Враховуючи, що тяжкі насильницькі злочини, вчинені з особливою жорстокістю, є специфічним різновидом злочинів проти особи, з’ясування їх юридико-психологічних аспектів є, безумовно, необхідним при розкритті та розслідуванні, а також при судовому розгляді кримінальної справи. Більш широке застосування спеціальних психологічних знань на всіх етапах кримінального провадження створює додаткові можливості для встановлення самого факту особливої жорстокості. Окрім того, з’ясування кримінально-психологічної характеристики особистості дозволить повніше прогнозувати характер її поведінки як у процесі відбування покарання, так і після звільнення з УВП. У дисертаційній роботі здійснено теоретичне узагальнення наукових поглядів щодо злочинів, вчинених із особливою жорстокістю, надана їх кримінально-психологічна характеристика та пропозиції щодо застосування психологічних знань при їх розслідуванні. Узагальнення даних дослідження дозволяє зробити наступні висновки: 1. Жорстокість – ознака індивідуальної чи групової поведінки (діяння), що супроводжує насильницькі дії. Вона присутня у всіх без винятку злочинах проти життя та здоров’я, статевої свободи та статевої недоторканності особи. З психологічної точки зору жорстокість має характер соціально-фіксованої установки – готовності сприймати й оцінювати всі об’єкти певним чином і схильності діяти щодо цих об’єктів відповідно до їх оцінки. Тому все, що відбувається, оцінюється суб’єктом не як жорстокість, а як природне та морально виправдане явище в результаті функціонування механізмів психологічного захисту. Особлива жорстокість, на відміну від “звичайної”, спрямована на свідоме спричинення додаткового фізичного чи психологічного страждання потерпілому чи його близьким та є засобом досягнення окремого злочинного наслідку, якого винний бажає або припускає. Вона знаходить своє відображення в особливому суб’єктивному ставленні винного до потерпілого чи його близьких, що не охоплюване умислом на вчинення злочину, отже, є самостійним наміром, який відсутній при аналогічному діянні, вчинюваному без особливої жорстокості. 2. Особлива жорстокість може виражатися як у способі, болісному для потерпілого (мордування, множинне заподіяння тілесних ушкоджень чи побоїв, створення нестерпних умов завдяки позбавленню їжі, води, одягу, тощо), так і в спричиненні особливих моральних страждань його близьким, на очах у яких здійснюється злочин. В той же час, сама по собі множинність хаотично нанесених ушкоджень не є беззаперечним свідченням щодо вчинення злочину із особливою жорстокістю. Тому для констатації особливої жорстокості слід оцінювати якісний, а не лише кількісний характер нанесених потерпілому травм, а також враховувати заподіяну внаслідок психічного насильства моральну шкоду. 3. Особлива жорстокість, крім умисних вбивств (п. 4 ч. 2 ст. 115 КК України), тяжких тілесних ушкоджень (ч. 2 ст. 121 КК України), катувань (ст. 126 КК України) та мордування (ст. 127 КК України), також може мати місце при вчиненні: зґвалтування, що спричинило особливо тяжкі наслідки, зґвалтування малолітньої чи малолітнього (ч. 4 ст. 152 КК України); розбійного нападу з метою заволодіння майном, сполученого зі спричиненням тяжких тілесних ушкоджень (ч. 4 ст. 187 КК України); умисного легкого (ст. 125 КК України) та умисного середньої тяжкості тілесного ушкодження (ст. 122 КК України), при захопленні заручників (ч. 2 ст. 147 КК України) та незаконному позбавленні волі (ч. 2 ст. 146 КК України). В цих випадках її наявність або відсутність визначається аналізом обставин конкретного злочинного діяння, що слугує індивідуалізації покарання. 4. Основними ознаками та особливостями злочинів, вчинених із особливою жорстокістю, є: наявність тенденції до омолодження та адиктивність їх суб’єктів; безлюдне місце та пізній час як гарантія відсутності очевидців; тривалий час заподіяння ушкоджень, що вказує на прямий умисел спричинення жертві страждань; множинність травм та наявність різних видів ушкоджень, що свідчить про цілком осмислений характер їх нанесення. Типовими ознаками осіб, які вчинюють злочини з особливою жорстокістю, слід вважати: чоловічу стать, молодіжний вік, приналежність до маргінальних прошарків міського населення; середня освіта та низький рівень професійної кваліфікації; відсутність сім’ї (не одружений або розлучений). Такі особи віддають перевагу груповому та беззмістовному проведенню вільного часу, неглибоким та нестійким соціальним контактам із поверхневими відносинами; через нестійку нервову систему та неврівноважену психіку вони схильні до конфліктів та афективних “вибухів”, що найчастіше мають місце на тлі алкогольного сп’яніння. Можливі психічні аномалії у межах осудності, які сприяють формуванню і закріпленню на рівні поведінкових установок найпростіших механізмів компенсації внутрішніх проблем у формі зовнішньої агресії. 5. При розслідуванні злочинів, вчинених із особливою жорстокістю, найбільш інформативне навантаження несуть такі слідчі дій, як огляд місця події, допит потерпілого (постраждалого), свідків, підозрюваного (обвинуваченого), а також висновки судово-психологічної експертизи. Отримана за їх допомогою інформація дає можливість відокремити злочини, вчинені з особливою жорстокістю, від вчинених в загальний спосіб насильницьких злочинів. Специфіка проведення слідчих дій за даною категорією справ полягає у тому, що організація всього процесу повинна спрямовуватися на встановлення обставин, які б дали можливість констатувати наявність/відсутність особливої жорстокості. Зокрема, при огляді місця події та проведенні допитів (потерпілої особи, очевидців та свідків, підозрюваного) слід звертати увагу на ознаки свідомого прагнення до заподіяння не просто шкоди, але страждань жертві. Обов’язковим є встановлення мети і мотивів (істинних, а не декларованих) вчинення злочину за таких обтяжуючих обставин, оскільки це допомагає суду об’єктивно, повно і всебічно розглянути справу та винести законний і обґрунтований вирок. 6. Доцільними та ефективними формами використанням спеціальних психологічних знань при розслідуванні злочинів, вчинених із особливою жорстокістю, є створення психологічного портрета злочинця, консультація фахівця-психолога та судово-психологічна експертиза. Зокрема, типовий психологічний портрет злочинця, який вчинив злочин із особливою жорстокістю, базується на психологічних одиницях організації та функціонування особи, відображає психологічні якості та їх прояви в злочинній діяльності, містить дані про криміналістично значущі (такі, що мають пошукове значення) ознаки особи злочинця. Він сприяє конкретизації уявлень оперативних працівників та слідчих про індивідуальні особливості злочинця, що виявляються в характеристиках його докримінальної, кримінальної та посткримінальної поведінки, а також вирішенню завдань, пов’язаних із пошуком, виявленням і викриванням таких осіб. Надання фахівцем-психологом консультації дозволяє оперативному працівнику чи слідчому одержати необхідну інформацію щодо: типології осіб, специфічних проявів поведінки окремих психологічних типів; вікових особливостей психічного розвитку особи, зміни динаміки і темпу пізнавальних, емоційно-вольових процесів на різних етапах її становлення і розвитку; впливу на поведінку перенесених чи наявних психічних і соматичних захворювань; типових психологічних рис дорослих та неповнолітніх злочинців; окремих психологічних феноменів, станів, процесів, їх наявності чи відсутності в ситуації вчинення злочину; методів та засобів психологічного впливу на особу та ін. Особливе значення в контексті нашого дослідження має з’ясування психологічного стану та ставлення злочинця до власних насильницьких дій. Колом питань, що розглядались нами у дисертаційній роботі, проблема використання юридико-психологічних знань при розслідуванні злочинів, вчинених із особливою жорстокістю, не вичерпується. Перспективними напрямами її подальшої розробки ми вважаємо: юридико-психологічний аналіз психологічно насичених злочинів, таких як “Умисне вбивство матір’ю своєї новонародженої дитини” (ст. 117 КК України), “Доведення до самогубства” (ст. 120 КК України), “Умисне тяжке тілесне ушкодження, заподіяне у стані сильного душевного хвилювання” (ст. 123 КК України) та ін.; встановлення меж та можливостей використання, взаємодії і розмежування компетенції судово-психологічної та судово-психіатричної експертизи при розслідуванні злочинів даної категорії; визначення психологічних засад індивідуалізації покарання, в тому числі при дослідженні обставин, що пом’якшують та обтяжують покарання. |
