виставок. 3. Матеріали харківських виставок дозволяють стверджувати, що в українському мистецтві 20-х років сформувалася революційно-романтична течія, яка претендувала на домінування в художньому житті. Інші творчі засади обстоювали представники авангардних напрямків, в першу чергу кубофутуризму. Йшли пошуки нових форм представлення мистецтва. Серед творчих угруповань, які організовували художні виставки, були АРМУ, де домінували «бойчукісти», АХЧУ з орієнтацією на реалістичні традиції та ОСМУ з наголосом на монументальне мистецтво. Виставки творчих об’єднань показували реальне обличчя образотворчого мистецтва України, а офіційні Всеукраїнські виставки демонстрували здебільшого товар «на замовлення». 4. Оскільки значну роль у розбудові нової культури відігравало театральне мистецтво, роботи театральних художників – Б.В. Косарєва, В.Г. Меллера, А.Г. Петрицького, О.В. Хвостенка-Хвостова та ін. – займали важливе місце в харківських художніх експозиціях. 5. Виставки сприяли подоланню провінційності, включаючи митців до світового художнього процесу, популяризували досягнення українського мистецтва. Виставкова справа могла б відігравати ще важливішу роль, якби політики і теоретики не намагалися перетворити її на знаряддя пропаганди. 6. Наприкінці 20-х років розпочинається нівелювання культурного життя в СРСР, ліквідується плюралізм творчих об’єднань. Це негативно вплинуло на репрезентативність і оригінальність художніх виставок у Харкові: звузилася тематика, збідніла стилістика, припинився формальний пошук. На перший план виходить декретоване державою оспівування героїки соціалістичного будівництва, а самі виставки стають формою маніпулювання свідомістю мас. 7. Аналіз харківських художніх виставок 20-х – поч. 30-х років доводить, що вони, попри всі негативні явища і тенденції, репрезентували глядачеві і світову культуру, і творчість вітчизняних митців, які намагалися створити мистецтво європейської якості, відкрите світові, але свідоме своїх коренів і призначення, а також творчі поривання народних майстрів і самоуків. |