| У першій половині ХХ ст., коли офіційні державні установи Галичини служили цілям австро-угорської, а згодом польської експансії, українська музична культура змушена була боротися за своє існування. Основним засобом підтримки аматорів-музик, любителів музики стала організація співочих товариств як осередків національної музичної культури. Головним чинником розвитку музичного життя Дрогобиччини було зростання національної самосвідомості, що виявилося у процесі організації культурно-просвітницьких і співочих товариств. Основною формою мистецького спілкування стала музика, зокрема хорова, що увійшла в різні сфери суспільного життя – громадсько-політичну, релігійну, навчальну та ін. У першій половині ХХ ст., в період національних змагань українців, хоровий спів як найбільш доступний вид музикування серед усіх верств населення відіграв особливу роль у музичному житті Дрогобиччини. Численні хори, що виникли в реґіоні в окреслений історичний період, мали своїм завданням розвиток української культури. Це повною мірою знайшло відображення в діяльності хорів церкви Пресв. Трійці, “Боянів” у Дрогобичі та Бориславі, учнівських хорових колективів, просвітянських хорових гуртків, робітничих хорів товариств “Зорі” й “Робітничої громади”. Репертуар хорових осередків засвідчив панорамність естетичних зацікавлень, вирізнявся високохудожнім змістом. Хорові гуртки реґіону популяризували передовсім досягнення українського музичного мистецтва та світової музичної класики. До розвитку хорової справи Дрогобиччини найбільше спричинилися співочі товариства “Боян” у Дрогобичі та Бориславі, що розвинули масштабну діяльність у різних сферах музичного життя – концертній, освітній, видавничій, організаційній тощо. Важливу роль у піднесенні хорового життя відіграли також хорові колективи при освітніх закладах міста, просвітянські, робітничі хори, співоче товариство “Сурма”, молодіжні сезонні хори. Діяльність цих аматорських гуртків була спрямована не тільки на задоволення культурних потреб чи розвиток музичних здібностей українців, а й сприяла утвердженню національної самосвідомості, займала вагоме місце в суспільному і духовному житті. Позитивну роль у становленні хорової культури краю відіграла також діяльність польських співочих товариств. Музичне життя пожвавлювали виступи аматорських гуртків “Лютні”, “Еха”, програми яких сприяли популяризації зразків західноєвропейської, часто української хорової музики. Хоча концертне життя Дрогобиччини було засноване переважно на аматорському музикуванні, створення філій Музичного товариства ім. М.Лисенка та Вищого музичного інституту ім. М.Лисенка стимулювало процес професіоналізації музичного середовища в реґіоні. Елементи професіоналізму внесли також гастрольні виступи відомих виконавців, фаховий рівень яких був традиційно високим. Кожне товариство (культурне чи співоче) виконувало низку важливих функцій у суспільстві, часто – компенсаторних, тобто заповнювало ті прогалини, що іншим чином неможливо було зреалізувати, а саме: – духовного об’єднання; – національної самореалізації; – творчу; – культурно-просвітницьку; – освітньо-виховну. Хорова культура Дрогобиччини першої половини ХХ ст. увійшла в український культурний простір як вагома складова, збагативши національну музичну скарбницю традиціями аматорської творчості на достатньому виконавському рівні. Є підстави вважати діяльність українських аматорських співочих товариств непересічним явищем в історії музичної культури Галичини, що суттєво вплинуло на розвиток вітчизняної музичної культури в окреслений історичний проміжок. У найважчі періоди свого існування українське населення Дрогобиччини відзначалося високою національною свідомістю і культурними досягненнями. Саме праця на ниві духовного відродження стала рушійною силою життя українців, стимулом культурного розвитку краю, а хор як жанр музикування – виразником духовних запитів народу, його почувань, реального історичного буття. Результати дослідження відображені в наступних публікаціях: Еволюція хорового руху на Дрогобиччині в контексті розвитку культури Галичини (від “весни народів” до 1942 р.).– Дрогобич: Коло, 2002.– 200 с. Микола Колесса – дириґент і педагог //Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету ім. В.Гнатюка.– Ч.2 (11). – 2003.– С.64-71. Станіслав Людкевич про музичне виховання дітей //Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету ім. В.Гнатюка.– Ч.1 (10).– 2003.– С.47-51. Спецкурс “Хорова культура Дрогобиччини”: актуальність вивчення //Науковий вісник НМАУ ім. П.І.Чайковського.– Вип.35.– К., 2004.– С.170-179. Просвітницька діяльність Івана Снігурського //Патріярхат.– 1997.– Ч.9.– С.24-26. Біля витоків хорового співу в Галичині //Дзвін.– 1994.– №1.– С.95. Український хоровий спів у Відні //Дзвін.– 1995.– №12.– С.154-155. Твори Д.Бортнянського в репертуарі галицьких хорів (30-ті роки ХІХ ст., 20-30-і роки ХХ ст.) //У вінок шани корифеям: Матеріали міжвузівських наук. конференцій, присвячених ювілейним датам укр. композиторів Д.Бортнянського, М.Лисенка та М.Леонтовича.– Дрогобич: Коло, 2003.– С.36-41. Твори М.Леонтовича в репертуарі дрогобицьких хорів (20-30-і роки ХХ ст.) //У вінок шани корифеям: Матеріали міжвузівських наук. конференцій, присвячених ювілейним датам укр. композиторів Д.Бортнянського, М.Лисенка та М.Леонтовича.– Дрогобич: Коло, 2003.– С.141-145. Участь жіноцтва Дрогобиччини у музично-громадському житті (20-30-і роки ХХ ст.) //Український жіночий рух: здобутки і проблеми: Збірник наук. праць за матеріалами першої Всеукраїнської наук.-практ. конференції 19-20 жовтня 2001 р.– Вип.1.– Дрогобич: Коло, 2002.– С.67-70. Хори церкви Святої Трійці у ХХ ст. //Сакральне мистецтво Бойківщини.– Шості читання.– Дрогобич: Коло, 2003.– С.238-251.
|
