1. Ствердження й заперечення - це логіко-синтаксичні категорії, які здебільшого реалізуються в різноманітних мовленнєвих контекстах. Як особливі реченнєві реалії, ствердження й заперечення беруть участь у формуванні і виявленні предикативності - цієї найголовнішої ознаки речення, що нею виражається відношення наявного в реченні змісту до дійсності. 2. Нечленовані речення, серед них і нечленовані стверджувальні й заперечні речення слід трактувати як особливі комунікативні конструкції, однак нереченнєві, тобто такі, які самі по собі не становлять речення. За прийнятою у дисертації концепцією, нечленовані речення трактуються як своєрідні синтаксичні засоби вираження модальних значень, через які мовець фіксує й реалізує своє неоднакове ставлення до дійсності. 3. Ствердження й заперечення поєднані складними відношеннями, зв'язком. Їх об'єднують і одночасно роз'єднують явища, ознаки перехідного типу; це такі нечленовані речення, які балансують між ствердженням і запереченням; це нечленовані речення, яким належить проміжне місце між нечленованими стверджувальними й заперечними реченнями. 4. Нечленовані речення своєрідно співвідносні із звичайними реченнями, їм властиві деякі з тих ознак, які повною мірою збігаються з мовними ознаками справжніх речень: 1) інтонацією закінченого чи відносно закінченого вислову; 2) здатністю мати в своєму складі якийсь показник суб'єктивно-модального значення: частку, вигук, вставне слово, щонайрізнішу повторюваність чи поєднання їх; 3) нечленоване речення може поширюватись словоформами у функції членів речення, вступати в синтаксичні відношення з іншими висловами, поєднуватися з ними в складне речення, своєрідно формувати певні елементи структури тексту. 5. Нечленовані речення виражають характерні для власне-речень модально-логічні категорії ствердження, заперечення, запитання, спонукання тощо. Відповідно до цього й прийнято розрізняти нечленовані стверджувальні, заперечні, питальні, спонукальні, емоційно-оцінні, нечленовані речення мовленнєвого етикету. 6. Нечленовані стверджувальні речення містять позитивно стверджувальну відповідь на поставлене питання, підтверджують думку співрозмовника. Обов'язковою ознакою таких нечленованих речень слугує інтонація, а також властива їм суб'єктивна модальність. 7. Стверджувальні нечленовані речення залежно від їхньої функції в зв'язному мовленні класифікуються на такі групи: 1) власне стверджувальні нечленовані речення, які виступають прямою позитивною відповіддю на поставлене запитання; 2) стверджувальні нечленовані речення, якими підтверджується думка мовця попередньої репліки; 3) стверджувальні нечленовані речення з додатковим модальним навантаженням; 4) стверджувальні нечленовані речення з додатковим емоційним забарвленням; 5) умовно стверджувальні речення; 6) питально-стверджувальні нечленовані речення. 8. Заперечення в мовленні, як і ствердження, також може виражатись: експліцитно та імпліцитно. 9. Основний засіб експліцитного вираження заперечення в українській мові - частки не, ні. Для вираження значення послабленого заперечення вживаються фразеологізовані звороти, різні поєднання службових слів, тощо. 10. За своєрідністю лексико-граматичних засобів нечленовані речення поділяються на такі групи: 1) нечленовані речення, виражені частками; 2) нечленовані речення, виражені модальними словами; 3) нечленовані вигукові речення; 4) нечленовані речення, виражені фразеологічними зворотами. 11. Основна сфера вживання нечленованих речень - усне розмовно-побутове мовлення, а також мовлення художньо-літературне в його діалогічній формі. Тільки зрідка простежуються нечленовані речення в монологічних художніх текстах, частково і в певних жанрах мовлення публіцистичного, наукового. |