У дисертації здійснено теоретичне узагальнення та інтерпретацію шляхів розв’язання наукової проблеми, пов’язаної з пошуком своєрідності трансформації порівняльного правознавства в пост-постмодерністській перспективі, що дозволило запропонувати власну концепцію юридичної компаративістики як постнекласичного етапу його розвитку. Головні наукові та практичні результати дослідження є такими: 1. Однією з періодизацій історії порівняльного правознавства є її диференціація на докласичний, класичний, некласичний, постнекласичний періоди, виходячи з її обумовленості потребами правової практики, станом розвитку юридичної науки, ефективністю наукових комунікацій відповідних національних шкіл. 2. Компаративізм – один із видів світогляду пізнього постмодернізму (пост-постмодерну), який охоплює різні форми пізнання та ставлення до світу. Своєрідним проявом компаративізму у сфері правового життя є правовий компаративізм, який діалектично поєднує правовий глобалізм і правовий плюралізм. 3. Юридична компаративістика притаманна постнекласичному етапу розвитку порівняльного правознавства і формується у просторі взаємодії компаративних і юридичних наук, де компаративні науки визначають її методологію, а юридичні – особливості об’єктів (правової реальності). Інтеграція юридичної компаративістики у систему компаративних наук, сприйняття з відповідною трансформацією їх методологічного потенціалу, з одного боку, збагачує її методологію, забезпечує адекватне сприйняття багатовимірності і багатоманітності правової реальності, а з іншого боку, дозволяє зробити свій «внесок» в компаративістику. 4. В онтологічному аспекті юридична компаративістика виходить з того, що правова реальність у своїй сутності є компаративною, що виявляється в інтерпретаціях права через справедливу міру рівності, свободи, правомірність, порівняння, протилежність (антиправо) та ін., тому юридична компаративістика досліджує право в його основних вимірах буття – у просторі (географія), часі (історія), результати яких утворюють її базисні складові, а багатоманітність інших форм буття права породжує й багатоманітність форм його компаративних досліджень. Так, право як світогляд є предметом філософії права, правові тексти – компаративної лінгвістики права, суб’єкти права – антропології права, а правова поведінка та відносини – компаративної соціології права і т. д. 5. У гносеологічному плані юридична компаративістика не може бути зведена лише до автономної наукової дисципліни чи методу, а являє собою складне утворення, що охоплює різні форми здійснення та організації компаративних правових досліджень – наукову дисципліну, науковий комплекс, методологічний підхід, передній край досліджень, інфраструктуру, наукову професію, наукові спільноти, масив спеціальних публікацій тощо. 6. Аксіологічний аспект юридичної компаративістики пов’язаний із дослідженням проблем суспільної корисності, небезпечності і нейтральності соціальних явищ, оцінки рівня розвиненості права та його місця в соціальному регулюванні, правових цінностей суспільного й особистого життя. 7. В антропологічному вимірі юридична компаративістика орієнтована на суб’єктів права, людину, країни, цивілізації, міру людського, в правових реальностях, повсякденність людського існування, 8. Юридична компаративістика як юридична наука може досліджуватися як знання, наукова діяльність, соціальний інститут, форма культури. Множинність складових та структуризацій юридичної компаративістики зумовлена як багатоманітністю проявів права, розмаїттям зв’язків права з іншими соціальними явищами, так і плюралізмом методології науки. 9. Філософія правового компаративізму є адаптацією компаративізму до особливостей правової реальності та її відображення, а також охоплює унікальні їх властивості. «Перетин» компаративізму, філософії та правової реальності утворюють: правовий компаративізм, філософію правового компаративізму, юридичну компаративістику, компаративну філософію права та ін. 10. Компаративна філософія права – один із напрямів дослідження власне філософії права як сфери його раціонального осмислення, який повинен орієнтуватися на компаративне вивчення філософських інтерпретацій права. 11. Неуніверсальність права, наявність цивілізацій, в яких домінують різні соціальні регулятори, обумовлюють виокремлення такого фрагмента соціальної реальності, в якому право розглядається як один із соціальних регуляторів, з яким взаємодіють інші регулятори або перебувають стосовно до нього у стані конфронтації. Таким фрагментом може бути регулятивний простір, у межах якого виникають, функціонують, взаємодіють соціальні регулятори, а також соціальна ситуація, яка локалізує час і простір стосовно певного стану реальності, суб’єкта, явища тощо. 12. Методологія юридичної компаративістики не зводиться лише до порівняльно-правового методу та знань щодо його застосування, вона існує на певних рівнях і охоплює різні компоненти, до яких належать не тільки методологічні, а й предметні знання у їх методологічному значенні (світогляд, парадигми, тип наукового мислення тощо). Компаративний підхід як основа компаративної методології містить компаративний метод та інші компоненти науки, які мають методологічне значення. 13. Компаративний метод об’єднує всі методи досліджень «не одного» («одного, другого, іншого») об’єкта чи його стану, предметом яких є виявлення різного та загального, унікального та всезагального, причому останні характеризуються відсутністю, відповідно, загального та різного. Він не звідний тільки до порівняльного, його складовими є порівняння, зіставлення, протиставлення, конфронтація, контрастування тощо. 14. Подальший розвиток порівняльного правознавства як юридичної компаративістики потребує філософських і наукознавчих досліджень на основі теоретичних і методологічних підходів напрацьованих у соціально-гуманітарних науках, а з виходом за межі науки та європейської цивілізації пов’язується з охопленням практичних, буденних та інших проявів компаративізму в неєвропейських цивілізаціях, у яких наука не є домінуючою формою світогляду, а право – найбільш ефективним соціальним регулятором. |