Анотація до роботи:

Фриз П.І. Хореографічна культура як чинник творчого розвитку особистості дитини. – Рукопис.

Дисертація на здобуття вченого ступеня кандидата мистецтвознавства за спеціальністю 17.00.01 – теорія та історія культури. – Львівська Національна музична академія ім. М.В.Лисенка, Львів, 2007.

У дисертації досліджено хореографічну культуру як соціокультурний чинник творчої діяльності і розвитку особистості дитини. Визначено шляхи розв’язання суперечності між потребами сучасного розвитку хореографії і традиційною системою методів, що забезпечують формування хореографічної культури. Обґрунтовано, що у створенні музично-танцювальними засобами хореографічного образу мають місце чинники ментально-психологічного та ідейно-художнього порядку специфіковані в межах класичного та народно-сценічного танцю. Розкрито процес модифікації і трансформації сучасної лексики, структури руху. Визначено лексичні новоутворення, що виникають унаслідок ускладнення наявних форм рухів або модифікації окремих елементів з ресурсів класичного та народно-сценічного танцю. Розроблено низку навчальних завдань для розвитку танцювальної імпровізації, у яких врахували вікові особливості дитини і сприяють удосконаленню її творчої пам’яті. Обґрунтовано необхідність яких для гармонічного поєднання в діяльності хореографа-балетмейстера специфіки образної мови танцювального образу, інтерпретації змісту та імпровізації форми, наочності як основи удосконалення хореографічних рухів системності викладання з використанням різноманітних форм роботи з дітьми доступності у вирішенні проблеми „межі” психофізичних навантажень послідовності як основи поступального засвоєння хореографічної культури і усвідомлення синтетичної основи хореографічного мистецтва.

У дисертаційному дослідженні проаналізовано хореографічну культуру як соціокультурний чинник творчої діяльності і розвитку особистості дитини. Визначено шляхи розв’язання суперечності між потребами сучасного розвитку хореографії і традиційною системою методів, що донині забезпечують формування хореографічної культури. Це сприятиме не лише поглибленню теоретичного розуміння хореографічної культури, але практичному формуванню творчої особистості в дитячому хореографічному колективі.

Уперше розкрито соціальний потенціал хореографічної культури через визначення двох аспектів художнього твору – наявного, актуалізованого у відтворенні, і потенційного, що розкривається в ході сприймання глядачем. Їх єдність забезпечує художньо-естетичний зміст твору. Проектувальна частина моделі проникає у відображувану, диктує вибір життєвого матеріалу, спрямовуючи його естетичну оцінку, організацію у художню модель. Відображувана частина моделі становить основу проектувальної. У такий спосіб виявляється роль втілення ідеальної художньої моделі, що досягається дієвими комунікативними засобами. У хореографічній культурі – це пластичне і музичне рішення.

У ході експерименту визначено творчі можливості танцю через актуалізацію фольклорних канонів, народних зразків та створення на їхній основі таких варіантів, що зберігають для сьогодення значення мистецького взірця водночас забезпечують оновлення традицій та їх включення у сучасну хореографічну культуру. Емпіричний досвід і багаторічні спостереження дозволили зробити висновок, що у розвитку творчої особистості дитини засобами хореографічної культури найоптимальнішим є її участь у різноманітних танцювально-ігрових діях, що відповідають віковим особливостям. Ігрова дія, відповідно до музичного ритму супроводжена пластичними засобами виразності, утворює цілісність сюжету. Ритмізація служить засобом організації характеру танцювальної дії, а музичний сюжет – композиційним принципом цілісності. Танцювально-ігрові дії синтезують ритм музики, мелодичну основу, словесний текст і пластичну виразність рухів. Основними системними компонентами танцювально-ігрової дії є пісня, танець, сюжетно-драматичні діалоги, ігри-імпровізації, вокально-танцювальні змагання, пародії і народні жанри. Провідна роль у танцювально-ігровій дії належить музиці, яка ритмічно організовує мову. Синтез „музичного мовлення” – пісні та „музичного руху” – танцю народжує танцювально-ігрову дію, де танець і пісня не тільки демонструють танцювальні чи вокальні навички учасників, а також засобом соціалізації і комунікації.

Обґрунтовано, що шлях до створення хореографічного образу пролягає через ментально-психологічне та ідейно-художнє розкриття його характеру музично-танцювальними засобами, які набули специфікації в межах класичного та народно-сценічного танцю. На підставі констатуючого експерименту виявлено деякі особливості функціонування хореографічної культури у сучасному суспільстві: у дітей відсутні знання про українську народно-сценічну хореографічну культуру; хоча 75% із них дітей надають перевагу музично-пластичній діяльності, однак виявляють вибіркове ставлення до музично-танцювальних рухів унаслідок недостатньо сформованої просторової уяви та пам’яті відчуттів.

Розкрито процес оновлення, збагачення, модифікації і трансформації наявної лексики, структури руху. Проаналізовано лексичні новоутворення, які не існували в традиційній хореографії, а виникли внаслідок поєднання, ускладнення наявних форм рухів або модифікації окремих елементів, а також тих па, що вперше створені балетмейстерами з ресурсів класичного та народно-сценічного танцю. Зосереджено увагу на внутрішній логіці танцювального руху, єдності його елементів, завдяки чому танцювальний рух набуває виражальної сили та переконливості. Визнано, що формування ідеальних художніх моделей є результатом такого творчого процесу, який передбачає взаємодію професійного та непрофесійного мистецтва, створення танцювального образу, формування репертуару, музично-рухової діяльності.

Зважаючи на актуальність танцювальної мови обґрунтовано, що знайомство із нею доцільно здійснювати в умовах гри, оскільки сама умовність танцювальної мови сприймається дітьми як гра за правилами. Діти самостійно визначають риси танцювального образу з погляду зображальності, виразності і форми. Зміст образу у поєднанні з умовною формою викликає цілісне відчуття дійсності (ланцюг рефлексів) і поступово стає так само природним, як поєднання слова й звуку в пісні. Подальші кроки поглиблюють і розширюють уявлення дітей про танцювальний образ і про його компоненти; про акторську й музичну виразність, логіку танцювального руху, його органічність.

Встановлено, що майстерність балетмейстера залежить від його уміння застосувати особистісно орієнтовану систему формування особистості дитини, яка передбачає нову педагогічну етику (взаєморозуміння, взаємоповагу, співробітництво, підтримку, співпереживання, довіру). Головними ознаками особистісно орієнтованого навчання є багатоваріантність методик, уміння організувати навчання одночасно на різних рівнях складності, утвердження усіма засобами цінності і гідності дитячої особистості. Диференціація та індивідуалізація навчання і виховання стають основоположним принципом роботи хореографа.
Залежно від індивідуальних потреб дитини, відповідно до нахилів і задатків, пізнавальних можливостей та інтересів вибудовується особистісна освітня траєкторія здобуття умінь та навичок, яка насамперед є національно орієнтованою і демократичною.

У роботі розроблено низку навчальних завдань на танцювальну імпровізацію, що враховують вікові особливості дитини і сприяють розвиткові її творчої пам’яті (запам’ятовування комбінацій, музичної фрази). Визначено два етапи танцювальної імпровізації: перший – фізичних дій; другий – пошук засобів формування духовно-інтелектуальної сфери дитини, асоціативно-художнього мислення. Ефективність імпровізації забезпечує принцип створення „орієнтирів” – усвідомлення дитиною компонентів імпровізації (змістовності, емоційної виразності рухів, логічності, танцювальності, музичної виразності). Багатокомпонентність імпровізаційного образу є критерієм якості танцювального образу і сприяє поступальному формуванню продуктивної діяльності дитини: творче удосконалення руху, його зміна шляхом варіювання елементів.

Отже, процес засвоєння хореографічної культури дитиною вимагає гармонійного поєднання у діяльності хореографа-балетмейстера специфіки образної мови танцювального образу, інтерпретації змісту та імпровізації форми на підставі принципів навчання і виховання: наочності як основи удосконалення хореографічних рухів; системності викладання з використанням різноманітних форм роботи з дітьми; доступності як вирішення проблеми „бар’єру” психофізичних навантажень; послідовності як основи поступального засвоєння хореографічної культури і усвідомлення синтетичної основи хореографічного мистецтва.

Основний зміст дослідження викладено в публікаціях:

Статті у фахових виданнях:

1. ФризП.І. Зміст, форма і сутність хореографічної культури та її вплив на творчий розвиток особистості дитини // Музикознавчі студії / Наукові збірки ЛДМА імені М.В. Лисенка. – Львів. – 2007. – Вип. 16.– С. 15 – 23.

2. ФризП.І. Смислові цінності хореографічної культури / Актуальні проблеми історії, теорії та практики художньої культури: Збірник наукових праць. – К.: Міленіум, 2007. – Вип. ХVІІІ. – С. 149 – 158.

3. ФризП.І. Народне хореографічне мистецтво як складова національної культури // Вісник Державної академії керівних кадрів культури і мистецтв: Наук. журнал. - 1’2007. – С. 52 – 57.

4. ФризП.І. Проблеми встановлення української хореографічної школи / Етнос. Культура. Нація: Збірник наукових праць за матеріалами 1-ої Міжнародної практичної конференції. – Дрогобич, 1998. – С. 161 – 166.

5. ФризП.І. Національні мотиви хореографічного мистецтва // Національна ідея: історія і сучасність / Навчально-методичне видання. – Дрогобич, 1999. – С. 91 – 101.

6. ФризП.І. Культуротворча перспектива освітньої музично-хореографічної діяльності / Реформування змісту освіти в початкових класах у контексті перебудови загальноосвітньої середньої школи: Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції. – Дрогобич: Коло, 2001. –
   С. 219 – 222.

7. ФризП.І. Методичні засади вивчення народного мистецтва / Етнос. Культура. Нація: Збірник наукових праць за матеріалами III Всеукраїнської науково-практичної конференції. – Дрогобич: НВЦ ДДПУ „Каменяр”, 2002. – Вип. 3. – С. 213 – 217.

8. ФризП.І. Розвиток хореографічного мистецтва в контексті етнокультурних процесів в Україні / Людинознавчі студії: Збірник наукових праць ДДПУ. – Дрогобич: НВЦ ДДПУ „Каменяр”, 2002. – С. 214 – 225.

9. ФризП.І. Завдання балетмейстера у дитячій самодіяльній хореографії / Етнос. Культура. Нація: Збірник наукових праць за матеріалами Всеукраїнської науково-практичної конференції. – Дрогобич: Коло, 2004. – Вип. IV. – С. 207 – 213.

10. ФризП.І. Хореографія як навчальний предмет в сучасній школі / Етнос. Культура. Нація: Збірник наукових праць за матеріалами Всеукраїнської науково-практичної конференції. – Дрогобич: Вимір, 2006. – Вип. V. –
    С. 496 – 516.

11. ФризП.І. Теорія і методика хореографічної роботи з дітьми: Навчально-методичний посібник для студентів спеціальності „Хореографія”. – Дрогобич: ДДПУ, 2006. – 198 с.

12. ФризП.І., Скрипник Л.В. Теорія та методика історико-побутового танцю / Методичні рекомендації для проведення практичних занять та самостійної роботи студентів спеціальності „Хореографія”. – Дрогобич: ДДПУ, 2006. – 43 с.

13. ФризП.І. Класичний та сюжетний танець в естетичному розвитку дітей / Український етнос у полікультурному просторі: Збірник наукових праць. – Дрогобич: Коло, 2006. – С. 179 – 180.

14. ФризП.І. Особливості історичного розвитку української хореографічної культури / Українська культура в контексті художньо-наукових досліджень та практичних реалій: Збірник наукових праць за матеріалами Всеукраїнської науково-практичної конференції. – Київ, 2006. – С. 125 – 127.

15. ФризП.І. Предмет хореографії в сучасній школі // Молодь і ринок. Щомісячний науково-педагогічний журнал. – № 1 – 2 (24 – 25). – Дрогобич: Коло, 2007. – С. 110 – 118.

16. ФризП.І. Імпровізація у хореографії як засіб розвитку творчих здібностей дітей // Молодь і ринок. Щомісячний науково-педагогічний журнал. – №. 5 – 6 (28 – 29). – Дрогобич: Коло, 2007. – С. 99 – 103.

17. ФризП.І. Балетмейстер – керівник творчого процесу / Хореографічне мистецтво в системі художньо-естетичної освіти в Україні: Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції. – Івано-Франківськ: Видавничо-дизайнерський відділ VІТ, 2007. – С. 40 – 43.