Уперше здійснений системний аналіз літературної спадщини Говорухи-Отрока дозволяє зробити висновок про те, що він був одним із провідних критиків свого часу і мав значний вплив не тільки на літературний процес, але й на духовне життя Росії. Еволюція світогляду Говорухи-Отрока, яка довгий час розглядалася як відступництво та особистісна деградація, насправді відображала духовне зростання письменника, який відмовився від вузькопартійних інтересів і прийшов до розуміння загальнолюдських цінностей. Сміливі та неупереджені судження Говорухи-Отрока про літературу XIX століття, висловлені в умовах запеклої ідейної боротьби літературних течій та напрямів, здебільшого були недооцінені, а за радянських часів – заборонені і забуті. Проте його оцінки багатьох творів видатних російських письменників знайшли підтвердження і визнання у сучасному літературознавстві, що свідчить про його прозорливість і непересічний талант як критика. Будучи представником християнсько-естетичного напряму, Говоруха-Отрок оцінює художні твори з точки зору християнських цінностей та ідеалів. Він стверджує, що вартість художнього твору визначається глибиною та щирістю відображених у ньому християнських ідеалів – любові до ближнього, віри, надії, покори, здатності до співчуття. Тільки в світлі цих ідеалів, на його думку, письменник може правдиво відобразити негативні та позитивні сторони життя. Задачу літературної критики Говоруха-Отрок вбачає у розкритті смислу художнього твору та визначенні його значення в духовному житті окремої людини та суспільства в цілому. Релігійно-моральні ідеали християнства, покладені в основу літературно-критичної концепції, дозволили Говорусі-Отроку глибше розкрити певні аспекти творчості Л.Толстого, Короленка, Тургенєва, Достоєвського, Гоголя, Чехова, Островського, Грибоєдова, Некрасова, Фета, Полонського, Лермонтова, повніше висвітлити духовну, естетичну та гуманістичну сутність їхніх творів. Водночас у його статтях має місце недооцінка творів, що показували сувору правду народного життя, але не відповідали його слов’янофільським поглядам. Відчувається також прагнення завуалювати критичний пафос творчості багатьох письменників, перевести гостроту соціальних протиріч у русло морально-релігійних. Незважаючи на це, зроблений ним акцент на загальнолюдських ідеалах дозволяє суттєво уточнити концепції, які склалися у сучасному літературознавстві. У художній спадщині Говорухи-Отрока виразно простежується еволюція його світогляду: від розчарування в революційних ідеалах та визнання себе «зайвою людиною» до непохитної віри в християнські цінності. Як письменник-гуманіст він співчуває простим людям, але ніяких практичних засобів для поліпшення їхнього життя не висловлює. Причину усіх негараздів він вбачає у людській долі, випадковості, а не в соціальних обставинах. Сенс життя, на його думку, полягає в служінні Богу та виконанні християнських заповідей. Усі прозаїчні твори Говорухи-Отрока, а також його п’єса «В болоте» не вирізняються ні оригінальністю ідейної проблематики, ні художніми достоїнствами і відносяться до другорядної літератури. Проте вони мають певне пізнавальне значення, бо в них відбиті суспільні настрої у складний період історії Росії. Отже, літературно-критична спадщина Говорухи-Отрока має зайняти гідне місце в історії російської літератури, а його ім’я – поруч з іменами найбільш талановитих російських критиків. Об’єктивний аналіз його літературно-критичної і публіцистичної діяльності дає додаткові аргументи на користь нової точки зору на консерватизм, яка склалася в сучасній науці. |