У висновках сформульовано основні теоретичні результати дослідження, визначено можливі напрями подальшого вивчення проблеми. Основні результати дослідження конкретизовано в таких положеннях. 1. Аналіз дослідженості питання виявив, що переважна більшість наукової літератури з проблеми храму має вузькоспеціальну спрямованість, зокрема набув поширення вибірковий розгляд окремих аспектів феномену храму. Разом із тим постала необхідність проведення феноменологічного й антропологічного аналізів храму в проекції екзистенціально-ціннісного підходу. 2. За допомогою феноменологічного підходу встановлено, що храм як штучна матеріальна структура надає можливі для людини сфери діяльності, має здатність організувати і впливати різними способами на поведінку й почуття людини. Аналіз культурно-історичної спадщини дозволив обґрунтувати положення, що храм як універсалія культури являє собою єдність загального (є предметом соціокультурних зв’язків і відносин людей) й одиничного (відправлення культів певної релігійної конфесії). Храм продукує систему ціннісних детермінант соціального буття, транслює стереотипи соціальної взаємодії як сакрального, так і десакрального характеру, акумулює емоційно-чуттєві переживання екзистенціального ряду. 3. На підставі ціннісно-аксіологічного й екзистенціального аналізів функціонування храму обґрунтовано думку, що феномен храму як культової споруди демонструє особливий тип соціальної взаємодії, апелюючи до загальнолюдських цінностей, екзистенціальних та соціальних потреб. Використовуючи механізми сповіді, молитви, жалю, особливих видів комунікації, несучи в собі велику образність, виразність і видовищність, храм пробуджує високі духовні переживання, створює простір морально-психологічного комфорту, естетизує поводження людини та колективу. 4. Соціальне призначення храму полягає в тому, що він широко охоплює десакральну діяльність. Храм є тією культурною універсалією, що взаємопов’язана з національною і державною ідеями. Архітектурна форма храму складається з комплексу знаків, що ідентифікуються з певною культурою, народом, державою. Він допомагає відновити соціальну пам’ять про події і людей у житті не тільки церкви, але й народу, державного об’єднання, тим самим зміцнюючи спільність на основі загальної історії та загальних цінностей. Храм організує матеріально-просторове середовище для соціальних процесів. Храмова колективна поведінка усуває принцип формування юрби й моделює колектив у неформальне духовне співтовариство на принципах добровільності, рівності, справедливості, взаємодопомоги, толерантності один до одного. Визначено, що храмова предметно-практична діяльність людини формує повсякденність у її предметно-ціннісній орієнтації, яка зумовлена інтеграцією індивідуального волевиявлення. 5. Храмові дійства, ритуал і свята, а разом із ними простір храму й біляхрамове середовище є засобом інтеграції й підтримання цінностей локальних колективів. Мережа обладнаних храмових просторів дає можливість підтримувати цінності глобальних співтовариств, які ідентифікують себе безпосередньо з певною храмовою традицією. Ритуал також знімає психологічне напруження й гармонізує колективні відносини. Система ритуалізованої поведінки в храмі сприяє формуванню сталих, універсальних стереотипів поведінки, а також забезпечує безперервне відтворення сакралізованого й десакралізованого порядку речей, є важливим підґрунтям культури, що структурує й урізноманітнює стосунки між людьми. 6. Практичним доробком дослідження може слугувати виявлене значення храму для оптимізації стану людини й соціуму в усіх його сферах через такі функції, як світоглядна, виховна, комунікативна, інтегрувальна, рекреаційна, емоційно-компенсаторна. Основні положення дисертації опубліковані у працях: 1. Селевко В.Б. Семиотический аспект интерпретации культовой архитектуры // Вісник ХДУ. Сер. “Теорія культури та філософія науки”. – Х.: ХДУ, 1998. – Вип. 12. – С. 100 – 104. 2. Селевко В.Б. Християнський середньовічний храм як образ досконалості // Наукові записки ХВУ. Соціальна філософія, педагогіка, психологія. – Х.: ХВУ, 2000. – Вип. VII. – С. 118 – 122. 3. Селевко В.Б. Становление канонических традиций в христианской культовой архитектуре // Філософські перипетії. Вісник ХНУ. Сер. “Філософія”. – Х.: ХНУ, 2000. – № 474. – С. 215 – 217. 4. Селевко В.Б. Эстетическая выразительность христианского зодчества эпохи средневековья // Вісник ХНУ. Сер. “Теорія культури та філософія науки”. – Х.: ХНУ, 2000. – Вип. 23. – С. 110 – 116. 5. Селевко В.Б., Проценко О.Ф. Функціональна специфіка структури християнського храму // Науковий вісник. Сер. “Філософія”. – Х.: ХДПУ, 2001. – Вип.7. – С. 125 – 129. 6. Селевко В.Б., Проценко А.Ф. Идея храма и его ассоциативные проявления // Вісник ХНУ. Сер. “Теорія культури та філософія науки”. – Х.: ХНУ, 2001. – № 533. С. – 43 – 47. 7. Селевко В.Б., Мантула Л.А. Канон и свобода творчества в христианской культовой архитектуре // Матеріали 6-ї Міжнародної науково-практичної конференції “Творчість свободи як свобода творчості”. – К.: НТУУ “КПІ”, 2001. – С. 131 – 132. 8. Селевко В.Б. Храмовий простір у консолідації та трансформації морально-цінного // Матеріали V Міжнародної науково-практичної конференції “Людина, культура, техніка в новому тисячолітті”. – Х.: Національний аерокосмічний університет ім. М.Є. Жуковського “ХАІ”, 2004. – С. 41 – 42. | 