Побудоване на принципах фреймової та прототипної семантики зіставне дослідження категорій аспектуальності та темпоральності у віддаленоспоріднених мовах дозволило визначити складники цих категорій; простежити зв’язок категорії граничності / неграничності дієслівної дії з іншими семантичними компонентами; дослідити та зіставити словотворчі засоби вираження категорії аспектуальності та темпоральності в українській мові з італійськими корелятами; виділити прототипні, периферійні ознаки видо-часових форм перфектного / імперфектного аспектів в італійській мові, форм доконаного / недоконаного видів в українській; трансформувати базовий акціональний фрейм шляхом специфікації слотів лексичними маркерами та перифразами з неособовими дієсловами; розробити типологічну класифікацію аспектуально-таксисних ситуацій одночасності і різночасності реалізації дій. Категорія темпоральності виступає зовнішньою системою координат, що виражає часову площину реалізації дії, а категорія аспектуальності є внутрішньою системою, що структурує категорію часу і позначає різного роду типи протікання дії, їх семантику. Тому для обох зіставлюваних мов простежено тенденцію поєднання цих категорій для вираження темпоральних відношень, що оформлюються в італійській мові за допомогою видо-часових форм, а в українській мові граматично оформленої категорії виду. Універсальні категорії аспектуальності та темпоральності взаємодіють із категорією граничності / неграничності дієслівної дії та реалізуються в українській мові в межах жорсткої і облігаторної видової системи. В українській мові семантичне вираження протікання дії закладене в форму інфінітива, а в італійській мові у видо-часову форму. Серед прототипних ознак імперфектного аспекту в італійській мові та недоконаного виду в українській виділяємо: ознаку тривалої, кратної дії та невизначеної за тривалістю дію. На відміну від української мови, в італійській мові імперфектний аспект набуває додаткових відтінків уживання в аспектуальних ситуаціях із семантикою майбутньої або умовної дії. Отже, сфера аспектуальних значень імперфектного аспекту може варіюватися і набувати значення не тільки минулого часу, але й теперішнього в минулому та майбутнього в минулому. Серед прототипних ознак перфектного аспекту в італійській мові та доконаного виду в українській відзначимо ознаку завершеної, результативної, аористичної, інгресивної дій. Залежно від реалізації та спрямованості дії на результат основний акціональний базовий фрейм може бути представлений двома типами – це процесна та результативна реалізації дії. У дослідженні трансформовано акціональні схеми шляхом специфікації слотів обставинами, що позначають початок, певний відрізок та кінець реалізації дії. У разі паралельності випадків уживання обставин з фіксованою та нефіксованою сферою дії в італійській та українській мовах аналіз виявив групу маркерів, що різняться за своєю семантикою в обох зіставлюваних мовах. Окрім цього, у роботі акціональний базовий фрейм "нарощується" перифразами з неособовими дієсловами, які можуть уживатися із семантикою перфектного / імперфектного аспектів в італійській мові та доконаного / недоконаного видів в українській. Розроблена типологічна класифікація інфінітивних перифраз (перифрази прогресивної, абітуативної, резолютивної дій) свідчить про поліфункціональність інфінітива в італійській мові. В італійській та українській мовах вираження категорій аспектуальності та темпоральності в аспектуально-таксисних ситуаціях відбувається за допомогою фінітних дієслів, неособових форм дієслова, конструкцій та перифраз з неособовими дієсловами, маркерів часу, міри і ступеня, сполучень прийменник + іменник, віддієслівних іменників і часток. Аспектуально-таксисні ситуації представляють два протилежних типи відношень – одночасності і різночасності. Під одночасністю розуміємо паралельне розгортання декількох процесних дій, процесної і результативної дій, а також декількох результативних дій. У відношення різночасності вступають процесна та результативна дії або декілька результативних дій. Серед спільних шляхів утворення
аспектуально-таксисних ситуацій встановлено закономірності вживання підрядних реченнь часу, допустових, реченнь ступеня, способу дії, присудкових. Відмінними виявилося утворення в італійській мові речень за допомогою акузативних конструкцій, сполучень прийменник + інфінітив у ролі обставини допусту. Представлений у дисертаційній роботі підхід до вивчення категорій аспектуальності та темпоральності сприяє вдосконаленню дослідження аспектуальної парадигми з огляду на прототипну та фреймову семантики в італійській та українській мовах, який дозволяє інтерпретувати традиційно відомі факти у новому ракурсі, виявляючи тим самим нові спільні та відмінні риси між обома віддаленоспорідненими мовами. Саме в такому типологічному напряму вбачаємо перспективність подальшого дослідження дієслівних категорій в італійській і українській мовах, оскільки однією з проблем сучасної лінгвістики є природа встановлення поняттєвого плану мовних категорій і характер процесу відображення пізнавального змісту в мовній одиниці. |
