1. Кожна з рецензій та історико-літературних статей письменника свідчили про його увагу до актуальних питань літературознавства свого часу. Аналіз положень, що містяться в працях Боборикіна, показує, що вони можуть у сукупності сприйматися як естетична та історико-літературна концепція письменника, який відстоював нові творчі принципи. Ця концепція, якій властива була певна еволюція, в основних своїх теоретичних положеннях не змінювалася. 2. На формування естетичних поглядів П.Д. Боборикіна особливо вплинули три фактори: позитивізм О. Конта і Г. Спенсера, теорія раси, середовища, моменту І. Тена і “естопсихологічні” принципи Е. Еннекіна. Особливо слід відмітити вплив пафосу природничих наук і загально методологічних принципів позитивізму. 3. Центральна ідея естетичної концепції письменника полягала у відстоюванні переконання відносно автономності мистецтва. З його точки зору, мистецтво самоцінне і самодостатнє. Воно є специфічною формою дійсності, створює “особливу реальність”, котра, вважав Боборикін, більш виразна, більш різноманітна, аніж реальність життя. 4. Мистецтво має свою мету: задовольняти естетичні потреби людини за допомогою естетичної категорії “прекрасне”. Основний боборикінський постулат може бути сформульований його ж власними словами: “Краса — є головна міра й мета вишуканих творів”. Сам термін “краса” у письменника є синонімом поняттю “правдивість” — це краса істини. Звідси й виникає головний критерій прекрасного в розумінні Боборикіна — точність. 5. Аналіз основних положень концепції П.Д. Боборикіна дозволяє дійти висновку, що письменник прагне протиставити тенденційній літературі незвичайне поєднання філософії позитивізму з ідеалістичною естетикою. Виходячи з цього, своєрідність естетичної концепції письменника можна визначити як естетико-натуралізм. Естетико-натуралізм Боборикіна — результат свідомого наслідування певних методологічних принципів, генезис яких визначався особливостями світогляду письменника, його розумінням завдань мистецтва. 6. В сучасному літературознавстві вкорінився погляд на П.Д. Боборикіна як на послідовника Э.Золя. Аналіз зібраного в дисертації матеріалу дає можливість уточнити таке твердження. Поняття “натуралізм” по відношенню до творчості Золя і Боборикіна не завжди співпадає. Творчість Боборикіна, дійсно, знаходиться у руслі “натуралістичного напрямку”, який був досить широким. Але сутність концепції Боборикіна зовсім не обмежується пропагандою естетики натуралізму. Утім, відстоюючи “естетичний” принцип у теорії, письменник в особистій художній діяльності схилявся до натуралістичного роману, які задумував як “Літописний документ”. 7. Письменник намагався протиставити традиційній тенденційності принцип об’єктивізму як у художній творчості, так і в літературознавстві. У художньому творі об’єктивізм — неупередженість, безсторонність (відсутність відкритої авторської позиції), в літературній науці — це принцип точного дослідження. 8. Згідно з історико-літературною концепцією Боборикіна, спільними для всіх європейських літератур були твори — “віхи”, які накреслювали шляхи й тенденції розвитку літературного процесу. Загальне визнання, авторитетність, популярність певного письменника ще не є запорукою того, що саме він визначає еволюцію в літературному процесі. Між тим, саме “віхи”, за переконанням дослідника, є визначним показником історико-літературного процесу взагалі й еволюції роману як жанру зокрема. Тому історію літератури слід вивчати не за “авторами”, а за “віховими” творами. 9. Як послідовний реаліст, Боборикін не вважав твори Гоголя (романтика, за переконанням Боборикіна) “віхами” в історії російської літератури. Більш важливими в історико-літературному плані були “Євгеній Онєгін” і “Герой нашого часу”, а також твори Тургенєва, Гончарова, Толстого. Пушкінський напрямок у розвитку роману, із погляду Боборикіна, був суттєвішим. 10. Боборикін виходить із переконання, що “об’єктивний”, “реальний” роман пройшов школу романтизму. У процесі еволюції він поступово відкидає “суб’єктивний момент”: дидактизм, моралізацію, соціальні та політичні мотиви. Для нього з часом все більш притаманною стає об’єктивність, “правда життя”, врахування наукового знання, точних фактів, деталей, тощо. А найголовніше, вважає Боборикін, це прагнення письменників-романістів відмовитися відкрито виражати авторську позицію. 11. Багато в чому випереджаючи свою епоху, П.Д. Боборкін намагався розробляти проблему елітарного й масового читача (і взагалі читача як чинника літературного процесу). Він будував цілісну теоретичну модель художньої діяльності, яка може розглядатися як своєрідна система, що складається з трьох взаємопов’язаних елементів: загального творчого шляху митця, літературного твору та його рецепції. Оскільки літературний твір (і мистецтво в цілому) зорієнтовано на читача (реципієнта) із його духовним світом, життєвим досвідом, естетичними смаками, то він потребує активної співпраці, своєрідної співтворчості. Вивчення естетичної концепції та історико-літературної позиції П.Д. Боборикіна дозволяє зрозуміти і більш об’єктивно оцінити своєрідність літературного процесу в Росії другої половини XIX ст. і в новому ракурсі розглянути розвиток російської науки про літературу в контексті європейського літературознавства. |